Багно гнилеє між країв Европи,
Покрите цвіллю, зеленю густою:
Розсаднице недумства і застою,
Росиє! Де лиш ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвите бездушність, наче плїсень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу!
Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру.
Ти не сїчеш, не бєш, в Сибір не шлеш,
Лиш мов упир із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь і слись росте й міцнїє в тобі,
Свобідний дух або тікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі.
[Дїло]
21.11.1914