Часть ІІ. (віддїл І. і ІІ.) Львів. 1889.
Руска наука збогатилась новим а многоцінним добутком. До виданого перед двома роками першого тому Исторії лїтератури рускої проф. д-ра Омеляна Огоновского прибув тепер том другій, містячій в собі продовженіє довго дожиданого а вельми у нас пожаданого труду, котрий має стати для рускої суспільности многоцінним ключем до скарбниці рідної рїчи. Другій том Истоpiї pycкої литератури перевисшає що-до обєму о много першій том; складаєсь він з двох окремих віддїлів, обнимаючих разом 952 сторів. Сам обєм вказує вже, що то річ не звичайної ваги і що на написанє того твору треба було довгої і серіозної фахової праці.
Другій том обнимає исторію пятого періоду рускої литератури, т. є. періоду нового, починаючого-ся від Ивана Котляревского а доходячого аж до найновійших часів. Та період той не скінчений ще в тім томі. Автор опрацював тут лиш одну часть литературного матеріялу з того періоду, т. є. поезію (епичну, лиричну і драматичну), твори прозови знайдуть своє місце в томі третім, котрий вже і розпочав печататись в литературній часописи "Зоря".
Першій віддїл другого тому розпочинає автор обємистим (166 сторін) а дуже цікавим загальним поглядом историчним і литературним. Знаходимо тут передовсїм историчну заснову тогдїшного часу на Руси-Українї, представленє доріг, які в наслїдок историчних подїй мусїв переходити руско-україньскій нарід і всї єго верстви, як не менше і впливу тих подїй на культурний та просвітний розвиток Русинів.
Вступ той конечний і пожаданий для зрозуміня дальших відносин, які запанували серед Русинів і які мусїли відбитись і в цілій литературї. І автор надав свому творови безперечно високу вартість тим, що цілу суму згаданих фактів і справ политично-національних та суспільних представив дуже докладно а при тім зовсїм вірно, опираючись на дуже численних і найлучших жерелах і документах, котрі наводить при кождім дотичнім уступі, подаючи тим рівночасно богатий матеріял задля студій на тім поли. Подаючи погляд на просвіту і на справи суспільно-національні в тім періодї, обговорює автор спеціяльно справу руских викладів на львівскім университетї в роках 1787—1808, собор руских учених у Львові, генезу і значенє товариств "Галицко руска Матиця" і "Просвіта", а дальше справу шкільництва, а именно шкіл на Українї, Галицкій Руси і Буковинї. Вкінци розбирає автор справу упадку просвіти в Угорскій Руси, долю литературного змаганя на Українї і питанє азбучне і правописне. Переходом з тої части загальної до спеціяльної исторії литературних творів нового періоду єсть короткій а дуже властиво тут поданий погляд на тогдїшний стан і исторію литератур славяньских.
Відтак слїдує віддїл "поезія епична", попереджена знов коротким поглядом загальним. В тім віддїлї представив автор способом монографичним 19 поетів епичних, подаючи дуже докладно их житєписи, а відтак зміст та характеристику их творів. Писателїв, котрі трудились в кількох напрямах, поміщує автор в віддїлї того напряму, котрий у них переважає. Так прим. знаходимо в віддїлї "поезії епичної" Исидора Воробкевича, котрий, як відомо, писав також поезії лиричні, повісти і твори драматичні; в віддїлї "поезії лиричної" подибуємо Осипа Федьковича, котрий писав також повісти і драми, а в віддїлї "поезії драматичні" Миколу Костомарова, Корнила Устіяновича і Михайла Старицкого, котрі трудились також і в инших напрямах нашої литератури.
В віддїлї "поезії епичної" поміщені писателї: Котляревскій, Артемовскій, Гребінка, Бодяньскій, Корсун Корелицкій, Степан і Петро Писаревскі, Александрів, Макаровскій, Боровиковскій, Могильницкій, Глїбів, Думитрашко, Дїдицкій, Згарскій, Руданьскій, Исидор Воробкевич і Григорій Воробкевич (Наум Шрам), а кромі того згадані побіжно: Білецкій, Носенко, Лука Данкевич і Кострицкій.
Поезія лирична займає дуже значну часть другого тому. По вступі загальнім представлені тут дуже широко і подрібно поети: Маркіян Шашкевич, Никола Устіянович, Метлиньскій, Шевченко, Петренко, Чужбиньскій, Щоголїв, Гушалевич, Климкович, Федькович, Волод. Шашкевич, Кулик, Масляк і Юлія Шнайдер. Трохи побіжнїйше, хоть також в відповідній мірї згадані тут поети: Виктор Забіла, М. Козанович, Павло Леонтович, Остап Левицкій, Вас. Чайченко, Климентія Попович, Ил. Грабович, Самійленко, Олекса Навроцкій, Петро Олієвскій, Метлиньскій, Білокопитий, Пасїчиньскій, Александрів і Тимко Падура.
В кінци в віддїлї "драматичної поезії" знайшли місце писателї: Василь Гоголь, Яків Кухаренко, Мик. Костомарів, Корн. Устіянович, Мих. Старицкій, Марко Кропивницкій, Карпенко-Карий, Цеглиньскій і Бораковскій, а також Кирило Тополя, Иван Озаркевич, Рудольф Мох і Гнат Якимович.
Першою і головною прикметою, якою визначаєсь той многоважний твір, незвичайний твір, єсть незвичайна докладність і совістність в представленю рїчи. Повнїйшої і докладнійшої исторії литератури годї собі представити. Усе, що було де будь лиш писане чи то з самих литературних творів чи з замітів дотикаючих нашої литератури — усе то зібрав автор з муравлиною пильностею і старанностею і зложив в один повний і гармонійний образ. Всякому, хто схоче информуватись в справах нашої лїтератури, подасть твір проф. Огоновского найточнїйшу і найповнїйшу информацію, зібрану рукою фахового і рутинованого знатока, котрий не щадив нї труду нї заходу, а збогатив свій твір усїм, що лиш могли подати єму найстараннїйше перетрутиновані істнуючі наукові жерела. Коли зважимо, що то перша у нас праця на тім поли і що перші праці грїшать звичайно як-раз неповнотою і недокладностею, зуміємо належито оцінити труд автора, котрий з нїякого погляду на подібний заміт не міг-би заслужити.
Представляючи исторію рідної литератуpи в житєписях писателїв і розборї их творів, кидає автор раз-у-раз світло на сучасні національні та политичні відносини.
Дотичні уступи праці автора мають особливо що-до Галичини дуже високу вартість. Автор підносить именно политично-народні відносини між самими Русинами, а відтак взаємини з Поляками, правительством і т. и., а то не лиш на підставі власних спостережень, але і найдостовірнїйших жерел, котрі рівночасно подає читателеви. Через то набирає праця ширшого та ще більше наукового значеня. Она стає образом цілого духового і культурного руху Русинів, зеркалом их народних прямовань.
Спосіб представленя рїчи робить працю проф. Огоновского пригідним підручником для найширших кругів нашої суспільности. Учений, котрий хоче дальше трудитись на тім поли, знайде в нїй богатий матеріял, для учащої-ся молодїжи буде она знаменитим доповненєм шкільних підручників, для руского загалу, для руских родин жерелом пізнаня скарбів рідної річи. Многосторонним тим задачам відповідає сама форма представленя рїчи, котра відзначаєсь популярностею і ясностею — всюди переважно задержана форма оповіданя, котра не відстрашить загалу читателїв а противно зуміє притягнути их своєю принадною свіжостею, гарним та цвітистим складом. Подаючи в многих місцях не лиш погляди на твори наших писателїв, але і обємистий зміст тих творів, автор може трохи і надто розширяє обєм тої праці, але за то дає читателям нагоду познакомитись з змістом найкрасших плодів нашої словесности і можність виробити собі о них власний суд.
Вкінци згадати належить, що ціла праця тая відзначаєсь горячим і високим патріотичним настроєм. Дух щирого і правдивого руского патріотизму і любови до рідної рїчи віє тут з кождої сторінки. Праця проф. Огоновского не лиш учить і информує, але підносить і одушевляє. Що такі підручники суть у нас нинї дуже на часї — о тім чейже не треба довго розводитись.
Загал Русинів, приймаючи радо і сердечно новий той труд свого добре заслуженого труженика, дожидає горячо хвилї, в котрій завдяки патріотичній єго трудолюбивости исторія рускої литератури буде повна і викінчена. Буде то з погляду на рідну науку рїч неоціненої ваги, а автор Исторії литератури рускої, довершивши єї, буде міг сміло сказати з римским поетом: "monumentum exegi aere perennius"!
[Дѣло]
24.07.1889