Дописи такого ґатунку переважно передбачають вживання фрази "я нікого не хотів образити, але..."
Мушу зауважити, що цього разу я зовсім не намагався нікого не хотіти образити. Швидше навпаки.
Отож. Передовсім російські інтелектуали, як і все російське суспільство, є явищем периферійним.
Перша їхня периферійність виникає з невіддільності від російської влади. Жодне питання, навіть онтологічне, російські інтелектуали не розглядають ширше, ніж у межах державності, геополітики та світового призначення їхньої країни. Це означає, що ніщо напрацьоване російськими інтелектуалами не може мати універсального загальнолюдського значення, якщо не ставити Росії і російського питання у центрі розмірковувань, викликів, відповідей, вирішень і відчувань.
Єдинородність російської влади та російських інтелектуалів є очевидною не лише тепер, але й впродовж всієї історії російського інтелектуалізму. Навіть найбільш революційного. (Мушу визнати, що російські інтелектуали ставали інтелектуалами в повному розумінні цього слова хіба тоді, коли осмислювали античність. Однак не керуючись при цьому доктринами, канонізованими актуальною владою.)
Через таку зрощеність із владою виявляється ще одна периферійність російських інтелектуалів – тотальна марґінальність стосовно того, що самі інтелектуали називають "народом". Москва менше відрізняється від Росії, ніж російські інтелектуали від російського "народу". Їхній конструктивний вплив на цей народ є настільки мізерним, що міру відповідальності за щось, здійснене народом, можна обрахувати, лише вимірюючи незроблене самими інтелектуалами.
Третя, сподіваюся, що не остання периферійність (не остання хоча би тому, що вже згадую четверту, яка виявляється у вічному невротичному богошукацтві) теж є не менше визначальною. Периферійність стосовно один одного.
Ніколи російські інтелектуали не були здатні створити єдності, яка полягає не в однодумності, а в можливості діалогу. Діалогічність як спосіб співіснування ще не виробили в Росії. I інтелектуали, чиїм основним суспільним завданням є спонукання до діалогу, ведення діалогу, знаходження порозуміння, стали тим чинником, що унеможливлює суспільний діалог, бо вони самі не спроможні до дискусії, яка передбачала би домовленість та усунення проблем, викликаних різним баченням.
Російські інтелектуали вдаються до заяв, прокламацій і доносів, проклять, вимог, харизматичних проповідей, сомнабулічних одкровень. Іноді всі ці речі не можуть не бути талановитими, але вони водночас не можуть дарувати хоч якогось полегшення ні авторам, ні адептам, ні тим, до кого доходять відголоски та перекази, бо вони заперечують будь-який діалог і спілкування.
03.04.2014