Молодому українському Кабінету Міністрів виповнюється один тиждень. Це уряд великих авансів, надалі — напевне, уряд розчарувань. Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк себе і своїх підлеглих називає «політичними самогубцями». Але варто додати поправку: чиновник може стати «камікадзе» або внаслідок проведення непопулярних, але вкрай потрібних реформ, або внаслідок провальної роботи. Хочеться сподіватися на перше.
«Z» починає серію публікацій щодо нового уряду. Перший блок присвячено українській безпеці, так званому «силовому блоку». Через аґресію Росії на перший план виходить робота Міністерства оборони, Служби безпеки України, РНБО, також і Міністерства внутрішніх справ. Утім цей блок і без Росії мав би претендувати на першість, адже команда Віктора Януковича лишила по собі широкий простір для роботи правоохоронних органів, і не тільки у сфері розслідувань, а й реформах (пріоритетною виглядає реформа міліції). До цього ж таки блоку включено Міністерство закордонних справ, яке відіграє велику роль у спробах залагодити кримський конфлікт і провадить переговори про скріплення Угоди про асоціацію.
Низка експертів, з якими спілкувалися кореспонденти «Z», намагалися уникнути критичних оцінок. На їхню думку, в цей складний час українська влада потребує підтримки — насамперед військове, безпекове керівництво.
Починаємо аналіз, ясна річ, з голови Уряду.
Прем'єр-міністр
Арсеній ЯЦЕНЮК
Народився 22 травня 1974 року в Чернівцях. Має дипломи юриста та економіста. У студентському віці розпочав свій бізнес, сформував власну юридичну команду. У 2001 році пішов на посаду міністра економіки в уряді АР Крим. У січні 2003 року перейшов працювати у Національний банк України першим заступником Сергія Тігіпка. У 2005-му — міністр економіки в уряді Юрія Єханурова. Опісля — перший заступник голови Секретаріату президента, відтак — міністр закордонних справ в уряді Юлії Тимошенко. У грудні 2007 року став спікером парламенту за квотою «Нашої України». У 2009 році почав розбудовувати власну партію «Фронт змін». На президентських виборах 2010-го фінішував четвертим, зібравши 6,96% голосів виборців. Пізніше об'єднався з партією «Батьківщина», вів її на парламентські вибори-2012.
Після виборів популярність Арсенія Яценюка як політика почала падати. Через нерішучість під час Євромайдану отримав жартівливе прізвисько «Куля в лоб». Протестувальники звинувачували його у співпраці з владою. У Нових Петрівцях живе неподалік від резиденції екс-президента. Ставши прем'єром, Арсеній Яценюк встановив рекорд — наймолодший керівник уряду. Чим-чим, а браком досвіду Яценюкові не дорікнеш. Легко зауважити, що на урядових нарадах йому набагато комфортніше, аніж на сцені Майдану, де він мусив бути позірно суворим.
КОМЕНТАР
Дисидент, віце-ректор УКУ
Мирослав МАРИНОВИЧ:
«З одного боку ми всі відчуваємо брак того, що так чітко озвучив Майдан: у владу повинні прийти нові люди, з новими уявленнями про світ. Україна має пережити радикальну трансформацію на усіх рівнях, зокрема на рівні керівництва. Арсеній Яценюк, натомість, належить до когорти минулих керівників з тієї ще "помаранчевої" колоди карт — "помаранчевої" команди. Ясно, що він не належить до групи політиків нової доби. Але я чітко усвідомлюю, що перестрибнути через різні етапи неможливо — мусимо їх перейти один за одним. Леґітимна передача влади від Януковича мусила відбутися з допомогою політиків власне "помаранчевого" опозиційного плану. Майдан мав величезну мораль, але не мав політичної леґітимності в очах світу — західних держав, які готові надати нам фінансову і політичну підтримку. Йшлося про те, що потрібно сформувати леґітимний уряд, і уряд Яценюка має цю леґітимність.
Я надзвичайно вдячний Арсенієві Яценюку за те, що він взяв на себе таку відповідальність. Він, так як і решта політиків, має зараз історичний шанс виправити помилки, зроблені після 2004 року, і надати Україні такий імпульс розвитку, на який вона заслуговує.
Чи виконає цей уряд своє завдання, я не знаю — зробимо висновок бодай через сто днів, коли буде видно, використовує він ці надані шанси чи ні. Але шанси є».
Перший віце-прем'єр-міністр, куратор «силового блоку»
Віталій ЯРЕМА
Вперше в історії України високу посаду першого віце-прем'єр-міністра (а фактично це друга людина в уряді) отримала людина, яка координуватиме «силові» відомства. Яремі прогнозували посаду міністра внутрішніх справ — він був одним з небагатьох досвідчених правоохоронців в опозиційному резерві. Формально ж йому забезпечили навіть «підвищення». Роботи багато: розслідування кривавих подій під час акцій протесту, вивчення корупційних злочинів режиму Януковича, побудова нової команди, боротьба з сепаратистами.
Ярема народився 14 жовтня 1963 року під Києвом, у Переяслав-Хмельницькому районі. Пішов працювати в органи внутрішніх справ у 20 років. У 1985–1987 роках навчався в Калінінградській спеціальній середній школі міліції МВС СРСР. У 1989–1993 роках — на заочному відділенні Академії внутрішніх справ України. Після навчання продовжив кар'єру в Києві. Від посади оперуповноваженого (1990) дійшов до керівника столичної міліції (2005–2010). Обирався депутатом Київради від блоку «Наша Україна». У 2012 році став народним депутатом в одному з округів Києва (ВО «Батьківщина»). Брав активну участь у протестних акціях. Побив «даївця», який не пускав у центр міста автомобіль з дровами.
КОМЕНТАР
Голова Українського юридичного товариства
Олег БЕРЕЗЮК:
«Однозначно, посада першого віце-прем'єра для "силовика" — є виправданою за нинішніх обставин. Ситуація некерована або, скажімо так, керована погано. Висока посада для координації "силових відомств" конче потрібна. Як справиться сам Ярема — поки що важко сказати, бо існує надто багато викликів. Він має великий досвід роботи у правоохоронних органах — це його плюс».
Полковник міліції у відставці
Михайло ПРИТУЛА:
«Віталій Ярема — фахова особа. Треба дивитися, пробувати. А кого іще можна було бачити на цій посаді? Особливого вибору нема…
Високий статус його посади свідчить про те, що нова влада усвідомлює складність моменту. Посадовці вирішують, як "розрулити" ситуацію таким чином, щоб вона ввійшла у нормальне русло. Сподіваюся, нове керівництво усвідомлює потребу нагальних змін. Не можна допустити того, що трапилося за минулого керівництва, коли міліція не змогла втримати ситуацію на рівні мирного протесту, стала стороною збройного конфлікту. Це безглуздий шлях, він свідчить про фахову невідповідність керівного складу».
Міністр оборони (в.о.)
Ігор ТЕНЮХ
Один з "найскладніших" міністрів Уряду — в сенсі ноші, яка впала на його плечі. Адмірала Ігоря Тенюха затвердили міністром оборони (але у статусі виконувача обов'язків) того самого дня, коли в Криму фактично почалася російська інтервенція. Щоправда, 27 лютого ще не скидалося на те, що невдовзі Росія почне перекидати у Крим тисячі власних вояків, брутально блокуючи українські частини й кораблі. Можливо, ні в. о. верховного головнокомандувача, ні міністр ще не уявляли масштабність і загрози подальших днів…
Ігор Тенюх народився 23 травня 1958 року в Стрию. Навчався у Ленінградському вищому військово-морському училищі ім. Фрунзе (за роки кар'єри постійно вдосконалювався: у 90-х навчався в Інституті іноземних мов Міністерства оборони США, Академії Збройних сил України). Від 1982-го — командир мінно-торпедної бойової частини корабля ВМФ СРСР, у 1983–1991 рр. — командир тральщика. У 1990–1994 рр. — депутат Севастопольської міськради. У 1991 році перейшов працювати у генштаб Військово-морських сил. У 2004–2005 рр. — активний учасник Комітету національного порятунку. Від листопада 2005 року — заступник начальника Генштабу ЗС України. У 2006–2010 рр. — командувач ВМС України. Донедавна був членом ВО «Свобода», і це, напевне, неабияк злостить його нинішніх ворогів…
КОМЕНТАР
Експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Сергій ЗГУРЕЦЬ:
«Жоден міністр оборони, вступаючи на посаду, не стикався з такими труднощами, які спіткали Ігоря Тенюха. Критикувати його не випадає. Критикувати треба всіх "папєрєдніків", які ніколи армією не опікувалися, починаючи від президентів, главкомів і міністрів. Навпаки, армію залишили на задвірках бюджетного поділу. Зараз Тенюх намагається зробити те, що тільки може зробити у цих умовах.
Триває формування команди. Умови складні, ознакою чого є помилка з призначенням Березовського командувачем Військово-морських сил. Це дефекти формування команди поспіхом. Військова аґресія почалася в період, коли відбулася зміна військової верхівки — у найбільш вразливий момент.
З іншого боку, ситуація залишається контрольованою, ми не маємо вбитих ні з українського боку, ні з російського. Це означає, що командування здатне опанувати ситуацією.
Резюме: маємо команду, яка формується прямо на полі бою».
Міністр внутрішніх з справ
Арсен АВАКОВ
Аваков — одне з найбільш несподіваних призначень у новому уряді. Його шлях до Міністерства внутрішніх справ почався з роботи уповноваженого Верховної Ради з нагляду за роботою МВС. Це квазіпосада, яку було вигадано для заповнення владного вакууму після офіційної відставки уряду. Арсен Аваков не мав досвіду роботи в міліції. На батьківщині, у Харківській області, він відомий насамперед як бізнесмен, опісля — як політик.
Народився 1964 року в Баку у сім'ї військовослужбовця. Навчався в Харківському політехнічному інституті. Починав працювати як інженер. Належав до першої хвилі українських бізнесменів — 1990 року заснував й очолив АТ «Інвестор», а 1992-го — комерційний банк «Базис». У 2005–2010 рр. — голова Харківської ОДА. З приходом до влади Януковича був змушений виїхати за кордон. Повернувся у 2012 році, отримавши мандат народного депутата.
На Авакова покладають надмірні сподівання. Саме він мусить провести затримання колишніх посадовців, виловити катів-міліціонерів. Одним з перших його указів стала ліквідація «Беркуту». Майдан втішився — але коли постала потреба встановити громадський порядок у низці реґіонів, де почали бенкетувати сепаратисти, то нікому було стати зі щитами... «Чужий» Аваков мусить стати «своїм» для особового складу, з яким стояв по різні боки барикад.
Відразу в перший тиждень роботи на Авакова посипалося багато критики (одне зі звинувачень — уможливлення втечі Януковича). На засіданні Верховної Ради йому пропонували написати рапорт на звільнення.
КОМЕНТАР
Полковник міліції у відставці
Михайло ПРИТУЛА:
«Важко оцінювати Арсена Авакова як міністра, бо раніше він не працював на такій посаді. Це не фахове призначення. Можливо, йому вдасться бути хорошим цивільним міністром. Кожен має право помилятися…
Перша проблема, яку має долати Аваков, — кадрова. Це кадровий голод, нестача фахівців. Можу передбачити, що кадрові рішення протегуватимуться різними групами осіб. Та сама проблема була в 2005 році — вона повторюється. Тієї невеликої групи кадрів не достатньо для проведення будь-яких реформ у міліції.
Як сприйме "опозиціонера" особовий склад? У міліції вистачає пристойних, нормальних людей. Їм так само не хотілося стояти на барикадах, як і нам їх бачити на барикадах. Уже нині видно неґатив: багатьох фахівців попросили писати рапорти, хоча насправді — знаю таких особисто — вони підтримували революцію. Були відверті покидьки, але були й достойні люди.
Структурні реформи провести важко. Це не маленька Грузія — це велика Україна. Якщо створювати комісії — туди входитимуть ті самі люди, корумпована система чинитиме спротив. Будуть і ті, хто саботуватиме роботу. При тім не завжди спеціально, а скоріше через виховання.
Крім того, треба негайно відповісти на виклики, що зараз є на сході та півдні. Є небезпечні тенденції, котрі треба долати негайно — а часу нема, і нема з ким це робити».
Голова Служби безпеки України
Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО
Для Валентина Наливайченка нинішня робота на Володимирській, 33 — повторний досвід: він керував Службою безпеки у 2006–2010 роках. Повернувшись у знайомі коридори, пан Наливайченко міг і не впізнати службу… За каденції Віктора Януковича СБУ виконувала функції кишенькової структури та репресивного органу. У 2012 році Янукович довірив Службу безпеки колишньому російському військовику, Олександру Якименку. Керівні посади в СБУ отримали сумнівні особи. Кілька днів тому нове керівництво правоохоронних органів констатувало, що українську армію та спецслужби послідовно доводили до жахливого та недієздатного стану.
Наливайченко народився 8 червня 1966 року в Запоріжжі. Починав навчатися у Харківському державному університеті, пізніше — у Київському університеті. Невдовзі продовжив науку в Інституті КДБ ім. Андропова (тепер — Академія зовнішньої розвідки). Провів 12 років на дипломатичній службі. Зокрема, у 2001–2003 рр. працював у Вашинґтоні на посаді генконсула у США. У 2003–2004 рр. — директор Департаменту консульської служби МЗС, у 2004–2005 рр. — заступник міністра закордонних справ України. У червні 2006 року призначений на посаду першого заступника голови СБУ — керівника Антитерористичного центру при СБУ. Очоливши СБУ, зосередився на деполітизації та демілітаризації СБУ; ініціював кримінальну справу щодо винуватців Голодомору; відкрив архіви.
У 2012 році став народним депутатом України за списком УДАРу.
Першочергові завдання в роботі Наливайченка очевидні: подолання сепаратизму, протидія жорсткому натиску Росії (зокрема, у сфері розвідки і контррозвідки). Зважаючи на те, що останніми роками Москва мала нагоду власними пальцями промацати всю систему роботи української Служби, доведеться відновлювати роботу чи не з нуля…
КОМЕНТАР
Генерал-лейтенант
Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ:
«Безпека України в останні роки була сильно підірвана. Професіоналізм силових структур, на жаль, зменшується. У владі не розуміють важливості цієї сфери і не приділяють цьому належної уваги. Останні події підтверджують, наскільки важливо мати сильну армію, спецслужбу і як важливо підтримувати безпеку навіть у мирний, спокійний час.
Щодо кадрових призначень, то в опозиції не були готові, що влада втрапить у руки "прямо завтра". Не було підготовки. Тому складно від них вимагати негайного результату. Дозвольте і мені не поспішати з оцінками… Ми всі повинні консолідуватися, незалежно від персоналій. Усі українці нині мусять стояти плече до плеча, аби відповісти на зовнішню загрозу. Коли переможемо — тоді дамо оцінки».
Міністр закордонних справ (в.о.)
Андрій ДЕЩИЦЯ
Львів'янин, 49-річний кадровий дипломат, Дещиця потішив своїм призначенням дипломатичний корпус. Професіоналізм взяв гору над політичною доцільністю. Навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка (1989) та Альбертському університеті (1995), маґістр гуманітарних наук. Володіє англійською, російською та польською мовами. Дипломатичну кар'єру почав на посту прес-секретаря, першого секретаря Посольства України в Республіці Польща. Був радником Посла у Фінляндській Республіці, радником-посланником в Республіці Польща. У 2007–2012 рр. працював Надзвичайним та Повноважним Послом України в Фінляндії, а від 2008 року виконував ті самі функції в Ісландії за сумісництвом.
Один з перших виступив проти позиції Міністра закордонних справ Леоніда Кожари, який намагався замовчувати та викривляти події на Майдані. Андрій Дещиця мав також бізнес. Він є співзасновником Львівської ювелірної фабрики, а також фіґурував серед засновників вже ліквідованого підприємства «Золотий квартал», яке виробляло ювелірні вироби у Хмельницькому.
Андрій Дещиця має достатньо широкі повноваження у формуванні зовнішньої політики. Саме йому, вочевидь, і випаде честь довести Україну до Угоди про асоціацію з ЄС. Після появи перших неґативних інформацій з Криму він одразу з почав консультації з послами, насамперед країн Вишеградської групи та представником ЄС в Україні. Щоправда, повноцінним міністром Дещиця зможе стати тільки після виборів президента: лише голова держави має право вносити подання на призначення керівника МЗС.
Досвідчений дипломат, екс-міністр МЗС Володимир Огризко у коментарі «Z» заявив, що наша країна на світовій геополітичній карті радше об'єкт, а не гравець. «За Україну зараз вирішують всюди — в Москві, в Брюсселі, в Вашингтоні, в Варшаві, в Анкарі — де завгодно». Отже, головне завдання полягає в тому, щоб Україна повернула собі міжнародну суб'єктність, стала гравцем на рівні з іншими. «І якщо це вдасться найближчим часом, то ми дуже велику частину своїх зовнішніх політичних завдань проведемо, — переконаний Володимир Огризко. — Що для цього треба зробити? Для цього потрібно дати новий поштовх відносинам з європейським союзом, і з США. Негайно протягом березня підписати Угоду про асоціацію і створити державний орган структури чи доручити якомусь органу бути і куратором, і контролером того, що робиться і що не робиться, як це робили інші країни — Польща та Угорщина.
У відносинах з США нам треба повернутися до декларації про особливе партнерство, яке було підписано в 2009 році, і почати дуже практичну співпрацю згідно з тими положеннями, які там зафіксовані, там прописано все — починаючи від політичної співпраці, завершуючи екологією. Це справді план двохсторонніх відносин, які дуже вигідні для України.
Наступний крок — це виведення відносин з Російською федерацією на міжнародно-правові засади. Ніякого братерства, ніяких розмов про якісь особливі стосунки, ніяких псевдостратегічних відносин, яких насправді немає, а жорстка і зрозуміла міжнародно-правова база. Якщо ми поставимо ці відносини нарешті на міжнародно-правову базу, на повну прозорість, на відсутність будь яких домовленостей, про які ми не знаємо, про дуже потужну систему координат в газовій сфері, от тоді ми матимемо шанс вийти на нормальний рівень і безумовно припинити всі ці речі, які сьогодні відбуваються в Криму, як і у всіх інших реґіонах країни, коли наш так званий партнер веде справу до військової інтервенції на українську територію».
Чи дасть собі раду перед такою кількістю завдань новий міністр, Володимир Огризко прогнозувати не береться, мовляв, давати особистісну оцінку дипломатові було б недипломатично.
КОМЕНТАР
Почесний консул Королівства Нідерланди в Україні
Богдан ПАНКЕВИЧ:
«Роль Міністерства закордонних справ зараз є надзвичайно важливою. Очолювати Міністерство має чоловік з великим досвідом і великою особистою спроможністю розрулювати найскладніші ситуації: ситуації, де є аґресія, приховані недоброзичливі плани, де є дуже важкі ситуації зараз в міжнародній політиці навколо України. Андрій Дещиця, якого призначили, якнайкраще відповідає цій ролі. Це дипломат, який відбувся від низу, має досвід від найбільш базових посад, діючих в посольствах, і має досвід Надзвичайного повноважного посла. Крім того, він має досвід останніх років роботи по Придністровському конфлікту, який вже 20 років триває».
Генеральний прокурор України (в.о.)
Олег МАХНІЦЬКИЙ
Страшний сон для борців з націоналістами — Генеральну прокуратуру очолив «свободівець». Страшний сон для борців з корупцією — Олег Махніцький у своїй декларації ствердив, що живе на пару тисяч гривень у місяць…
Махніцький народився 15 березня 1970 року у Львові. У 1991–1996 рр. навчався на юридичному факультеті Львівського університету ім. Франка. Працював на швейному об'єднанні «Маяк», організовував туристичні подорожі. Від 1996 року працював у прокуратурі: починав стажером, дійшов до посади старшого слідчого. Після 1999 року перейшов до адвокатської практики. У 2012 році обрався до Верховної Ради від ВО «Свобода».
Поки що Олег Махніцький не відзначився резонансними розслідуваннями. Відповідаючи на питання про затриманих екс-посадовців (а точніше, не затриманих), виправдовується, що це робота МВС та СБУ. А його прокурорська робота — розслідувати. Махніцькому довірено місію довести до фінішу кримінальні справи Януковича та інших. Оглядачі кажуть: якщо не спокуситься і не зіб'ється зі шляху, то доведе.
КОМЕНТАР
Голова Українського юридичного товариства
Олег БЕРЕЗЮК:
«Олег Махніцький має досвід роботи в органах прокуратури, працював адвокатом. Крім того, має двох досвідчених заступників — Миколу Голомшу та Олексія Баганця. Це професійні люди, вони швидко можуть зорієнтувати роботу прокуратури.
Чого не вистачає в нинішній роботі прокуратури — щоби вона діяла більш жорстко. Є низка злочинів, вчинених на території України. Зокрема, йдеться про незаконне захоплення державної влади у Криму — стаття 109 Кримінального кодексу. Проти Аксьонова треба порушувати кримінальну справу негайно! Арештовувати і доставити до суду. Прокуратура має діяти оперативно і ефективніше».
Секретар Ради національної безпеки
Андрій ПАРУБІЙ
Улюбленець Майдану Андрій Парубій ступив на нову посаду на хвилі революційних настроїв. Призначення секретарем Радбезу — спроба вдовольнити запити «майданівців». Лідер «Самооборони», засновник «Спадщини», він не має професійного досвіду для посади такого рівня. В останній статті для «Дзеркала тижня» Юлія Мостова писала, що ставить рівняння «Парубій — Горбулін», «Горбулін — Парубій», і просто губиться… Зате Андрій Володимирович має високий авторитет, чисту репутацію, відданий Україні. Супротивники ще згадають, як він намагався зірвати голосування за «Харківські угоди» димовими шашками просто-таки у сесійній залі парламенту.
Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді. У 1994-му закінчив істфак ЛНУ ім. Франка. У 2001 р. закінчив аспірантуру «Львівської політехніки» за фахом «політологія та соціологія». Після революції мріє завершити кандидатську роботу на тему «Вплив міфології на формування ідентичності молоді».
У 1987–1991 рр. працював лаборантом у низці архітектурно-археологічних експедицій. Брав участь в акціях на підтримку Незалежності, 1989-го був арештований за організацію несанкціонованого мітингу. У 1990-му — депутат Львівської облради, секретар комісії з питань молоді й спорту. У 1991-му разом з Олегом Тягнибоком заснував Соціал-національну партію України (пізніше вона переросла у «Свободу»). У 1994–1998 рр. — депутат Львівської міськради. Від 1996-го — керівник Товариства сприяння Збройним Силам та Військово-морському флоту України «Патріот України». Від 2002-го — депутат Львівської облради. Під час Помаранчевої революції — комендант Українського дому. Від 2007-го — народний депутат (тоді обирався від «Нашої України», нині — від «Батьківщини»).
КОМЕНТАР
Експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Сергій ЗГУРЕЦЬ:
«Андрій Парубій показав себе на Майдані як ефективна людина. Сподіваюся, що вміння формувати команду навколо себе, яке він продемонстрував на Майдані, залишається у нього й зараз, на посаді в РНБО. Команда наразі різношерста, сформована за ознаками майданної активності. Це не зовсім позитивно з точки зору ставлення до певних призначень. Але реґулярність зібрань РНБО, і ухвалені рішення — вони свідчать про дієвість Радбезу. Поряд із парламентом РНБО — другий ефективний орган з координації, формування системи влади в Україні. Сподіваюся, Андрій Парубій виправдає себе не тільки на Майдані».
Найближчими днями на «Z» — поособовий аналіз Уряду в економічній та гуманітарній його частинах
05.03.2014