Абхазький бунт

Останній події в Сухумі вже встигли назвати «Абхазьким Майданом». Зрозуміло, що будь-яка аналогія шкутильгає. Але спробуймо розібратися, наскільки абхазькі події збігаються з українськими 2004 і 2014 років.

Отже все почалося з народного віче біля Драматичного театру в центрі Сухумі 27 травня. Захід зібрав рекордну для Абхазії кількість симпатиків опозиції чи радше недоброзичливців чинного президента  Олександра Анкваба – близько 10 тисяч людей. Приводом для мітингу стало незадоволення діями влади, спрямованими, на думку більшості, на розвал країни. Його учасники виступали за проведення радикальної політичної реформи. Згодом до основної вимоги додалися ще відставка уряду й керівників деяких районів республіки.

Верховодили на віче голова Форуму народної єдності Абхазії Рауль Хаджимба і лідер організації ветеранів «Аруаа» Віталій Габнія. Саме їх мітингувальники делегували передати вимоги свої президенту. Аби додати вимогам ваги ціле зібрання рушило під палац глави держави й зажадали виходу президента до народу. Оскілки Анкваб вперто відмовлявся це зробити, то натовп рушив на штурм палацу. Народом пронеслося ще одне гасло: «Президента у відставку!».

Цього слід було очікувати, зважаючи на те, що Анкваб не виправдав очікувань людей. Ще кілька років тому всі сподівалися, що новий лідер зменшить рівень злочинності в республіці, подолає корупцію, налагодить господарку, відновить туристичну інфраструктуру. Насправді ж зубожіння народу триває. Середня пенсії в Абхазії становить 500 російських рублів. Зате на утримання своєї охорони президент видає суми вищі на кілька порядків. Корупція, особливо пов'язана з освоєнням так званого «Комплексного плану російської допомоги», сягнула за останні роки захмарних висот. Невдоволення викликає авторитарний спосіб управління, посилення цензури в пресі. Тому виникнення соціального бунту було лише питанням часу. Раніше чи пізніше абхазці пішли б на штурм Президентського палацу.

Натовп не зупинило навіть те, що представники переговорної делегації повідомили про згоду Анкваба на відставку уряду, генерального прокурора і голів муніципальних районів, котрих за абхазькою конституцією призначає глава республіки. Палац мітингувальники захопили, але президент встиг ретируватися через «чорний хід».

Як з’ясувалося, президент зараз перебуває у своїй резиденції в Гудауті. У сухумському президентському палаці володарює повстала опозиція. Командування параду взяв на себе вже згаданий Рауль Хаджимба. Очевидно саме останній вже бачить себе наступним володарем бунтівної республіки, що відкололася від Грузії під час війни 1992-1993 років, у якій, як відомо, Хаджимба брав активну участь. Тож варто звернути на нього пильнішу увагу.

У 1970-х роках Хаджимба був комсомольським активістом. Відслужив строкову службу в Радянській армії, працював слюсарем. Потім дивним чином зумів вступити на юридичний факультет Абхазького державного університету, який закінчив 1984 року. Далі стає зрозумілим, яким «дивом»: він пішов на навчання в Мінську вищу школу КДБ. 1986 року повернувся до рідної Абхазії вишколеним тайняком й працював у Ткуарчальскому міськвідділі КДБ Абхазії аж до розвалу Радянськго Союзу й початку війни з Грузією.

Саме війна стала головним кар’єрним трампліном Хаджимби. Він зразу ж очолив службу військової розвідки і контррозвідки Східного фронту. За бойові заслуги нагороджений Орденом Леона. А зразу по війні він став начальником відділу Служби державної безпеки Республіки Абхазія. А вже 1999 року – головою Служби державної безпеки Абхазії і одночасно першим віце-прем'єром республіки. Далі – посада міністра оборони (зі збереженням віце-прем'єрського крісла). А 2003 року він сам очолює уряд Абхазії.

Коли 29 травня 2011 року несподівано помирає президент Абхазії Сергій Багапш, то Хаджимба сробував щастя й у здобутті найвищої державної посади. Але зайняв у перегонах лише третє місце з результатом 19,83 % голосів, поступившись Олександрові Анквабові ( 54,86 % голосів) і Сергію Шамбі ( 21,04 % голосів).

З біографії вожака бунтарів стає зрозумілим, що від його приходу до влади не слід очікувати ні демократичних реформ в республіці, ні спроб вислизнути з цупких російських обіймів, ні порозуміння з Тбілісі. Тому з київським Майданом, котрий мав, зокрема й антикремлівську спрямованість, порівнювати абхазький бунт абсолютно недоречно.

Адже миритися з грузинами не бажає більшість абхазького населення, всі вони й надалі покладають надії на Москву, на її організаційну, військову й передовсім фінансову допомогу. А антиросійські партії в республіці є радше політичними маргіналами.

Тому й залагоджувати конфлікт в Абхазії доведеться Москві. До Сухумі вже прибула велика делегація російських політиків і чиновників на чолі з помічником президента РФ Владиславом Сурковим. Росіяни мають намір провести посередницькі переговори між президентом Абхазії та лідерами опозиції.