Зимове відстоювання горизонталі

 

Якщо уявити собі протестні Майдани живими організмами, що ростуть, і з  якими відбуваються відповідні «вікові» метаморфози, то дев’ятирічної давності Майдан-2004 тепер вже здається нецікавим. Його виникнення було відверто технологічним. Сценарно-організаційна матриця, з якої вийшов і розгорнув свої крила дорослий «імаго» того майданного організму, мала відверто стрижневу структуру, прораховану та збудовану під лідера месійного типу та його сервільну партію.

 

Майдан-2013 видається набагато цікавішим. Він народився з малого (майже тусівкового) імпульсу і пройшов кілька стадій розвитку, зберігаючи свою горизонтальну (мережеву) складову в якості постійно діючого і – що головне! – форматуючого чинника. Над Майданом-2013 не нависає одноколірна тінь Месії. Він різнобарвний і різновекторний. За ним цікаво спостерігати. Він технологічно не прогнозований, пластичний і креативний. А ще він екзистенційний, сповнений невловимого й, одночасно, намацального гайдеггірівського «тут-буття».

 

Його зростання між хаосом (в доброму розумінні) і порядком (в менш позитивному) варто фіксувати не колись, а вже тепер. У «прижиттєвому» режимі. Що й робимо.

 

 

Стадія спори

 

Первинний Майдан-2013 виник як ситуаційний експромт групи журналістів. Тепер дехто намагається оспорити таку ґенезу, вважаючи, що насправді хтось закулісний передчасно «ввімкнув» сценарій, спланований для реалізації у 2015 році.

 

Здається, у цьому випадку конспірологія «нє умєстна».

 

Виходячи з того, що інтрига Вільнюського саміту практично до останніх годин залишалась «лихо закрученою», важко собі уявити «генія політичних технологій», котрий зміг би настільки оперативно й централізовано «запустити» мережевий сценарій національного масштабу із заздалегідь прорахованими наслідками.

 

Радше за все, «стадія спори» Майдану-2013 має все ж таки не стрижневу (мережеву, ризомну) ґенезу. Але вже за кілька годин після стихійного виступу журналістів 21 листопада в гру вступила технологічно організована сила (яка, судячи з усього, готувала щось подібне на перспективу) і ознаки «стрижня» проявились.

 

 

Стадія визрівання

 

З 22 листопада до початку грудня Майдан-2013 проходив стадію визрівання. Перший масовий недільний мітинг 24 листопада виявив не лише потугу, але й бінарну (подвійну) природу протестів. Первинний симбіоз стихії з горизонтальною (мережевою) структурою (означений пізніше як «Громадський сектор») зійшовся у взаємодії (й ледь прихованому протиборстві) з стрижневими структурами (політичними партіями та їхніми лідерами).

 

На цьому етапі мережева і стрижнева структури намагались підпорядкувати одна одну собі. Перша робила це паралельно зміцненню горизонтальних зв’язків, друга – шаблонно, шляхом демонстрації своєї функціональної переваги та введенням в гру досвідчених менеджерів (комендантів, штабістів, юристів, політичних плеймейкерів).

 

Цей процес проходив дуже складно та, здебільшого, підкилимно. На цьому етапі виникла така собі «партійна партія» Майдану, до якої воленс-ноленс упакувались практично всі опозиційні сили. Об’єднані спільним ворогом і спільними уявленнями про революцію, як особливого способу досягнення кори… - sorry! -народного блага.

 

«Партійна партія», як більш структурована, організована, досвідчена, забезпечена ресурсами та офісним апаратом, поступово опановувала ситуацію. Кризові події 30 листопада ситуативно надали перевагу партіям. Повернення на Майдан та грандіозний (найчисельніший) мітинг 1 грудня стали тріумфом політичної опозиції. Одночасно вона проявила свою онтологічну слабкість, бо не спромоглась спрямувати найпотужніший «дев’ятий вал» протестних настроїв на негайне повалення режиму. Унікальний (єдиний такий за всі дні Майдану) шанс було втрачено. Влада хитнулась і встояла.

 

Провал хрестоматійно списали на обставини і «провокаторів».

 

Громадський сектор тимчасово знайшов свою роль в якості «креативно-комунікаційного» додатку до «партійного тіла Майдану». Але не змирився з тактичною поразкою.

 

 

Стадія дозрівання

 

Від початку грудня до народного віча 22.12 відбувалась стадія дозрівання. Первинна символіка та меседжева матриця Євромайдану поступово відступали на другий-третій план, відкриваючи шлях відверто політичному цілеспрямуванню. Навіть префікс «євро» став випадати з промов політиків та політтехнологів, що все частіше казали просто «Майдан».

 

Політики, традиційно орієнтовані на 2015 рік, як останній рік легітимності президента, почали поступово підводити майданних активістів до думки про «довгу боротьбу». Вони закликали зустріти Новий рік та Різдво на Майдані, а невдовзі почали призначати масові акції на березень 2014 року.

 

На самому Майдані також відбулись зміни. Політики остаточно взяли під контроль сцену, прибрали «несанкціоновані» намети, відрегулювали системи постачання. Майдан почали готувати до переходу у дорослу стадію та багатомісячного (до березня 2015 року?) функціонування.

 

 

Стадія імаго (доросла)

 

Доросла стадія формально почалась з проголошення на віче 22 грудня Народного (пізніше – Всеукраїнського (для благозвучності?) об’єднання «Майдан». Скорочено – ВОМ (НОМ). В первинну керівну групу ВОМу (чи то НОМу) увійшли переважно політики, прихопивши із собою (для декорації?) кількох знаних інтелектуалів і співачку Руслану. Остання наступного дня заявила про вихід зі списку ради ВОМу, а за три дні опинилась знов там. Ще й на першій позиції. Одночасно, суттєво (в бік громадських діячів) трансформувався й сам список. За цими спазматичними перестановками відчувалась спочатку серйозна, а потім все більш формальна гра «стрижневих» сил.

 

Партії «віддали» ВОМ громаді. Як нецікаву іграшку? Як резервну панель для майбутнього передвиборного позиціонування? Як місце поразки? Як невідомо що?

 

Зрештою, можна й не драматизувати ситуацію. За суперечливих обставин політики могли просто тимчасово (лише тимчасово!) збільшити дистанцію контролю. Це було б тим більш доречно, якщо «партійна партія» не єдина, а має три великі голови і зо п’ять менших і, зрозуміло, не здатна здійснювати ефективний та безпрограшний «ближній» контроль. Та й відповідальності при дистанціюванні менше. Коли в горизонтальних структурах виникне організаційний хаос (а він обов’язково рано чи пізно виникне) «партійна партія» Майдану швидко поверне собі актуальність.

 

Майдан-2013 перейшов у четверту стадію. У стадію довготривалого позиціонального процесу. Відповідно, змінився «програмуючий протокол» його ситуативної динаміки. Ресурс став важливішим за пряму ініціативу. Інституціональна міцність протестних структур тепер цінніша за мобільність. Апарат перемагає «ризому». Також, в умовах відносно відкритих ЗМІ та накопичення в масовій свідомості «звички до сенсацій», об’єктивно зменшується вплив соціальних та інших «неформальних» інформаційних мереж. Насувається динамічна втома в середині того ядра, що продукує креативний контент Майдану.

 

Час непомітно й невмолимо працює проти горизонтальних структур. І в партійних штабах це знають. Зрештою, це не секрет. Про це знає кожний, хто вивчав історію. Скажімо, історію шести місяців 1917 року – з квітня до жовтня. Тодішні горизонтальні структури (Ради робочих і солдатських депутатів) також відчайдушно намагались відбитись від партійної опіки. Й не подужали. Хтось скаже, що теперішнє суспільство більш здатне до самоорганізації та саморегуляції, аніж громадська (переважно селянська) стихія сторічної давності. Поживемо – подивимось.

 

В принципі, утворення ВОМу, заявленого як рамкова громадська структура з можливістю колективного членства, було логічним кроком у розвитку організму Майдану. Політики (за згодою громадських активістів) використали унікальний об’єднуючий момент – загальну ненависть до чинної влади – для створення фронтальної багатомільйонної структури опору на штиб польської «Солідарності», литовського «Саюдісу» або ж «Руху» взірця 1989-1991 років.

 

Проте, слід зазначити, що названі структури формувались на етапі виходу суспільства з тоталітарного стану (коли опозиційних до комуністів партій і, ширше, структурованих політичних сил не було), а ВОМ конструюється вже за наявності готових партійних «блоків», що вже мають довгу й не зовсім позитивну історію.

 

Для української революційної історії показовою є трансформація «Руху» з горизонтальної структури до стрижневої партійної. Якщо ВОМ (НОМ) піде цим шляхом, то його перемога (цілком можлива) обернеться потім поразкою (неминучою). Тому що народ (а з ним і живий організм Майдану) буде потрібний політикам лише до того моменту, коли крісла і булави будуть більш або менш щасливо поділені. А від того моменту їм потрібна буде лише «світла пам'ять» про Майдан.

 

А ще їм будуть потрібні дресировані історики для складання офіційної версії подій. У якій вони будуть героями і рушійними силами одночасно.

 

І ніякого «тут-буття». Лише правильне «буття там».

 

30.12.2013