Саміту в Астані таки не буде, принаймні поки що. На ньому мали зійтися лідери України, Франції, Німеччини та Росії, щоб спробувати вирішити проблему російської аґресії на Донбасі. Вівторкові перемовини в Берліні голів МЗС згаданих країн мали підготувати ґрунт для саміту, але вони завершилися безвислідно.
Перемовини відбувалися на віллі Borsig, яка належить німецькому Міністерству зовнішніх справ і яку використовують як будинок для приймання гостей. Розмова шефів дипломатій України, Франції, Німеччини і Росії — Павла Клімкіна, Лорана Фабіуса (Laurent Fabius), Франка-Вальтера Штайнмаєра (Frank-Walter Steinmeier) і Сергія Лаврова — була довгою (майже 4 години), тяжкою, і, напевне, не дуже приємною.
Першим про фіаско перемовин повідомив громадськість голова комітету Європейського Парламенту зі зовнішніх питань Ельмар Брок, що перебував на зустрічі як спостерігач. Саме від нього журналісти, котрі чекали під дверима переговорної зали, дізналися, що запланованого на 15 січня саміту в Астані у «нормандському форматі» не буде.
«Зустрічі, яка планувалася цього тижня, не буде. Попри всю підготовчу роботу політичних директорів і міністрів. Немає домовленості щодо того, щоб ця зустріч відбулася. Вона мала відбутися в "нормандському форматі". Але вона буде перенесена на кілька тижнів», — сказав він.
Ельмар Брок відразу ж натякнув, що не впевнений, чи відбудеться саміт і «через кілька тижнів», зауваживши, що він «більше не є оптимістом, тому що не було досягнуто домовленостей щодо багатьох пунктів, які справді могли б мати значення для результату».
Головним пунктом порядку денного берлінської зустрічі було питання посилення українського кордону. Зрозуміло, що це передбачало б повне припинення руху через неконтрольовану українською владою ділянку українсько-російського кордону і так званих «гуманітарних конвоїв», і російської військової техніки, і особового складу російських військ.
«Ми бачимо, що на сході України перебуває 7,5 тисяч російських солдатів. Ми бачимо, що головний пункт угоди — це закріпити кордон, тому що це стає замороженим конфліктом або вже може бути таким», — безапеляційно заявив Ельмар Брок.
Штайнмаєр під час розмови з журналістами був не таким відвертим, проте зізнався, що до згоди сторін ще дуже далеко. «Розбіжності думок чітко засвідчують, як складно буде досягти поступу як на шляху до політичного вирішення конфлікту в Україні, так і на шляху до саміту в Астані, якого багато хто чекає і який тим не менше готуватиметься», — зазначив голова німецького зовнішньополітичного відомства. Єдиним позитивом перемовин на віллі Borsig він назвав «відкритий обмін думок».
Ще менш відвертим у розмові з журналістами був російський міністр Лавров. Той лише зазначив, що сторони «повинні ще попрацювати» над наповненням порядку денного саміту. Коло цього, з його слів, найближчими днями працюватиме контактна група з українського вреґулювання і самі міністри, які домовилися знову зібратися наступного тижня.
Нагадаємо читачам, що таке цей «нормандський формат» і звідки він взявся. Уперше зустріч за круглим столом президентів Росії і Франції — Володимира Путіна і Франсуа Олланда, канцлерки Німеччини Анґели Меркель і щойно обраного, але ще не приведеного до присяги «майже-президента» України Петра Порошенка відбулася на початку червня цього року у французькій Нормандії. Імпровізований саміт відбувся в межах святкування 70-ї річниці висадження альянтів і відкриття так званого «другого фронту» проти гітлерівської Німеччини.
Перед «нормандський форматом» для українського вреґулювання використовували «женевський формат», коли в розмовах брали участь, окрім Росії, України та представників ЄУ, ще й Сполучені Штати. Експерти-політологи називали саме «женевський формат» найефективнішим. Проте Москва вперто не бажає його відновлювати, оскільки найбільше боїться на переговорах тиску саме з американського боку.
Тож наприкінці грудня лідери країн «нормандської четвірки» під час телефонних перемовин погодилися докласти зусиль для реалізації домовленостей, досягнутих на початку вересня в Мінську. Відразу було домовлено про берлінські зустрічі на рівні керівників департаментів МЗС відповідних країн, а відтак на рівні міністрів. На цих зустрічах і мала бути підготовлена основа для саміту в Астані. Але, як ми вже знаємо, закласти підмурівок для діалогу на найвищому рівні не вдалося.
У чому полягали головні розбіжності сторін (а «сторонами» можна вважати Україну–Францію–Німеччину з одного боку, і Росію — з іншого)? Передовсім спротив Росії спричинило вже згадане питання кордону. Сергій Лавров уперто відкидав всі спроби домовитися про спільний контроль. Зрештою, вже це робило подальші перемовини марними.
Далі, російська сторона не припиняла обстоювати тезу, що Київ повинен вести прямі перемовини з керівництвом так званих ЛНР і ДНР. «Політичний процес в Україні може бути успішним тільки за прямого діалогу між представниками українського уряду та проголошених ДНР і ЛНР. Вони повинні повноцінно відчувати себе залученими в цей політичний процес як рівноправні партнери», — наполягав Лавров. Зрозуміло, що українська влада, яка вважає ці самопроголошені республіки терористичними утвореннями, ніколи не піде на офіційний контакт з ними.
Окрім того, Москва не відмовилася від спроб вплинути на український конституційний процес. От і на берлінській зустрічі Лавров знову наполягав на федеративному устрої України та наданні Луганській та Донецькій областям особливого статусу. Зрозуміло, що і в цьому питанні він отримав відкоша від Павла Клімкіна.
І що цікаво: щойно стало відомо про фіаско на віллі Borsig, як російські терористичні війська почали на Донбасі масштабні воєнні дії. Як, виявляється, чуйно сприймають терористи нюанси дипломатичних зносин!
13.01.2015