Таємниці львівського дна. II

(за мемуарами й матеріалами поліції та львівської преси початку ХХ ст.)

Продовження, початок – Таємниці львівського дна. I

Отто Дікс

II.

Різні були причини, які штовхали дівчат до проституції. Цікаво, що на першому місці було погане ставлення до дівчат у сім’ї. При цьому дівчата зазвичай скаржилися на вітчима або мачуху, які своїх пасербиць буквально випихали з хати. Та були випадки, коли й рідна мати намагалася позбутися з хати доньки, вийшовши вдруге заміж і не бажаючи, аби вітчим романсував із її донькою.

Ще одна причина, яка ставала причиною проституції, – намагання зібрати гроші на віно, але з 21 дівчини, які назвали таку причину, лише четверо справді якісь кошти зібрали. Три з них були єврейками, одна українкою. Траплялися й зовсім незвичні причини. Богуміла Р., яку родина намагалася видати проти її волі заміж за якогось урядника, прийшла до власниці борделю на Шпитальній і, заявивши про своє бажання заробляти тілом, отримала книжечку проститутки. Вона пробула в борделі два тижні, цілком слушно сподіваючись, що наречений уже й сам відмовився від неї.

У 1904 році за посвідченням повії у Львові звернулося три дівчини, які ще не втратили цноти, а в 1905-му – дві. Усі п’ятеро були єврейками і ставилися до проституції як до бізнесу. На запитання поліціянта, кому вони першого разу віддадуться, відповідали, що тому, хто їх перший на вулиці зачепить.

Як бачимо, у ті щасливі часи дівчата ще не додумалися виставляти свою цноту на аукціон.

Статистика початку ХХ століття свідчила: щороку 20-25 повій здавали своє посвідчення, а це означало, що вони знайшли своє щастя в житті.

31 грудня 1904 року у книзі реєстрацій фігурувало 488 проституток. Протягом року викреслено було 220 (20 вирішили зірвати з цим фахом, трьох забрала родина, 194 виїхали, 6 померло, 48 втекли, 15 були ув’язнені за різні злочини, а 29 вивезено примусово туди, звідки вони прибули). Натомість прибуло нових 129 – тобто 1 січня 1906 року у Львові було 392 повії. І хоча офіційна цифра не відповідала дійсній, але співвідношення, мабуть, однакові: 316 із них – християнки, 76 єврейки. Серед християнок не було жодної протестантки, зате 103 були греко-католичками, тобто українками.

За віком ці 392 проститутки поділялися так: від 14 до 20 – 64, від 20 до 25 – 182, від 25 до 30 – 112, від 30 до 35 – 30, від 35 до 40 – 3, від 40 до 45 – 1. 60% повій були раніше покоївками, що й не дивно з огляду на те, що нерідко на гріх покоївок підбивали самі господарі.

Цікаво, що дівчата з вищих сфер, які вирішили зайнятися проституцією, воліли тікати до Будапешту чи Відня, аніж працювати у рідному місті, що пояснюється маломістечковими стосунками. Одна панна, яка влаштувалася у кнайпі касиркою, незабаром цю посаду змушена була покинути, бо щодня до кнайпи приходили її родичі, знайомі і знайомі знайомих, аби подивитися на таке диво, яке видавалося їм вкрай неприродним.

Не дивно, що рівень інтелігенції львівських повій був надто низьким. З 392 повій було лише 190 письменних, у той час, як загалом на людність Львова припадало 16% неписьменних. Щоправда, більшість дівчат походило з провінції, де рівень неписьменності сягав 30%.

А.Тулуз-Лотрек

Але не тільки інтелігентна повія соромилася місця свого народження, своєї родини і тих, хто її знав ще як чесну дівчину. Ця амбіція є й зараз притаманна кожній повії незалежно від ступеня її освіти. Кожна з них намагається бути якнайдалі від місця, яке її бачило іншою. Тому-то 1906 року лише 17% повій були львів’янками, у той час, як у Парижі парижанками було 37% повій. Щоправда, це можна пояснити тим, що Париж значно більший за розмірами, і повія, маючи в Парижі родину, щезає цій родині з очей, перебравшись до іншої дільниці.

Кишіло повіями не лише у Львові, але й у гарнізонних містах, таких, як Перемишль, Ярослав, Золочів, Тернопіль.

Що далі від Львова був той чи інший повіт, то менше повій звідти походила, і вже зовсім не було повій з регіону Карпат, що свідчило про значно вищу моральність. Найменше серед львівських повій було вихідчинь із Моравії, Чехії, Буковини й Угорщини. Та це й зрозуміло, бо у Львові їх чекали певні труднощі, вони змушені були увесь час перебувати у будинку розпусти і не сміли шукати клієнтів на вулиці. Таких повій називали пансіонарками.

Приміські повії могли собі дозволити жити вдома, прибуваючи до Львова лише задля заробітку, а вдома вдавати порядних жінок. Було безліч дівчат з-за міських рогаток, які весь день займалися розпустою у Львові, а увечері поверталися до батьків, які були свято переконані, що донька їхня працює в друкарні, в палітурній чи швейній майстерні або на фабриці цукерок, і стільки там заробляє, що не тільки їй на вбрання вистачає, але ще й батькам допомагає.

Львівські повії поділялися на три категорії. До першої, найнижчої належали так звані „шурґоти” (човганки). Це хвойди останнього і якнайгіршого ряду. Брудні, обдерті, з типовою фізіономією повії, зазвичай босі, нишпорили під час теплої пори на околицях міста – у парку на Високому Замку, на Стрийській дорозі, у чагарях Личаківського парку та в інших подібних місцинах, де кущі та покинуті будівлі слугували їм за прихисток. Зваблюючи перехожих, віддавалися їм за ціну від 10 сотиків (гелерів) до 1 корони. Клієнтами їхніми бувало міське шумовиння, робітники, жовніри, студенти, а часом і чоловіки з кращого товариства, але добряче підпилі.

Самі ж повії цієї категорії рекрутувалися з молодих, неповнолітніх ще дівчат, які на дорозі ганьби ставили тут перше кроки, і зі старших, викинутих на узбіччя жінок, які все життя продавалися в кращих, ніж тепер, умовах, але виснажені життям, знищені хворобами, занедбані й опущені, з останніх ще сил намагалися займатися давнім промислом.

Але молода дівчина, набравши трохи досвіду (а для цього кількох тижнів достатньо) та усвідомивши, що її молоде, свіже тіло вартує кращої оплати від тієї, яка перепадає у кущах і руїнах, покидала цю територію і сунула на вулиці міста, звідки потрапляла до готелів або до приватних квартир, щоразу удосконалюючи свій фах. Відтак вона повільно переходила до кращої категорії повій.

Старі човганки, зазвичай 40–60-літні жінки, всі без винятку були пиячками та злодюжками. Великий відсоток між ними складали заміжні жінки або жінки, що жили з кимсь «на віру». Вони були безмежно прив'язані до своїх чоловіків чи співмешканців, а що не мали змоги прив'язати їх до себе молодістю чи привабливістю, то намагалися цього добитися іншими засобами: доброю їжею та кишеньковими грошима. Між ними траплялися справжні героїні своїх почуттів, свого дикого, простацького кохання.

Не дивно, що всі вони ставали алкоголічками, а тим більше, що те, чого здобути не могли залишками тіла, здобували крадіжкою – нераз брутальним, майже неосудним способом. Цупили вони з неабиякою спритністю все, що лиш у кишені свого Адоніса вдалося намацати: дрібні монети, годинник, навіть хустинку чи іншу дрібницю, а спіймані на крадіжці, зчиняли жахливий вереск, намагаючись викликати скандал і авантюру в надії, що жертва, належачи до кращої сфери, волітиме позбутися вкраденого предмету, ніж наражатися на публічне збіговисько і втручання поліції.

Відомим став випадок, який трапився 1907 року на Кайзервальді, де повія витягла високому чиновникові гаманець з 8 000 корон. А він, хоч і вчасно крадіжку зауважив, але вирішив уникнути скандалу, так що приємні хвилини коштували йому дорого.

Взимку човганок тягнуло ближче до міста, а часом і в центральну частину, та лише опівночі, коли окремі вулички, завулки і сквери вже цілком опустіли й надавалися до сцен, яких денне світло й людське око бачити не повинне. Найчастіше вони навідували вулиці Стежкову (Ścieżkowa) і Фрідріхів (Friedrichów), обидва безлюдні й темні. На ці вулиці тягнула човганка свої жертви, які зазвичай поверталися додому під добрим гумором, і тут заробок її, попри зиму й мороз, був більшим від зарібку влітку.

Повій цієї категорії було у Львові близько 30, їх називали залізним інвентарем львівської проституції. Венера не мала гидкіших і водночас бідніших від них жриць. Жерли їх хвороби (не тільки венеричні), вдома знущався з них чоловік або коханець. Їхні безсонні ночі минали на безперервних ловах за грошима, ціле щастя, якщо вдавалося над ранком корону або більше принести додому. А що з віком усе тяжче було притягати чоловіків до себе, то решта їхнього життя минала в тілесних і моральних тортурах,  настільки великих і незносних, що саме серед човганок виявився найбільший відсоток самовбивць.

(далі буде)