Страх — це родове прокляття диктаторів. І діями Януковича щодо Майдану керує одне-єдине почуття — страх. Зрештою, як і діями будь-якої людини, яка вчинила злочин, якщо брати у людському трактуванні, чи гріх у трактуванні Божому. Бо кожна людина підсвідомо відчуває, що за злочин настане розплата, і що більший злочин, то розплата буде жорстокіша. А чи є Януковичу та його оточенню за що боятися, не нам вам розповідати. Та все ж спробуймо перелічити те, що найбільше посилює його паніку і примушує гнати сотні й тисячі міліціянтів і спецпризначенців на Майдан. При тім не будемо перелічувати старі гріхи, бо що там шапка проти спроби викрадення майбутнього цілої країни.
Отож, ставши Президентом у 2010 році (і то досить демократичним шляхом, як для пострадянських республік), Янукович одразу взявся узурповувати владу. Вінцем цього процесу стала позаконституційна зміна Конституції, що її вміло зрежисував теперішній голова Адміністрації Президента, а тоді відповідальний за тушкування парламенту Андрій Клюєв. Після узурпації, яка фактично є викраденням неналежних тобі повноважень, страх почав роз'їдати його й без того неспокійну душу. Ануж його відсторонять від влади, і наступник отримає такі надможливості, які має він. Так не лише посади і все нажите непосильною працею втратити можна, а й здоров'я, а то й життя. Так, так, не дивуйтеся. Кожен думає відповідно до власної розгнузданості, а Янукович на місці свого наступника точно б не залишив себе живим під тим чи іншим приводом.
Цей страх чимдалі посилювався. І найбільше його плекали й підживлювали ті, що мали би відповідати за безпеку ґаранта зганьбленої Конституції. Міністри внутрішніх справ, голови СБУ, секретар і заступники секретаря РНБОУ, навіть голови АП — всі набивали собі ціну заявами, часто ґрунтованими на фальшованих доказах, про небезпеку, яка нависла над тілом №1. Звідси — неймовірної довжини кортежі, перекривання доріг, купівля наддорогих ґвинтокрилів, яких так і не використовували, бо Янукович банально боїться в них літати. Але це засоби. Ключовий удар був по віртуальних ініціаторах замахів і терактів — опонентах і в країні, і за кордоном.
Восени 2011-го за ґратами опиняється Юлія Тимошенко. Перед тим частина її соратників з уряду теж опинилися за ґратами або втекли за кордон. Далі пішов наступ як на окремих політиків і бізнесменів, так і на цілі суспільні групи — журналістів, громадських активістів тощо. Випадків переслідувань, зникнень, травмувань за роки правління Януковича було просто море, перелік відбере багато часу, та й не наша це мета. Головне, що страх Януковича зростав і неадекватність його дій лише посилювалася.
Наступним етапом стали вибори до парламенту 2012 року. Боявшись, що парламент повстане проти нього, Янукович ініціював максимальні фальсифікації. У п'ятьох округах навіть не вдалося встановити результати. Насправді таких округів було набагато більше, просто не всюди опозиція готова була битися до кінця з тих чи тих міркувань. Отримавши обструкцію усього світу та фактичне іґнорування світовими лідерами майже на рік, Янукович натомість подарував собі ручний парламент, зручну більшість, злютовану тим-таки страхом (переважно це мажоритарники, які здобули своє місце через підкуп та фальшування, а документацію всю контролює знову ж таки президент, і якщо не цей, то наступний ой як може насолити «народним обранцям»). Отже, страх посилився і поширився.
Система страху потребувала надзвичайної енергії для підтримки, але ще більше потребувала фінансового ресурсу. Всю країну було перетворено на одну величезну корупційну схему, що мала на меті забезпечувати чимраз то більші потреби. Як наслідок, статки відповідального у сім'ї Януковичів, найбагатшого стоматолога світу Олександра Януковича, за роки правління його батька зросли на 7285% за даними Центру протидії корупції та сайту http://yanukovich.info/uk/oleksandr-yanukovych. І в схеми були залучені всі чиновники країни, від простого клерка у сільраді до прем'єр-міністра (його син теж показав неслабкий політичний і економічний хист). Не можна сказати, що система ця будувалася на голому місці — тут і Леонід Данилич, і Віктор Андрійович (чи радше його любі друзі) теж задніх не пасли. Але Янукович виплекав з цієї системи просто смарагд корупції, аналогів якого у світі знайти важко. І знову як наслідок — панічний страх втратити нажиті корупційні статки.
Злочини породжували страх, страх породжував нові злочини. І тут стався Майдан. Вихід людей 21 листопада на вулиці — як відповідь на страх Януковича взяти на себе зобов'язання виконувати Угоду про асоціацію з ЄС — спровокував у президента просто паніку. Він заховався на кілька днів і навіть на світ не показувався. Страх скував його мозок. Він дає «яструбам» ПР, доблесним охоронцям свого страху, згоду на розгін Майдану 30 листопада, провокації 1 грудня. І далі покотилося: 11 грудня — спроба розгону, 11 січня — сутичка з «Беркутом» біля Святошинського РУВД, 19 січня — сутички на Грушевського і перші людські жертви страху, 18 лютого — поновлення сутичок і новий потік жертв.
Щоразу в Януковича є мирна альтернатива — підписання угоди з ЄС чи принаймні якогось зрозумілого плану руху до її підписання, затухання Майдану, зупинка спроб розгону та репресій щодо активістів, відставка уряду та одіозних міністрів, зміни до Конституції тощо. Але він, кого підострожує страх, ступає щораз то злочинніші кроки, віддає щораз то кривавіші накази. Чимраз більше розв'язує руки «яструбам», які самі чудово розуміють, що для них означає мирна перемога Майдану. Так, дров у вогонь підкидає Кремль і економічний колапс, який насувається, безперечно. Але найбільше мотивує Януковича на злочини страх розплати за всі його гріхи. І вся його кліка, у якої рильце в пушку аж по саму шию, всіляко його підтримує.
Важко сказати, як далеко зайде страх Януковича і який наступний злочинний наказ він видасть, але факт лишається фактом: система, збудована на страху, раніше чи пізніше руйнується. Саме тому хоч би якими стійкими здавалися диктаторські режими — вони завжди падають. Бо страх сковує розум і стає причиною фактичного самогубства, розтягнутого в часі. Так було, є і буде. Тому в Януковича немає тривалого майбутнього. Його термін вже спливає, бо страх перед Януковичем з кожним днем Майдану меншає. У людей його вже немає, його заступила зневага та ненависть. І потроху те саме стається з представниками корумпованої державної системи. Вони вже розуміють, що Янукович не довговічний, але ще бояться, що він встигне покарати їх раніше, ніж остаточно впаде. Та це вже не страх співучасника злочину, а страх боягуза, який готовий тікати, та не знає, куди.
Страх під натиском Майдану відступає. Та ми й досі заручники страху президента-параноїка, помноженого на жорстокість його охоронців-маніяків. Боротьба триває.
