Багно гнилеє між країв Европи, Покрите цвіллю, зеленю густою: Розсаднице недумства і застою, Росиє! Де лиш ти поставиш стопи,   Повзе облуда, здирство, плач народу, Цвите бездушність, наче плїсень з муру. Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу! Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру.   Ти не сїчеш, не бєш, в Сибір не шлеш, Лиш мов упир із серця соки ссеш, Багно твоє лиш серце й душу дусить.   Лиш гадь і слись росте й міцнїє в тобі, Свобідний дух або тікати мусить,

Наші устави кажуть, що громада, то перша і найменша одиниця адміністрацийна; з громад складаються повіти, з повітів край, з краів держава. Як би так узяти порівнанє з тіла людского, то можна би сказати, що держава, то цілий чоловік, крайі, то єго поодинокі сустави, повіти, то в тих суставах ріжні органи, як кости, жили, стягачі і т. і., а громади, то ті найменші комірки, з котрих складаєся ціле тіло і кожда єго частина.