Добра ідея виникає в багатьох головах одночасно.
Місяць тому група з понад 80 науковців запропонувала «План Маршалла» для України, надрукувавши колективне звернення у британській The Guardian. Тепер подібний план став реальністю політичної дискусії на Мюнхенській безпековій конференції і мав ту саму назву — «план Маршалла».
Між підходами науковців та policymaker'ів є суттєва різниця. Академічна спільнота закликала підтримати бунтівних українців, розмежувавши уряд і суспільство. «Перший має трактуватися максимального стрикційно, друге заслуговує максимальної підтримки», — йшлося у зверненні науковців (серед підписантів — Енн Еплбаум, Зиґмунд Бауман, Олександр Мотиль, Роалд Гофман). Тоді автори ще не могли передбачити, що за кільканадцять днів в Україні з'явиться норма закону про «іноземних аґентів», яка очевидно завадила б підтримувати громадянське суспільство поза спиною у влади… Натомість Мюнхен хоч і супроводжувався різкими випадами в бік офіційного Києва, проте запропонував угоду, яка неминуче анґажує в цей процес керівництво України.
У загальних контурах пропозиція виглядає так: Європейський союз та Сполучені Штати за участю міжнародних фінансових інституцій надають допомогу Україні «на здійснення реформ». Умови — створення уряду національної довіри, який має формуватися якщо не новою опозиційною більшістю, то принаймні бути коаліційним. При тому кабмін має отримати ширші повноваження — приміром через відновлення парламентсько-президентської республіки (за редакцією Конституції-2004).
У вівторок (4 лютого) «господарі» Мюнхенської конференції (політики з Німеччини) заявили, що чекають від України компромісу: міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр говорив про зменшення повноважень президента, перехідний уряд і навіть загрозу санкцій (якщо сторони не підуть на компроміс), а координатор німецько-російської співпраці в МЗС Німеччини Ґернот Ерлер — про те, що грошова допомога Україні буде оформлена допіру після виконання чітких вимог.
Українська влада на пропозицію Брюсселя мовчить. «План Маршалла» — це почасти повернення до розмови, завислої перед самітом у Вільнюсі. Тоді Віктор Янукович не діждався звабливої оферти від Європейського Союзу. Тепер її й озвучено. Це не ті кількасот мільярдів, які на колінах писали «реґіонали», але принаймні достатня сума, аби «перекрити» російський кредит. До речі, від путінських 15 мільярдів (3 млрд. вже отримано) довелося б тоді відмовитися…
Фактично пропозиція Заходу — це не приз переможцям (за отриману вікторію, здобуту в розбитій кризою та корупцією країні), а спосіб компромісу. Для того, щоб «план Маршалла» спрацював, потрібна згода Віктора Януковича або принаймні таке політично-олігархічне порозуміння, яке не залишило б Януковичу іншого виходу. Адже: а) повернення до Конституції-2004 навіть у рожевих опозиційних мріях можливе за наявності 300 депутатських голосів (потрібна відмашка президента або політична воля Ахметова й Фірташа); б) як не крути, а подання на прем'єр-міністра до парламенту все одно вносить голова держави.
Частково пропозиція «плану Маршалла» нагадує листопадові очікування Угоди про асоціацію. Україна знову має зробити той самий вибір. Віктор Янукович отримує сякий-такий спосіб повернутися до «нульового варіанта».
Чим відповість Росія на «план Маршалла»: новими процедурами оформлення вантажів на українському кордоні; «захисними заходами», якими Путін погрожував ще на етапі підготовки до Асоціації Україна-ЄС; переглядом газових угод?.. Це при тому, що Росія не дограла власної партії на нинішніх українських протестах, і ми з жахом чекаємо завершення Олімпіади. До речі, на церемонію відкриття Зимових ігор поїде і Віктор Янукович. Сподіваймося, що домовленості в Сочі не будуть такими фатальними, як минулого разу.
Кілька днів тому група відомих в Україні та Європі постатей звернулися до Росії та країн Заходу з проханням сісти за спільний круглий стіл. Вони, члени наглядової ради Ялтинської європейської стратегії (Александр Квасневський, Пет Кокс, Александер Рар, Хав'єр Солана; засновник — Віктор Пінчук), запропонували не грати в ігри «хто кого». На їхню думку, сторонам треба припинити зводити рахунки через Вільнюський саміт. Загалом беручи, якби одна сторона не з'ясовувала з Україною стосунки за її зовнішній вибір, то багатьох нинішніх проблем вдалося б уникнути, але поява самого звернення свідчить про міцну залежність нинішньої кризи та подальшого перебігу подій від Москви.
Один зі співрозмовників «Z», політолог Ігор Попов, вважає, що якщо Росія й піде на «план Маршалла», то в її уявленні має йтися про умовний поділ сфер впливу в Україні, за якого Москві відійде, скажімо, газотранспортна система і можливість впливати на культурну сферу… А учасник української делеґації в Мюнхені Остап Семерак визнає: саме Росія — головний фактор, який стримує Януковича від західної оферти.
Остап СЕМЕРАК:
ЦЕ ПЛАН НЕ ДЛЯ УКРАЇНИ, А ДЛЯ ВСІЄЇ ЄВРОПИ
«Українське питання» лунало під час Мюнхенської конференції дуже часто. Форум проходив у кількох форматах: на панельних дискусіях постійно йшлося про Україну як фактор зовнішньої та безпекової політики для світу; проведено низку важливих двосторонніх зустрічей. Українську опозицію у Мюнхені представляли голови парламентських фракцій, а офіційну владу — міністр Кожара. Якщо порівняти графік та інтенсивність зустрічей, то конференція мала б розчарувати насамперед українську владу. З одного боку, це очікувано, а з іншого — прикро, бо між західними політиками та українськими посадовцями мав би бути діалог.
Про що йдеться? «План Маршалла», підтриманий представниками США та європейських країн, повинен містити в собі як програму реформ, так і програму підтримки цих реформ. Ця домовленість втілиться тоді, коли в Україні буде сформовано уряд, уряд реформаторів, до якого ввійдуть представники нинішньої опозиції. На Заході очікують внутрішнього рішення України з цього приводу. Стоїть питання про зміну Конституції, оскільки нинішній формат Основного закону, з концентрацією повноважень у президента, не дозволяє західному світові вірити у довготривалість уряду та можливості його роботи.
– Про які реформи йдеться? І який сподіваний розмір допомоги?
– Розмір допомоги у цифрах не обговорювався. Це залежатиме від глибини реформ. Коли йшлося про реформи, то початок іде від політичної (зміна Конституції), далі — антикорупційна політика, реформа економіки з наближеннями до західноєвропейських стандартів, зміна самої структури економіки з орієнтацією на розвиток внутрішнього споживання. Ми готуємо експертну групу з числа науковців світового рівня, котрі публічно вже виступали за написання «плану Маршалла» (йдеться про публікацію в The Guardian. — «Z»). Сподіваюся, у всіх сторін буде достатньо політичної волі для початку цієї роботи. Велика відповідальність лежить на західних урядах, на тому, як вони готові підтримати український народ. «План Маршалла» для Києва — насправді план не тільки для України, а й для всієї Європи. Наскільки я розумію, найбільший спротив чинитиметься політиками з Російської Федерації та їхніми аґентами, котрі працюють на різних щаблях.
– Чому президент досі не виявив інтересу до цього плану? Лічить гроші?
– Основний фактор, який його стримує, — це російський вплив. У вівторок Ганна Герман заявила, що до поїздки в Сочі жодних рішень не прийматимуть. Отже, президент узгоджуватиме своє рішення з Росією.
Насправді коли ми говоримо про фінансову допомогу, то Янукович не мав би це сприймати за принципом «хто більше дасть». «План Маршалла» — це насамперед підтримка українського суспільства, яке виступило за європейську інтеґрацію. Цей план не варто припасовувати до базарної дискусії про те, хто більше запропонує Україні. Йдеться про відповідальне рішення. Якщо ми готові прийняти це рішення, то, звичайно, без волі Януковича як президента така робота буде неможлива, адже на ньому базується велика частина повноважень у призначеннях, можливості роботи уряду. Я все-таки сподіваюся на позитивне рішення.
– Польський політик Павел Коваль, розмірковуючи про «план Маршалла», запропонував відкласти Угоду про асоціацію з ЄС на потім і зосередитись на внутрішніх реформах. У вашому розуміння, цей план має передбачати Асоціацію?
– Звичайно, новий уряд з-поміж іншого має підписати Угоду про асоціацію. Понад те, озвучувалася думка — її висловлював, зокрема, комісар з розширення Штефан Фюле — про те, що перед Україною слід означити перспективу повноправного членства в ЄС. Гра набагато глибша, ніж Угода про асоціацію.
– Ви казали про те, що свою волю має виявити президент. А як щодо олігархів? Вони пристануть на такий план?
– План реформування української економіки передбачає зміну структури економіки. Можливо, якісь галузі, які не є конкурентними, але висмоктують з українського бюджету велику кількість ресурсів, або котрі спрямовані лише для вдоволення корупційних побажань, — вони мусять відмерти. Напевне, такі олігархи будуть невдоволені. На їхні меркантильні інтереси не варто звертати увагу, бо коли ми хочемо змінити країну, треба здійснювати докорінні перетворення. Гадаю, більшість олігархів знайдуть собі поле для роботи за нових обставин, конкуруючи на європейському ринку й користаючи з його відкритості. Так, з ними треба працювати, проводити переговори. З ними вміють працювати і представники західного світу так само.
Ігор ПОПОВ:
У МЮНХЕНІ ОЗВУЧИЛИ ПРИЄМНІ ЯНУКОВИЧУ РЕЧІ
Ні українська влада, ні українська опозиція не пропонують необхідного плану реформ. Як приклад: влада на цей рік не прийняла навіть національного плану дій на виконання програми президента і не підбила підсумки виконання плану за минулий рік… Але і в опозиції нема ніякого аналога програми реформ.
Тому, в принципі, західна допомога у плануванні реформ — цілком прийнятна. Ми розуміємо, що наявність такого плану, погодженого міжнародними фінансовими інституціями, — це запорука фінансування, капіталізації цього плану.
– Чи може президент прийняти таку пропозицію?
– У Мюнхені звучали декотрі речі, які є прийнятними для Віктора Януковича. По-перше, там не йшлося про дострокові вибори президента. Вважаю, на Заході розуміють, що це може дестабілізувати ситуацію, похитнути економіку. Ну а для Віктора Януковича це важливо почути. Наступне: з президентом готові продовжити роботу в напрямку Угоди про асоціацію, можливо навіть її капіталізацію. Третій аспект: на Мюнхенській конференції пролунала думка, що Захід готовий прийняти Росію як третю сторону в переговорах щодо України. Янукович ставив цю умову ще два місяці тому. Тоді про неї не хотіли чути, але тепер Захід погодився.
– Якою буде реакція Росії на західний план?
– Думаю, Росія так само проаналізувала ситуацію й бачить, що беззаперечної перемоги не вийде. Якщо ж Захід висуне свій план, і він не буде погоджений з Росією, — знову настане несприйняття половиною країни. Можливо, йдеться про розподіл впливів на Україну між Росією та Заходом. Скажімо, Росія отримає вплив на ГТС, культурну експансію.
Ситуація в парламенті показує, що остаточного консенсусу не досягнуто. Кожна зі сторін намагається заручитися якомога більшими козирями, щоби торгуватися у питанні кадрів чи тактики. Думаю, протягом тижня всі міжнародні зустрічі будуть проведені. Як відомо, Янукович вилетить на відкриття Олімпіади, де хоча б коротко, але переговорить з російськими лідерами. У четвер до Києва прилітає представник Державного департаменту Вікторія Нуланд з пакетом пропозицій. Напевне, після цього стане зрозуміло, хто що отримає.
05.02.2014