Ігор МЕЛЬНИК

Праворуч від головної брами Личаківського цвинтаря бачимо поле з однотипними чорними плитами-надгробками. На цьому Полі почесних поховань вже понад 20 років ховають найзаслуженіших для Львова та Галичини людей. Першими сюди перенесли останки Катерини Зарицької (1914–1986) та Михайла Сороки (1911–1971). Це сталося 28 вересня 1991 року.

 

Серед істориків популярною є теза про те, що ХІХ сторіччя закінчилося з вибухом Першої світової війни. Тож Катерина Зарицька прийшла на світ 100 років тому, на початку нового віку, 3 листопада 1914 року. Її земне життя тривало неповні 72 роки, з них майже 30 довелося провести в ув’язненні.

 

Народилася Катерина в Коломиї в родині професора гімназії Мирона Зарицького (1889–1961). Її батько був сином пароха церкви Св. Михайла у Новому Селі (біля Збаража), отця віце-декана Онуфрія Зарицького. Мати Володимира походила з родини Івана Зофійовського – пароха містечка Бариш (біля Бучача).

 

Мирон Зарицький

 

Мирон Зарицький під час війни вступив до Легіону УСС, потім учителював, а 1925 року переїхав з родиною до Львова, де викладав математику в польській, а згодом в українській державних гімназіях. Займався науковою роботою, 1927 року його обрали дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, а в 1930-му він отримав у Львівському університеті ім. Яна Казимира вчений ступінь доктора філософії. З грудня 1939 pоку почав працювати у Львівському університеті ім. Івана Франка. У 1945-му М.Зарицькому присвоїли звання професора, у 1945–1947 роках він обіймав посаду декана фізико-математичного факультету, а з 1948-го – керував кафедрою загальної математики.

 

Катруся Зарицька була єдиною дитиною в родині й була оточена любов’ю та піклуванням. Батьки дбали про її навчання й відпочинок. Катерина займалася у Музичному інституті ім. М.Лисенка, в спортивних гуртках Українського Спортового Союзу, відпочивала з родиною в горах і на морі. Спочатку Зарицькі мешкали у Львові на вул. Шимоновичів (тепер Андрія Мельника), 5, а потім на вул. Обертинській (тепер Зарицьких), 27.

 

У 1932 році Катерина закінчила гімназію сс. Василіянок у Львові (тепер Лінгвістична гімназія на вул. Кирила і Мефодія, 17). Того ж року вступила до Львівської політехніки.

 

Ще гімназисткою стала вона активною учасницею "Пласту". Брала участь у діяльності Товариства наукових викладів ім. Петра Могили.

 

 

 

А з 1930 року прилучилася до Юнацтва ОУН, яке тоді очолював Дмитро Мирон ("Орлик"). У 1931–1932 роках Зарицька вже референт відділу пропаганди юнацької мережі ОУН. Її товаришками в організації стали Марійка Кос, Дарія Гнатківська, Олена Недзвєцька, Віра Свєнціцька. Разом виконували таємні завдання ОУН.

 

8 листопада 1934 року К.Зарицьку заарештувала поліція за підозрою участі в замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького 15 серпня того ж року. Саме вона та Ярослав Рак перевели 5 серпня 1934 року виконавця атентату Григорія Мацейка через карпатський кордон – з Ямної, де був відпочинковий будинок її батьків, до селища Ясині на Закарпатті, яке тоді належало до Чехо-Словаччини.

 

 

Катерина опинилася на лаві підсудних Варшавського процесу (18 листопада 1935 – 13 січня 1936). Її засудили до 8 років ув’язнення, згодом цей термін скоротили вдвоє.

 

Але вже з 25 травня до 26 червня 1936 року Зарицьку судили у Львові. Її та ще 22 особи (Степан Бандера, Роман Мигаль, Богдан Підгайний, Іван Малюца, Євген Качмарський, Роман Сеньків, Осип Мащак, Ярослав Спольський, Ярослав Макарушка, Володимир Янів, Ярослав Стецько, Іван Равлик, Осип Феник, Володимир Івасик, Олександер Пашкевич, Іван Ярош, Роман Шухевич, Богдан Гнатевич, Володимир Коцюмбас, Семен Рачун, Віра Свєнціцька й Анна Дарія Федак) звинувачували в організації та здійснені вбивств директора гімназії Івана Бабія, Якова Бачинського та працівника консульства СРСР Майлова й у приналежності до ОУН.

 

Катерині висунули звинувачення у стеженні за підкомісаром поліції Коссобудзьким і підозрюваним у співпрацею з поліцією Яковом Бачинським, яких ОУН мала намір вбити. Також її підозрювали у підготовці вибуху в редакції газети "Праця" 7 червня 1934 року. На Львівському процесі Зарицьку засудили до 5 років тюрми, але термін був скорочений внаслідок амністії до 2 років 6 місяців. Сумарно за вироками двох процесів К.Зарицька мала відсидіти 6,5 років. Але після апеляції сумарний термін скоротили до 4 років, і в травні 1938-го Катерина вийшла на волю.

 

Михайло Сорока

 

Покарання відбувала вона у Львові, Варшаві, Станиславові, Чорткові. У знаменитій станиславівській тюрмі "Діброва" Катерина побачила у в’язничній каплиці знайомого з дитячих років Михайла Сороку. Вони разом навчались у тернопільській гімназії. У 1937 році за діяльність в ОУН Сорока був ув’язнений. У тюрмі Михайло під час Богослужінь співав у хорі та прислужував дякові. Так народилося їх взаємне почуття. Закоханим сприяв капелан о. Тарнавський, через якого вони передавали навзаєм записки.

 

У вересні 1939 року Михайло вийшов на волю та приїхав до Львова. 5 листопада вони з Катериною взяли шлюб у Соборі святого Юра.



Катерина навчалася на Політехніці, Михайло – в університеті. Але енкаведисти відшукали в поліційних архівах справу Зарицької і 22 березня 1940 року прийшли її арештувати. Михайло пробував захистити вагітну дружину, і його також затримали, а потім засудили до 8 років таборів.

 

Михайло Сорока з сином Богданом (1949)

 

 

Катерина опинилась у львівській в’язниці "Бригідки". Там 2 вересня вона народила сина Богдана. Навесні 1941 року сина відібрали від матері й передали її батькам. Мирон і Володимира Зарицька займалися вихованням хлопця. Про ці роки Богдан Сорока писав у своїх спогадах, які цього року вийшли окремою книгою у видавництві "Сполом".

 

Катерина Зарицька з сином Богданом

 

 

26 червня 1941 року під час німецького бомбардування охорона "Бригідок" розбіглася, і багатьом в’язням вдалося вирватися на волю. Серед них була й Катерина.

 

Після проголошення 30 червня у Львові відновлення Української Держави К.Зарицька знов активно залучилася до політичної діяльності. У 1941–1943 роках вона була крайовою провідницею жіночої сітки ОУН, з 1943-го – організатором і керівником Українського Червоного Хреста, працювала у відділі пропаганди ОУН.

 

У 1945–1947 роках К.Зарицька (псевдо "Монета") була зв'язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича (генерала Чупринки). Жила на нелегальному становищі під прізвищем нібито переселенки з Польщі Марії Вирюк. Катерина підшукала й пристосувала конспіративні квартири-криївки для Р.Шухевича: в с. Заболотівка біля Чорткова; у с. Рай біля Бережан; у Львові на Знесінні (на вул. Сулімірської [згодом Милятинській], 4); у Княгиничах біля Ходорова; у Грімному біля Комарна.

 

21 вересня 1947 року Зарицька виїхала з Княгинич до Ходорова на зустріч зі зв’язковою. Там її намагалися захопити двоє чоловіків у цивільному. Катерина почала відстрілюватись і втікати, одного з нападників смертельно поранила (потім її звинувачували в "убивстві радянського воїна"). Але надбігли інші співробітники МВД і схопили підпільницю. Вона намагалася вжити отруту, але її врятували від смерті.

 

Наступного дня Зарицьку привезли до Львова, в обласне управління Міністерства держбезпеки (МГБ), де її жорстоко допитували. Слідство тривало майже рік.

 

Тим часом в ОУН були впевнені, що К.Зарицька загинула. Підпільний журнал "Ідея і Чин" поширив 1948 року інформацію про її смерть.

 

Тим часом Катерину засудили на 25 років спеціальної в’язниці. П’ять із них вона провела в камері-одиночці, навіть перевозили її у спеціальному вагоні. Перебувала у Верхньо-Уральській тюрмі та Владімірському централі. Щойно 1969 року її й інших патріоток стараннями світової громадськості перевели до табору суворого режиму в Мордовії. З чоловіком більше не побачилась. Табірне начальство не дало попрощатися з ним після його кончини 16 червня 1971 року (Михайло Сорока помер у сусідньому таборі внаслідок другого інфаркту на 34-му році ув’язнення)

 

Катерина Зарицька, Надія Світлична й Одарка Гусяк (лютий 1978 року)

 

 

21 вересня 1972 року К.Зарицька вийшла з закритої зони під умовою заборони мешкати не лише у Львові, а й у всій Західній Україні. Поселилася на протилежному боці Збруча (у Волочиську на Хмельниччині) разом із Даркою Гусяк (зв’язковою Р.Шухевича). В останні роки життя любила подорожувати. Померла 29 серпня 1986 року у Львові й була похована на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці.

 

 

З чоловіком поєдналася після 51 року розлуки, у 1991 році, коли останки М. Сороки привезли до Львова. Про перепоховання батька згадує у своїх спогадах Богдан Сорока.

 

Будинок, де жила родина Зарицьких (вул. Зарицьких, 27)

 

 

На будинку при вул. Зарицьких, 27 встановлено меморіальну таблицю на згадку про Мирона та Катерину Зарицьких і Михайла Сороку.

 

 

 

 

03.11.2014