Цього тижня українська влада вперше заявила про згоду провести референдум з питань державного устрою. Зокрема, подібний варіант розвитку подій допустив в.о. президента України Олександр Турчинов — не друга, але й не перша особа в державі. Варто зазначити, що Турчинов говорив не експромтом: його заяву невдовзі підхопили міністр юстиції і голова Центральної виборчої комісії — люди, яким належало б «запакувати» референдум у юридичну обгортку. Отож проведення такого плебісциту найближчим часом стає дедалі реальнішим.
Що це: слабкість влади чи політична хитрість?
Як «розмити» сепаратистів
«Ми повинні об'єднати українців не тільки шляхом проведення силових заходів… Ми не проти того, щоб проводився референдум. Більше того, я переконаний, що переважна більшість українців на цьому референдумі, який може відбутися разом з президентськими виборами (якщо парламент прийме відповідне рішення) висловиться за неподільну, незалежну, демократичну і унітарну Україну», — заявив Турчинов у понеділок на засіданні погоджувальної ради парламенту.
Ця заява містить кілька важливих нюансів. По-перше, наголошено на загальнодержавному референдумі. Такий формат означає, що будь-яка ініціатива проросійських і сепаратистських сил в українському вимірі буде розмита голосуванням «державників», у тім і щодо найгостріших питань — російської мови та федералізації.
По-друге, Олександр Турчинов пропонує проводити плебісцит одночасно з президентськими виборами. Це логічно бодай з того погляду, що Україна сидить на порожньому бюджетному мішку і їй складно витрачатися відразу на кілька «празників демократії».
В електоральному вимірі варіант «референдумо-виборів» теж несе проукраїнським силам чималі переваги: тоді буде ґарантовано, що голосування за президента звершиться навіть у бунтівному Донбасі, попри те що нині легітимність виборів ставлять під сумнів і господар Кремля, і його протеже Михайло Добкін. Проросійські сили муситимуть за таких обставин покликати на дільниці якомога більше виборців, аби отримати прийнятний для себе показник — а це означає визнання президентських перегонів. Окрім того, наявність виборчого фактору знімає ризик несподіваних рішень. Як відомо, референдум супроводжується досить низькою явкою, а принаджує переважно тих громадян, які прагнуть сказати «так». Тому вельми реальна оказія, коли до дільниць приходять, скажімо, 51 % зареєстрованих виборців, і з них 51% відповідають ствердно. Ризик — це перемога поставленого запитання з фактичним показником 26 % від загального числа виборців. Тому для «республіканців», на відміну від «федералістів», краще проводити такий референдум одночасно з виборами.
Супровід
Можливості для такого «дубля» вже вичерпано. Голова Центральної виборчої комісії Михайло Охендовський заявив, що нинішній закон передбачає проведення референдуму в останню неділю 50-денного строку від дня ухвалення рішення. Себто ніяк не 25 травня. Правду кажучи, центральна влада могла би поторгуватися з датою, запропонувавши провести референдум 15 червня — у день, коли мав би відбутися другий тур президентських виборів. Адже тамту неділю теж спіткає чимало викликів.
Наразі пропозиція ЦВК — змінити законодавство так, щоб зменшити термін підготування до референдуму. «Я думаю, що ЦВК абсолютно нічого не зашкодить провести референдум, якщо Верховна Рада зможе ухвалити необхідний законодавчий акт... Зокрема, можна було б піти шляхом прийняття спеціального закону про референдум або опитування 25 травня», — запропонував Охендовський.
Міністерство юстиції теж готове прилучитися до супроводу референдуму. За словами Павла Петренка, рішення є політичним і має отримати схвалення Верховної Ради. «Це один зі способів стабілізації ситуації на всій території країни», — прокоментував міністр.
Контра
З огляду на згадані фактори проросійські сили (починаючи Партією реґіонів і завершуючи «Донецькою народною республікою») намагатимуться змістити дату референдуму. Сьогодні вони наполягають на тому, щоби плебісцит відбувся ПЕРЕД президентськими виборами.
Вдаючись до ретроспективи, зазначмо, що цей сценарій озвучив ще Віктор Янукович у Ростові. «Як президент, що з вами думками й душею, закликаю кожного здравомислячого громадянина: не дайте самозванцям ошукати вас! Вимагайте референдуму про визначення статусу кожного реґіону у складі України. Лише всеукраїнський референдум, а не екстрені дострокові вибори президента, можуть значною мірою стабілізувати політичну ситуацію», — казав ВФЯ.
Якщо без жартів, то на Донбасі референдумами «забито» ледь не всі неділі до самих виборів. На інтернет-форумах Краматорська обговорюють 11 травня, зітхаючи: «Коли ж це все нарешті завершиться?..». Єнакієвські сепаратисти пропонують влаштувати волевиявлення вже 1 травня, «на празнічок». Авжеж, після кримського досвіду ми знаємо, що поціновувачі демократії від РФ спроможні бити часові рекорди, організовуючи референдум і встановлюючи його підсумки… В деяких реґіонах «народна республіка» вже сформувала виборчі комісії і — це серйозне питання до відповідних служб — отримала доступ до електронного реєстру виборців.
Частина еліт мислить раціональніше. Мер Маріуполя Юрій Хотлубей теж запропонував проводити референдум 25 травня, при тім запевнив (!), що він таки відбудеться. «Загалом уже ухвалено рішення, і 25 травня реально проводитиметься референдум, який чітко визначить перспективу щодо нашої території», — пообіцяв Хотлубей.
Політична боротьба точитиметься не тільки за дату референдуму, а й за його статус. Є підозра, що Партія реґіонів спробує зіграти певну гру на форматі місцевого референдуму. Для симпатиків «ополчєнія» та «Донецької народної республіки» взагалі нема сумнівів, що плебісцит буде локальним.
Як писав недавно «Z», у нинішньому законодавстві не передбачено можливості місцевого референдуму; хоч уможливлено проведення консультативного опитування громад, яке теж може бути способом відповісти на вимоги й прагнення Донбасу (див. публікацію Ореста Друля «Тезова спроба емпатичної рефлексії»).
І от питання: «Бути»?
Гаряча дискусія також точитиметься за питання, які винесуть на ймовірний референдум. На думку Партії реґіонів, це: бюджетна децентралізація, формування виконкомів замість державних адміністрацій і, звісно, підвищення статусу російської мови.
Палітра охоплює й ориґінальніші питання. Ще під час «кримської кампанії» Олександр Мотиль пропонував на референдумі поставити питання руба: про від'єднання низки областей від України. Ті реґіони, які висловили б бажання піти геть, впали би ярмом з шиї України; а ті, що визнали б за краще залишитись у складі України, — врятували б землю від зазіхань окупанта й відцентрових тенденцій. Ідея Мотиля тоді здавалася вельми примарною, але сьогодні про неї говорить дедалі більше експертів, пропонуючи зіграти з сепаратистами на випередження. Різке питання вплинуло б і на політичного шулера Ріната Ахметова, який сьогодні спекулює тематикою «федератів» задля отримання феодальних преференцій. «Вибирай, Рінате, з ким ти — або змовкни».
Свіжа соціологія засвідчує, що на Донбасі 26 % респондентів бажають перейти до складу РФ. Це поважна цифра, якої в інший час цілком вистачить (як вже згадувалося вище) для ухвалення позитивного для сепаратистів рішення. Але на референдумі, що міг би відбутися 25 травня, її було б замало.
Для того, щоб винести на референдум ризиковані питання (як і пристати на сам референдум), треба бути хоч на дрібку авантюристами. Сьогоднішньому парламенту цієї риси бракує.
Важливо розуміти, що перспектива референдуму створює широке поле для політичної гри: можна сперечатися про дату, про питання, про імплементацію, про багато інших речей. При тому українській владі важливо самій іти попереду дискусії, а не плентатися позаду. Давши згоду на референдум, влада могла б заспокоїти вулицю й вибити маніпулятивні козирі Російської Федерації. Завівши дискусію в поле конституційних змін, взагалі можна виграти купу часу (деякі речі потребують змін до Основного закону, а це процедура щонайменше на півроку з потребою «нашкребти» 300 голосів депутатів)! Якщо зволікати, то перевага може припастися аґресору, як ті бойові машини в Краматорську. І біда, якщо той референдум доведеться-таки проводити, але вже після того, як розженеться «парад суверенітетів», а вибори буде зірвано…
Так, є ризик навіть у референдумі 25 травня. Уявімо, що Україна загалом голосує проти федералізації, але у трьох областях це питання отримує більшість голосів, а ще у трьох — гнітючу більшість; або уявімо, що російська мова «не дотягує» до рівня державної, але набирає вдосталь голосів, аби вимагати посилення її статусу. Політики, використовуючи vox populi, могли б відновити спроби розхитати ситуацію. Однак на той час українська влада нарешті могла б виставити певний щит перед російськими диверсантами, під ту пору могла б успішно вивчити й упокорити сепаратистсько-аґентурну мережу, розробити алґоритми спецоперацій в разі захоплення адміністративних будівель, та й самим людям набридло би «гратися у вулицю» (а коли нема ескалації, воно набридає).
На жаль, українська влада спізнюється з рішеннями і грає «від оборони».
Та й здорового авантюризму їй бракує.
P.S. Оскільки Партія реґіонів всіма способами намагається виступити «провайдером» вимог трудового Донбасу, то будь-які дебати з нею варто починати з обов'язкової преамбули: протягом 2010–2014 років, коли Партія реґіонів була при владі і коли вона мала вельми повноваженого президента й міцну парламентську більшість, не було вжито жодних кроків для децентралізації влади в Україні, а про оспівану федералізацію годі й казати; статус російської мови було підвищено законом про «реґіональні мови» — Партія реґіонів трактувала ухвалення цього документа не інакше, як повноцінне виконання своєї виборчої обіцянки.
