З розвитком в Європі капіталізму, з появою великих фабрик і заводів до міст почали переїжджати селяни. Катастрофічно забракнуло помешкань. Люди винаймали кімнати, в яких жили цілими групами, ба навіть більшими, ніж та кімната могла помістити. А вдавалося це завдяки тому, що одні працювали вдень, а інші вночі, використовуючи одну й ту ж постіль.
У Львові навіть у тісних сутеринах мешкало більше людей, ніж на горішніх поверхах. Водночас побільшало випадків появи нешлюбних дітей. І то при тому, що в міжвоєнний період у самій лише Варшаві щороку відбувалося 20 тисяч абортів. Робітниці і покоївки, завагітнівши, зазвичай приховували це, щоб не втратити працю чи службу, а потім таємно народжували. А не маючи змоги виховувати дитину, віддавали її пологовій бабі або іншій якійсь няньці чи годувальниці, прочитавши її оголошення в газеті. Популярним стало також довірити дитину такій няньці, яка обіцяла, що має для неї на оці заможну родину.
І таким чином почалося те, що незабаром було названо «фабрикою ангеликів». Річ у тім, що серед порядних няньок, які справді брали на виховання кількох немовлят, облаштовуючи щось на зразок ясел, траплялися пройдисвітки, які взявши з матері немалі гроші, морили дітей голодом, катували і доводили до смерті, перетворивши їх на ангелів.
Преса наводила безліч схожих випадків. В березні 1900 р. в Херсоні знайдено 6 дитячих трупів забальзамованих в будинку, де жила така «фабрикантка».
15 березня 1906 р. «фабрику ангеликів» викрили в Стрию, її власниця Катерина Мисевич встигла на ту пору відправити на небеса чотирьох немовлят.
«Kurier Lwowski» звістив 9 липня 1923 р. про дев'ятнадцятирічну Реґіну Кац з Луцька, яка чотири місяці тому віддала своє нешлюбне немовля на виховання Рифці Кірхнер, що мешкала на Знесінні. А коли згодом прийшла провідати дитину, то ледь не зомліли від її вигляду: вона скидалася на скелет.
Жінка забрала дитину і поскаржилася поліції. Слідство з'ясувало, що Кірхнерова таким робом відправила на той світ уже 6 немовлят.
Історії про дітей, над якими знущалися, котилися з краю в край. У червні 1922 р. газети повідомили про «масову фабрику янголят» у Львові. Там діяла ціла банда, що складалася виключно з жінок. Вони не тільки були геть байдужі до долі дітей, але й знахабніли від безкарності.
Злочинці морили своїх підопічних голодом, тримали їх із собаками та кроликами. Потім заносили виснажених, вмираючих немовлят... до лікарні. Щоб не довелося їх вивозити вночі та не турбуватися про організацію таємних похоронів. Вочевидь відчували, що ніхто не ставитиме жодних запитань. І, на жаль... мали рацію. Вони продовжували цю практику доволі довго, майже на очах у публіки і з повною безкарністю.
Таку саму «фабрику» накрили в Станіславові 27 квітня 1897 р. на вулиці Бельведерській.
Але всі ці трафунки, де фігурувало по кілька убитих немовлят, ніщо в порівнянні з Лєонтиною В., яка у 1927 р. в Білостоку вбила 60 немовлят, а матерів переконувала, що всі діти щасливо доростають на селі. Трупи дітей вона палила.
Варшав'янка Маріанна Скублінська до кінця 1890-х років мала на совісті смерть 70 немовлят, а отримала шокуючий вирок: три роки! Згодом її прізвище увійшло в приказку.
Але й вони програють у порівнянні з Маріанною Лясковською, яка, живучи у Варшаві, приймала теж немовлят під свою опіку. Однак не годувала, била до смерті, а відтак підкидала під якийсь будинок. І тут уже цифра вражаюча: понад 300 «ангеликів». Правда, діяла вона не сама, бо мала ще трьох помічників. На суді боронилася тим, що більшість цих дітей були євреями.
Термін «фабрикантка ангеликів» виник на «паризькому бруку», про faiseuses d'anges почали широко писати невдовзі після 1860 року. А ще через два десятиліття цей вираз потрапили на сторінки лексикону Еміля Літтре з визначенням, що то були «няньки, які навмисно дозволяли довіреним їм дітям помирати». Ще заки книжка вийшла друком, термін «фабрика ангелів» уже наробив галасу в Польщі.
Повість німецького письменника Ганса фон Гопфена (1835 – 1904) «Фабрикантка ангеликів» тішилася популярністю на шпальтах польських газет.
Львівські «фабрикантки» діяли з фантазією. Це все були старші кобіти, які вміли замотиличити голову. Вони підстерігали свої жертви біля пологових будинків і, виловивши набитим оком потенційну жертву, швиденько її переконували віддати їм немовля на виховання з обіцянкою, що воно обов'язково опиниться в добрих руках. Самотні жінки, чия родина залишилася на селі, не мали іншого виходу і погоджувалися.
Але «харитативна» діяльність злочинниць уже набула тихого розголосу, тож матері самі приносили їм немовлят, а думаючи, що дитина справді потрапить до заможної родини, самі шили їй сорочечку, шапочку, купували постіль, аби вона не виглядала занедбаною. Однак зграя старих відьом усе те з дітей здирала і разом зі цьмочком ховала в шафі, а дитину загортала в лахміття, ба навіть у газети.
Ніхто навіть не намагався шукати нових батьків. Якийсь час дитина перебувала в них, а щоб не вередувала і не вимагала їжі, її поїли виваром з чотирьох подрібнених головок маку. «Такий вивар містив до 19 міліграмів морфію, – пояснювала львівська преса. – Цієї дози достатньо, щоб позбавити життя дитини у віці кілька тижнів. Звужені зіниці, неприродна сонливість і почервоніння обличчя свідчать про те, що дітей годували цим опіумним виваром».
В помешканні, де жили відьми, було брудно волого і темно, в повітрі чувся сильний запах маку.
Скандал із «фабрикою ангеликів» вибухнув у Чернівцях у 1887 року. Місцевий лікар помітив різке зростання смертності немовлят. Він почав ретельно вивчати документи і зрозумів, що це не була епідемія, а масове дітовбивство.
У книзі «Імператор Америки: Велика втеча з Галичини» Мартіна Поллака описано сорокарічну Параньку Максимишин з села Великополе, яку засудили в травні 1890 року на страту за вбивства дітей.
«Згідно з висновками, вона багато років займалася продукуванням ангелів, заробляючи таким чином на життя. Деякі матері не мали достатньо грошей, щоб належним чином оплатити її послуги, і Паранька, не бажаючи чекати, поки залишена дитина помре з голоду, скорочувала процес.
Отак вона запхала жменю соснових голок, загорнутих у ганчірку, в горло тринадцятимісячної дитини на ім'я Леа Мюнц, через що вона задихнулася від болю. Потім викинула крихітне тіло в сусідню річку».
Ще одна вбивця допомогла своїм підопічним померти практично на очах у сусідів. Лікар, який підписував кожне свідоцтво про смерть, не особливо цікавився причинами. Маріам Блюм зі Львова, за свідченням сусідів, регулярно виставляла дітей на лютий мороз голими, доки вони повністю не посиніли.
«Gazeta Lwowska» у вересні 1903 р. повідомила про «фабрикантку» львів'янку Юлію Салдакову, яка теж брала немовлят на виховання, але вони помирали через два тижні. Салдакова морила цих дітей голодом, годуючи їх відваром з макового насіння.
Тема убивства немовлят не зникла й досі. Шведська письменниця Камілла Лекберґ у 2011 р. видала кримінальний роман під назвою... авжеж: «Фабрикантка ангеликів», який швиденько переклали у Польщі.
05.11.2025