«Там така рубка... Якийсь чудак читає поезію, а музика гамселить страшенно...», – підслуховую репліку під дверима БункерМузу в Тернополі і посміхаюся в душі, бо ж знаю, що то ще не гамселить: по справжньому гамселити буде лише 9 травня, а то так, лише аперитивчик, прелюдія, чи, як його назвали організатори – «Пре_Фест». Не знаю, хто їм там, у Тернополі, придумує назви, але та людина – молодець. «Пінцет», «БункерМуз» і, врешті, «Пре_Фест» – коротко, влучно, зрозуміло. «Перло» протягом вихідних 12-13 квітня дуже якісно: голосно гуркотіло, якісно пищало, тривожно скреготіло, фонетично віршувалося, а найголовніше – вільно експериментувалося з найрізноманітнішими джерелами звуку, техніками виконання та стилями музики. Цікаво? Хочеться прочитати? Мені вже й самому не йметься Вам про все це розповісти, тому починаю.
«БункерМуз» був цього разу «Альфа і Омега» фестивалю – там все почалося, там і закінчилося. Вечір суботи, традиційно був танцпольним, не повертається язик назвати його клубним, а якщо скажу танцювальний, то теж не передам всієї емоційної та звукової палітри. Першим виступала формація Adibass – кросдисциплінарний проект учасників групи ZSUF, Андрія Меренка та Володимира Сонічєва. Хлопці зводять найрізноманітнішу музику, сплавляючи її з живими партіями бас-гітари, та додаючи власні звуки з синтезатора Kaos Pad. Після них уже підігріту публіку розжарив Богдан Супронюк, він же DJ Bodhy. Тут був і гард-бас і гард-техно і рейв і шранс: усе це впереміш, і весь цей драйв перемелював, наче в м’ясорубці і, врешті, коли здається, що більше драйву з колонок вже неможливо витиснути, як раптом Богдан витягає з-під столу шланг і, ритмічно дуючи в нього, ще більше підсилює біт, надаючи всьому міксу якоїсь індустріальної глибини. Що ж до процесу зведення, то DJ Bodhy ним не переймався – він просто переключав треки за чергою, користуючись простенькою програмкою на планшеті...
– Богдане, розкажи трошки про свій виступ. Це були твої власні композиції? Які стилі звучали? Це ж не було чисте техно, швидше гард-техно?
– «Та я навіть не знаю... я не сильно орієнтуюся в напрямках... але, так, напевно, десь гард-техно. Починав я з джанглу, просто мене трохи поставили в рамки – клуб, всі дєла, зазвичай я таке взагалі не граю, мені більше імпонує щось жорсткіше, як ритм-нойз. Це був майже чистий діджеінг, по суті, і я трохи з мікрофоном грався. Я зазвичай не працюю, як ді-джей... Ді-джеїти нудно – поставив музику і стоїш, нічого не робиш, треба себе якось розважати, от я й придумав собі такий інструмент: взяв каналізаційний шланг із насадкою-перехідником, щоб губи не боліли, коли у нього дуєш. Суть полягає в тому, що його можна розтягати, і ноти на виході міняються. Я, взагалі, граю на діджеріду, маю евкаліптовий аналог і на пластиковому діджерібоні, який розтягається, як тромбон, тож я застосував принцип роботи діджерібона в своєму шлангу. Зручно, бо з іншого боку можна підкласти мікрофон. Я часто ще пропускаю його через різноманітні ефектори, щоб уцікавити звук, але тут, коли вже є звукова стіна, то можна тільки підсилити ритм».
Важливо додати, що Богдан теж є учасником тернопільського гурту ZSUF, який, до речі, виступатиме на другому дні цьогорічного фестивалю «Гамселить». В мережі я знайшов трішки інформації про гурт, яку подам тут повністю, з огляду на те, що дуже цікаві явища сучасної української музики часто оминають нашу увагу і це сумно.
Гурт існує з весни 2001 року. Ще у 1998 в Тернополі виникла химерна арт-формація «Відірвані від опалення», яка об’єднала тих, кому набридли і ґрандж, і альтернатива, і штампована рок-музика взагалі. Колектив (близько 10 осіб) орієнтувався на імпровізаційну психоделічну музику, яка була обрамленням театральних сюрреалістичних перфомансі. Під час концертів дійство перетворювалося на божевільний неконтрольований гепенінґ (грали хто на чому міг, і що міг винести на сцену – від дитячих металофонів до листового заліза і арматурної перкусії). Було круто, весело та... малозрозуміло, особливо публіці, яка продовжувала хавати вчорашню рок-жуйку і сприймала ZSUF виключно як «обдовбаних інопланетян», що випадково реінкарнувалися в Тернополі. Давши кілька виступів, «Відірвані від опалення» розпалися. На їх уламках двоє молодих людей Олександр Ротман та Сергій Василишин утворили ZSUF: безкінечні домашні репетиції і сейшени, надпродуктивний гоум-тейпінґ (близько 50 касетних альбомів за неповний рік часу). Вільного часу було досить, бо ніхто тоді не працював (декласовані марґінали перебивалися випадковими заробітками, часто – не зовсім законними). Загалом панувала атмосфера свята, цілковитої невимушеності і незалежності від жодних рамок і умовностей, яка й надихала, власне, на творчість. Ось так, приблизно все і починалося... Музичні експерименти та інтереси ZSUF простягаються від індастріелу і нойзу до психоделії й різноманітної експериментальної електроніки, з активним залученням відео-арту, різноманітних перфоменсів, гепенінгів та інсталяцій. На сьогодні ZSUF – це Сергій «Вася Пункер» Василишин (вокал, лірика, семпли, концепт-арт), Володимир «Соніч» Сонічєв (бас, синтезатори, каос), Богдан Супронюк (дісторшн цимбали, діджеріду, дримба), Андрій «Фрікі» Меренко (нойз, скетчі, семпли, синтезатори).
З настанням 23.00 на танцполі зашелестіли «Мокрі дерева»: проект Юрія Тимошенка з Києва. Юрій зізнається, що написав колись трек під такою назвою, а врешті вирішив так назватися. На моє питання про асоціації відповів: «Згадай, як ти малим лазив по деревах в туманну погоду». Мабуть, в цьому є щось пророче, адже грав Юрій не ординарне техно, хоча, оскільки програма готувалася для київських клубів, то все ж йому довелося дотримуватися певних рамок. Проте крихкі ритми Korg'івських драм-машин і секвенсерів так і виривалися поза межі стандартних квадратів: під пальцями Юрія вони розламувалися і деформувалися на кшталт водяних течій, що змушені обтікати перешкоди на своєму шляху, безліч разів розтікаючись та зустрічаючись на всьому шляху. Звукові маси розтікалися дуже подібно, похитувалися на фоні, наче крони дерев, ламані ритми нагадували своєю поведінкою довільний, проте невипадковий шелест листя.
Юрій Тимошенко: «Те, що я грав – це не зовсім техно, це скоріше IDM, я намагаюся уникати прямої бочки. Раніше я вважав її допустимою диц-диц-диц (звуконаслідує удари бочки), але потім я зрозумів, що прямий техно-ритм не дуже цікавий – цікавіше, коли ритм промальовується побічними звуками і постійно розвивається, коли його потрібно періодично підсилювати і акцентувати. Мені подобається таке техно, я люблю експериментувати. На вчорашньому виступі я пропустив багато патернів для прослуховування, бо є вибір: або люди стоять і слухають, або танцюють. Я хотів, щоб люди танцювали».
Завершився перший день виступом завідуючого культурним господарством Тернополя, головним електрифікатором «БунекрМузу» та профорієнтатора мистецьких ініціатив «Коза Бару» – Ярослава Качмарського, чи Zavgospa, як він себе не без причин називає. Вечірки Ярослав почав організовувати у 2006 році; перша була приурочена до висадки марсіян на Землі. А коріння його музичних зацікавлень виростає з тих часів, коли він був готом. Якщо в нульові публіка збігалася на всі події, бо альтернатив майже не було, то сьогодні, навпаки – публіка відвідує «модні» клуби, в яких грає як не припопсована музика, то відверта попса. Свою публіку Ярослав окреслює, як «свідомих людей із мистецького середовища», які злітаються на цікаву та експериментальну музику з усієї України. З власного досвіду скажу, що, приїхавши до Тернополя на вихідні, достатньо зайти до БункерМузу, щоб зустріти знайомі обличчя.
– Ярославе, кілька слів про сьогоднішню подію і про те, що буде на «Гамселить»?
– Оскільки «Гамселить» ми перенесли на травень через певні обставини, а ще в Тернопіль з Барселони завітав Андрій Антоновський, який буває в Україні доволі рідко, то я вирішив привезти ще й Юру, бо на «Гамселить» він вже двічі бував, і зробити таку «дружню тусовку». На «Гамселить» у перший день буде вечірка в БункерМузі, будуть грати як ді-джеї, так і live-проекти, серед яких найвідоміший, мабуть, Woo York. Другий день планується в індустріальній локації міста, яку не буду поки розголошувати. Серед гедлайнерів – новий проект Андрія Кириченка Rayz. На третій день будемо біситися знову тут, у дворику БункерМузу, поки не прийде злий мужик і нас не вижене (сміється).
Власне у дворику БункерМузу, про який говорив Ярослав, відбуваються експериментальні концерти і джем-сейшени фестивалю «Гамселить». В рамках «Пре_Фесту» тут виступали Microbing Gristle& Batacat і Subproduct. Subprodukt – це найстаріший діючий електронний проєкт Тернополя під керівництвом Тимура Скорбенка. Проте часто до Тимура приєднуються інші музиканти, граючи разом, вони й творять свій Subprodukt.
– Тимуре, які враження від пре-фесту?
– Враховуючи, що центрів експериментальної музики тільки три, і два з них міста-мільйонники, то це величезний прорив, що такі концерти відбуваються в Тернополі. Фестиваль обходиться тільки внутрішніми ресурсами, тобто, українськими виконавцями і за якістю не поступається аналогічним фестивалям, наприклад, у Швеції. І тут, і у Швеції на подібні концерти приходить однакова кількість людей. Ідеальна кількість учасників – це коли їх більше, ніж слухачів.
– Розкажи, на чому ти сьогодні грав? Що це за старий комп'ютер?
– Це залишок від радянського комп'ютера Електроніка, який насправді не робочий. Я в нього засунув схожий, як в Ярослава, опенсорсний синтезатор cacophonator, але трошки «допиляний» кривими руками і тому він звучить інакше. Приходьте на «Гамселить», я планую цей проект доробити ще, і він буде звучати в три полоси, сьогодні було чутно тільки один його бік... Засідайте за паяльники, в неті є купа схем; насправді скачав в гуглі, сів, спаяв і все!
Окрім Тимура і Ярослава Качмарського на «Пре_Фесті» до Subprodukt'у домішали ще й Андрія Капусту, який грав свої треки з проекту «Шквал».
– Ти грав на ігровій приставці? Це Play Station, так?
– Я ґаббер, я знаю, шо таке гардкор, шо таке тяжка електронна музика і стараюся всіма можливими способами показати, що існує така музика – тяжка, яка актуальна сьогодні, щоб викидати погану енергетику. Колись давно, коли ще не було ні Fruity Loops, ні жодних інших програм, я мав Play Station і писав на ній музику, щось собі трумкали..., трумкали-пумкали (посміхається). Чотири роки я писав ту музику, а потім перейшов на комп'ютер. Все було просто, починалося все в 1998 році. Я намагався робити гардкор, хеппі гардкор і пробував писати музику на підручних інструментах, ну й та музика, всі ті композиції є, там приблизно 200 треків... Ми навіть на Червону Руту відбірковий тур проходили. Музики багато, слів нема, ми слова на ходу придумали, вийшли заспівали, люди, як завжди, нічьо не пойняли (посміхається), але то всьо фігня, головне ідея. Треба відкрити для України важкі стилі музики, бо в Європі з 1991 року була рейв-революція, а в Україні, таке враження, що її й не було... треба щось робити.
– Ти вперше на цьому фесті, а будеш на «Гамселить»?
– Думаю, буду... буду дубасити...Щоб гамселило, бо не гамселить ніфіга, а має гамселити так, шоб аж мозги вискакували (сміється).
І на завершення кілька слів про україно-іспанський проект Microbing Gristle& Batacat. Це спільний проект українського поета Андрія Антоновського, який зараз живе в Барселоні і Володимира Білика – житомирського поета, графіка та музиканта. Андрій вже другий рік провадить свій музичний проект. Розповідає, що насамперед цікавиться не так наративною, як фонетичною складовою поезії: «Коли я кажу "Баба з Рахова", то для мене це не баба і не з Рахова, просто в поєднанні ці слова наче вибухають».
Його цікавлять звучання слів, фонетика, а ще більше – фонетичні відхилення, неправильна вимова. Такий «стрибок» Андрій зробив від візуальної поезії, якою цікавився раніше. Зараз Андрій використовує плівку і плівковий програвач для запису і відтворення звуку.
– Я готую записи за допомогою диктофону, а потім один мій колега запропонував використати процесор. Тепер я використовую ці готові записи і працюю, власне, з голосом. За допомогою цього невеличкого процесора змінювалися тональності звуків та голосу. Володимир Білик підготував кілька треків для супроводу. Ідея була глобальна, можливо, не все вдалося, бо ми з Біликом майже не бачимося. Це було більше схоже на імпровізацію, що подібна на перший млинець (сміється). Думаю, це мене навчає, що я повинен далі робити. Але кльово, бо це наживо, і коли я виступаю наживо, то я поринаю в цей світ звуку і гуд бай.
– Ти вже презентував це в Україні?
– Я вже брав участь у «Гамселить» у 2012 році, в принципі, з дещо подібною в технічному плані програмою. Тоді ми також виступали з Біликом, правда, тоді ми не обробляли звук. Напрямок сонорної поезії дуже поширений на Заході, в Україні ж це, скоріше, метод заповнення прогалин. Починаючи з '30-х років, в нас були особистості в авангардній поезії: той же Тарнавський, Емма Андієвська, чи «Київська школа поезії», але ті поети були під забороною, вони не популяризувалися. Тож українське суспільство виховане таким чином, що не сприймає такого роду мистецтва. Шкода, що поробиш... Хоча, сьогодні була невелика група людей, яким було цікаво. Дехто навіть аплодував, сподіваюся, що аплодисменти були не з делікатності, а що людям справді сподобалося (сміється).
А ми сподіваємося почути Андрія Антоновського і Володимира Білика у Львові... Такою була прелюдія до фестивалю «Гамселить», який, маю надію, розпочнеться 9 травня у Тернополі, і триватиме до 11 травня. Окрім офіційної програми, яку можна легко знайти в Інтернеті за запитом «Гамселить 2014», для всіх, хто збирається на фестиваль зі Львова, проект «ХАТНЄГРАННЯ», за підтримки ГО «НУРТ», приготував концерт-перформанс в електричці Львів-Тернопіль, який запланований на 9 травня. Деталі можна довідатися, ввівши в Facebook назву події – «Електропоїзд №6044». До зустрічі в Тернополі. «Волюм, або смерть!»
07.05.2014