Якщо уявити собі протестні Майдани живими організмами, що ростуть, і з  якими відбуваються відповідні «вікові» метаморфози, то дев’ятирічної давності Майдан-2004 тепер вже здається нецікавим. Його виникнення було відверто технологічним. Сценарно-організаційна матриця, з якої вийшов і розгорнув свої крила дорослий «імаго» того майданного організму, мала відверто стрижневу структуру, прораховану та збудовану під лідера месійного типу та його сервільну партію.  

Остап Дроздов і Володимир Єшкілєв "Прямим текстом" розмовляють про українську гопократію бригадівської генези, про галицький "релігійний дискурс мислення" Вебера та паразитуванні постмодерну на архаїці.     – Зразу пропоную почати з певних дефініцій, щоби одразу розставити крапки над «і».   – Створимо словничок…  

  Кожне місто стоїть на некрополі. Іноді ця істина очевидна. Провівши майже тиждень у Керчі, де курганний некрополь скіфських царів розташований просто у межах міста, я почав інакше дивитись на міський асфальт. В певному вимірі буття ми щоденно ходимо надгробком. Кам’яною накривкою мегамогили.  Й не лише ходимо. Це не може відбуватись безкарно.  

Цей сивий і розважливий чоловік заходить до мене рідко. У нас різні зацікавлення, різні темпераменти та різний спосіб життя. Він приходить лише тоді, коли у світі стається щось незвичайне. Він був моїм гостем наступного дня після падіння нью-йоркських хмарочосів, на топі Помаранчевої революції й в ті жовтневі дні дві тисячі восьмого, коли обвалилася гривня. Під час останніх президентських виборів ми розмовляли двічі.  

Відсутність аристократії відчуваємо як ніколи. Може вони й були неробами, ті аристократи, проте виконували важливу соціальну місію. Стояли на обороні честі і гідності. А це, виявляється, є принциповим. Тому що плебеям (як селюкам, так і міського розливу), предки яких думали здебільшого про виживання, до честі і гідності справи немає. Звідти і «тушки» у парламенті, і відсутність в українських ЗС офіцерських судів честі, і продажна журналістика, і культ гопоти, і полум’яні патріоти, що одночасно є хабарниками, і священики, що слугують богам грошових знаків.

  Я все частіше називаю свою малу батьківщину «містом ІФ». Адже називати її «Івано-Франківськом» якось не випадає – многа лішніх букафф. Називати «Франеком» услід за місцевими любителями креденсів і філіжанок також не хочеться. Літер менше, зате некликано з’являється якийсь лівий фацет Франек – чи то барига з речового ринку, чи то торчок, що мешкає десь на Зосиній Волі.

Щойно закінчився літературний фестиваль «Карпатська Мантикора». Серед інтелектуального доробку, котрий презентували учасники цього форуму, мене вразила доповідь відомої мос­ков­сь­кої письменниці Марії Галіної.

  22-24 березня в Івано-Франківську має відбутися Другий міжнародний фестиваль фантастики (ме­та­­­реа­­­ліс­­тич­­ної літератури) «Карпатська Мантикора - 2013». Темою фестивалю будуть проблеми і перспективи дитячої та підліткової фантастики. Одним з організаторів цього заходу є відомий івано-франківський літератор, ідеолог «станіславівського феномену», один із шеф-редакторів альманаху «Мантикора» Володимир Єшкілєв. Спеціально для «Z» з ним розмовляла Марія МИКИЦЕЙ: