Недавній Міжнародний день рідної мови став стартовим для нових дискусій про майбутнє мови української. Мені довелося стати свідком кількох «круглих столів» з цієї тематики.
Виступи учасників відзначалися, як то ведеться, емоційністю, переважанням гасел і штампів. Конструктиву було мало. Тарас Прохасько під час однієї з дискусій запропонував вважати вживання рідної мови частиною особистої «психічної гігієни» і не застосовувати насилля. Мовляв, кому мова рідна, той нею буде спілкуватися. Гени його змусять до цього. Й не треба робити мову модною, мода тут ні до чого. Якщо є в людини українські гени, то її самовільно горнутиме до мови предків, а якщо нема — то й ладно.
Особисто мені така «трипільська» думка колеґи не дуже сподобалась, хоч і в цій стратегії, ясний пень, присутня певна рація.
Як спротив усьому почутому я спробував ескізно окреслити можливі сценарії майбутнього української мови. Вийшло таке.
Сценарій першій: перетворення мови на «священний скарб нації» («білорусизація» мовної ситуації в Україні).
За цього сценарію українська мова поступово витіснятиметься з живого спілкування, насамперед у містах. Міські та мережові українські сленґи не закріпляться у суспільному обігу, зокрема, завдяки спротиву переважно сільської інтеліґенції, яка й далі обстоюватиме «чисту й незайману» літературну мову (фактично вже на сьогодні мертву). Україномовна гіпертекстуальність здеґрадує. Відповідно, за півстоліття мова перетвориться на культурницький скарб в руках порівняно вузької касти філологів, марґінальних літераторів та реґіональної кланової етнократії (в Галичині). Нею писатимуть пафосні вірші та етноісторичне фентезі. Українські пісні збережуть свою популярність у туристичних операторів.
Сценарій другий: українська мова стане інструментом постмодерної «гри в Україну».
Цей сценарій передбачає певну домовленість кількох ґлобальних «модераторів реальності» робити довгострокову (стратегічну) політичну ставку в Україні на націоналізм (у ліберальному або радикальному його варіантах). В такому разі в «мовну тему» можна очікувати інвестицій, достатніх для перетворення української мови на модний культурний тренд. Актуальність мови буде підкреслена суспільним престижем (не лише ґрантовим і преміальним) українських письменників та мовознавців. Будуть виділені значні ресурси під розвиток Унету.
Цей сценарій має кілька варіантів «дорожньої карти», залежно від успіху політичного проекту, якій включатиме в себе означений мовно-культурний «апґрейд». В разі успіху українська мова стане більше конкурентною і має шанс закріпитися в меґаполісах на стратегічну перспективу. В разі провалу мова стане іманентним символічним ресурсом певного виду опозиційності й набуватиме популярності у культових та субкультурних міських середовищах другої половини ХХІ століття. Виникнуть міські та молодіжні сленґи, альтернативні і ґеймерські варіанти української мови, що об’єктивно забезпечить їй значний рівень актуальності.
Сценарій третій: «мовні війни» з ґлобально позиціонованими мовами
За цього сценарію у містах українська мова буде несистемно та спонтанно протистояти (переважно в адміністративному та просвітницькому аспектах) російській мові, а також тим мовним конструктам, які запропонує у найближчі десятиліття ґлобальний культурницький субстрат. При незначних інвестиціях у мовну політику та за відсутності постмодерних стратегій українська мова програватиме бій за боєм і поступово опиниться у своєрідному «культурному бункері», де реалізовуватиметься перший сценарій. Не виключено, що на Заході і Сході України одночасно будуть мати місце два окремі (суверенні) сценарії «мовних війн». На Сході перебіг цих «війн» буде визначати остаточне знищення села і русифікацію культурного ґештальту, а на Галичині вестиметься не менш напружена та жорстока «домашня мовна війна» поміж прихильниками консервативного та реформаторського підходів до мовної політики. Цей сценарій може бути реалізовано незалежно від того, чи збереже Україна державну цілісність, чи розпадеться на кілька суверенних держав по лінії «розлому Гантінґтона».
На жаль, з трьох окреслених сценаріїв найімовірнішим на сьогодні виглядає третій. Хоч геополітична ситуація змінюється так швидко, що ґарантовано передбачити навіть найближче майбутнє проблематично. Отже, залишається зберігати оптимізм.
28.02.2013