Візуальні коди Євромайдану
Восени 1830 року французький художник Ежен Делакруа створив картину, присвячену липневій революції, що повалила уряд короля Карла Х. Пристрасна «Свобода, що веде народ» (фр. La Liberté guidant le peuple) стала більше, ніж ілюстрацією одного з сюжетів національної історії – вона перетворилась на інтернаціональний символ революції. На той час світ не знав мирних революцій, тому Свобода Делакруа веде за собою людей через тіла загиблих, тримаючи прапор-триколор Французької революції в одній руці і рушницю в іншій.
Сучасній цивілізованій людині, для якої пріоритетним є мирне вирішення конфліктів, потрібні інші символи. Найчастіше це квіти.
1989 — оксамитова революція в Чехословаччині та аналогічні в інших країнах Східної Європи.
2003 — Революція троянд в Грузії.
2004 — Помаранчева революція на Україні.
2005 — Тюльпанна революція в Киргизії.
2005 — Революція кедрів в Лівані.
2006 — спроба волошкової революції в Білорусі.
2010 — Динна революція в Киргизії.
Бурхливо-карнавальний креатив мас щодо помаранчів та помаранчевого став візуальним символом сподівань демократичних змін у сірій інертній українській невизначеності 2004-го. Кольори Євромайдану 2013 – це кольори прапорів України та Євросоюзу, синій і жовтий, що дуже промовисто ідентичні.
Але бавлення в колір сьогодні вже замало. Тож у революції 2013-го домінує медіа-документація. Доступність соцмереж та різноманітних фото-відео-онлайн-засобів дозволили створити унікальну, тому що повністю незалежну (!), а, відповідно, наскільки це можливо – достовірну, інформаційно-комунікативну платформу об’єднаних спільними цілями людей, які уважно-оперативно-цілодобово відстежують кожний рух політично-соціальної ситуації навколо Євромайдану. Причім не тільки фіксують, але й активно рефлексують, обмінюючись думками і позиціями, доповнюючи факти та аналітику професійних ЗМІ особистісним щемливо-людяним контекстом. Причім спеціально дбають, і закликають інших максимально працювати «на позитив». Тобто, маємо прецедент, коли на наших очах елітні мистецькі практики активно адаптуються до потреб народної ініціативи мирного спротиву.
Навзаєм постає питання про місце художника в цьому процесі. «Основний інструмент художника – рамка! – закликає Ірина Соловей, соціальний підприємець, співзасновниця платформи «Велика Ідея» (KORYDOR, 4.12.2013). – Відповідно, міркуйте, помічайте тіні революції і при цьому ясними формулюваннями наголошуйте на тому хорошому, що намагається відбутись. Дозволяйте собі змінювати позиції і діліться новим розумінням речей. Підхоплюйте і адаптуйте народну творчість, якщо вона виражає ваші відчуття. При цьому залишайтесь митцями… В Україні ми боремося із замаскованим злом. Це зло любить перекручувати факти, переважно діє в темноті і боїться висвітлення. Але, щоб борючись із драконом, і самим не озвіріти, нам потрібно зберігати здоров’я і почуття гумору. Повторю слова Гасі Шиян: Нетупий гумор - найкращі батарейки!»
Щодо нетупого гумору: 1 грудня на Facebook з’явилась сторінка «СТРАЙК ПЛАКАТ» – ініціатива творчої спільноти, яка розуміє силу моральної підтримки влучного символу. Тож митці вирішили підтримати всеукраїнський протест проти кривавих подій на Майдані Незалежності не тільки як громадяни, але й як професіонали. Активісти створили серію плакатів, які може завантажити кожний бажаючий. «Заходь, завантажуй, друкуй і користуйся, – закликає «СТРАЙК ПЛАКАТ». Ми переконані, що доля країни вирішується сьогодні. Ми закликаємо усіх творчих людей доєднатися до всеукраїнського страйку та створювати страйк-плакати або будь які інші матеріали. Вже сьогодні ми створимо ресурс на якому художники, ілюстратори, дизайнери зможуть розміщувати свої твори, а будь хто зможе завантажити їх та розмістити на своїх сторінках у соціальних мережах або роздрукувати».
На Страйк Плакаті щодня з’являються нові варіанти громадянської реакції на свавілля влади, меседж яких – не здаватися! Митці надали також кожному бажаючому проявити свою ініціативу, створивши шаблон, де можна написати свою мотивацію, чому ти ідеш на Майдан.
https://www.dropbox.com/s/nbow5w8sn1va386/print.jpg
З’явився також дуже зворушливий патріотичний мультик.
http://www.youtube.com/watch?v=ZupWE04LtP8&feature=player_embedded
Паралельно активізувався так званий «народний плакат», який демонструє не тільки традиційне українське почуття гумору, але й поступ в маси Фотошопу та інших графічних редакторів.
Про мистецькі ініціативи та практики на Євромайдані розмовляємо з куратором мультимедійної бібліотеки Центру міської історії Центрально-Східної Європи Богданом Шумиловичем:
– «Помаранчеву революцію» готували політтехнологи, колір там був вибраний дуже грамотно, тому він так «вистрелив». Які символи кидаються в очі в подіях Євромайдану?
– Наш Центр ініціював опитування на майданах людей різного віку та професій «Голос супротиву та надії: Київ-Львів-Харків. Грудень 2013». У нас там теж є питання про символи Майдану. Переважно відповідають «прапор». На мою думку, дуже важлива роль різних медійних засобів. Завдяки цьому ми всі побачили реальну, а не відредаговану провладними ЗМІ картинку, як силовики б’ють мирних людей.
– Ця революція показала, що інформація вже може бути автономною від телевізора…
– Ти питаєш про візуальні символи цієї революції. Це – різноформатні медіа, від фотоапарату до мобілки і камер спостереження. Оця народна ініціатива ідентифікації «беркутівців», співставлення картинок – дуже показова ситуація інструментального використання медіа у відстоюванні своїх вимог та поглядів. Учасники чи свідки подій масово їх фіксують і швидко поширюють через Інтернет. Хоча вважається, що Інтернет-аудиторія в Україні – це тільки молодь і середнє покоління, але от в моїх опитуваннях на львівському Євромайдані (я опитую пенсіонерів) джерелом інформації переважно вказують Інтернет.
– Від 1 грудня на Facebook-у 99 відсотків новин – про Майдан. Митці, інтелектуали, всі там, всі постять, коментують... Якщо раптом попадеться щось побутове (якісь котики-квіточки) чи реклама – це такий дисонанс, відразу думаєш, невже у такі хвилини людям до оцього?
– Це дійсно виглядає дисонансом на тлі народного інформаційного масиву, цієї «живої стрічки» від простих людей, які створюють візуальний контент Євромайдану, швидко і талановито задіюють світові практики активізму... До них підключаються професійні художники, кожен в міру свого бачення і можливостей. От наші хлопці Ромко Зелінко з Остапом Лозинським та Сашком Бриндіковим намалювали для Майдану Миколая.
Роман Зелінко на Майдані
– А от художник Олекса Манн обрав роль спостерігача, він обходить основні локації, де відбуваються події і коротко описує те, що бачить і відчуває, у своїх «Революцийних записках».
«Ось так зараз виглядає сучасний український художник, який хоче все бачити своїми очима… мені, як художнику, дуже цікаво спостерігати, як з розчавленої столітніми репресіями істоти народжується абсолютно новий тип, тип ВІЛЬНОГО ГРОМАДЯНИНА… Іде серйозна психологічна та інформаційна війна. І всі це розуміють. Але людей вже не спинити. Точку неповернення вже перейдено. Зрозуміло, що художник має це все бачити на власні очі. Я ж не лабораторний художник, а живий. Політика і політиканство мене ніколи не цікавили, натомість цікавило життя. І ось воно- справжнє життя. Зараз вулиця вирішує всі. Вона пахне перцовим газом і свободою. Настрій від рішуче-рейозного до ейфористично-переможного».
На Євромайдані також активно застосовуються мистецькі практики: флешпротестмоби (лежачі протести біля Генпрокуратури під лозунгом «Переступають через закон, нехай переступають через нас!»), гепенінги (В Сумах, коли після ухвали міськради звернення до президента с приводу подій на Євромайдані, в якому закликали відправити відставку Кабмін, проте за відставку самого президента не проголосували, близько 30 студентів з криками «Беркут!» лягли на підлогу, тримаючи руки за головою, щоби нагадати депутатам, кого насправді бив «Беркут» на Майдані у Києві. Або нічні відвідини організованої колони в 500 осіб Самооборони Майдану блок-постів «Беркуту» біля Кабміну, Адміністрації Президента, а також вольєру з тітушками біля Верховної Ради України. «Ішли мовчки. Біля блок-постів – тричі «Слава Україні!». Тітушки металися по вольєру. «Беркут» розгублено вибігав з автобусів. Ми не спимо – хай і вони не сплять...», – написав на своїй сторінці Facebook-у Андрій Парубій).
– На Майдані ці елітні мистецькі практики стали частиною спільноти. І це дуже позитивний момент, який, можливо, вплине і на подальший розвиток українського сучасного мистецтва. Бо зараз його критична складова, навіть на прикладі «найкращої двадцятки» шорт-листу Премії PinchukArtCentre, дуже естетизована. Це проблема нашого сучасного мистецтва, яке хоче залишатися на рівні абстрактно-символічного.
– Поряд в Польщі маємо дуже потужний напрямок так званого критичного мистецтва. Натомість в Україні воно не отримало розвитку…
– В творчості українських художників теж можна знайти елементи соціальної критики. Але вона не настільки прив’язана до соціуму. Навіть якщо наше мистецтво раптом доторкається до соціального тіла, то воно все одно хоче стати «над процесом». Натомість зараз маємо в контексті Євромайдану дуже свіжий, креативний процес аматорів, які активно (свідомо чи інтуїтивно) залучають медійні і артові техніки.
– Якщо ніша порожня, то її хтось мусить заповнити. Наразі аматори дуже творчо використали мінімальні знання фотошопу для створення цілого масиву народного політичного плакату. Зараз він зайняв ту нішу, яку в радянські часи займав політичний анекдот. З цього огляду мені якось образливо в ці дні за «картинку» Львова. Окрім прапорів та кількох розписаних євро-закликами плахт (які висіли на паркані Політехніки та на проспекті Свободи ), і ті вже познімали, тут практично немає арте-фактів на тему Євромайдану. Говорили, що бачили в центрі дуже стильний плакат на тему Януковича, який вже на наступний день зник. Так само незрозуміло зникла вже на наступний день інсталяція із «золотим унітазом» на проспекті Свободи. Якщо місцева влада вся підтримує протести, то чиїми руками зникає агітація? Комунальники дбають про пристойний вигляд туристичного центру? Навіть від славнозвісних своїми гострими арт-проектами галерей «Дзиги», «Музею ідей» не дочекалась якогось креативу. Не знайшла його і в стінах мистецьких ВНЗ: ані в Академії Друкарства, ані в Академії Мистецтв. Тільки перед входом коледжу Труша (в подвір’ї) скромно висів прапор Євросоюзу…
Інсталяція із "золотим унітазом" на Проспекті свободи у Львові
– Мені здається, що поява та діяльність «Відкритої групи» маркують в місті дуже важливий процес зміни поколінь: коли мистецькі практики, що народились в ’90-х, вже лишаються в минулому. Тобто, сьогодні вони вже не здатні оперативно реагувати на життя. Креатив революції теж демонструє цей поколіннєвий зсув. Молоде покоління більш медійне, вони вільно оперують цифровими технологіями, вони в контексті найновіших світових медіа-практик, і це їхні пензлики і фарби. Це вже мистецтво іншої форми, воно активно включене в соціальний контекст, і камера чи мобілка – це частина креативу. Відповідно, у них вибудовується інша система зв’язків зі світом, з суспільством, особливо в такі переломні моменти, як оце тепер. Якщо на початку ’90-х митці діяли через організації, які були отими «нервовими вузликами» соціуму, які роздавали вектори, то тепер маємо завдяки медіа горизонтальну мережу, що не потребує координаційних центрів. Втілення цих медійних стратегій ми зараз маємо на Майдані.
– У цьому контексті наші ду-у-же академічні мистецькі навчальні заклади (маю на увазі передовсім львівські) виглядають ще більш сумно-архаїчними. Там не те що не вчать співпрацювати чи використовувати нові медіа, самі викладачі в цих нових напрямках та практиках дуже слабо (або ніяк) орієнтуються. А про те, щоби представники творчої спільноти взялися (зацитую Катерину Стукалову, KORYDOR, 4.12.2013) «переносити "лабораторні" напрацювання у сферу реальної вуличної політичної боротьби… чи політичної дискусії» й мови немає.
– Вони ще в ’90-х показали свою неспроможність модернізуватися, а зараз взагалі немає про що говорити. Ці заклади, безумовно, займають нішу в українській системі освіти, бо альтернативи немає. Те, що вони не відповідають на виклики сьогодення, вже давно очевидно, але в них і такої цілі немає, мені здається. Там вчать ремесла, вчать фактів, але думати не вчать взагалі. Тому протестного середовища там дуже мало, вони не знають, як в такій екстремальній ситуації себе вести. Я маю на увазі не загальні інтелектуальні здібності викладачів та студентів, а здатність рефлексувати на сьогодення. За кордоном студентам ставлять когнітивні завдання, їх вчать зрозуміти свою позицію, артикулювати її… У них є курси «Філософія модерності», або «Риторичні інструменти», їх не вчать малювати плани, ракурси, створювати композиції…, це ти маєш навчитися сам, окремо. Але їх вчать думати. І в результаті вони отримують мислячих художників.
– А ми, відповідно, маємо тут, у Львові, напевне, найвищий по Україні відсоток співвідношення кількості митців до кількості населення, але в образі міста це мало помітно. Наприклад, зараз забрати сцену з площі біля Шевченка, і навіть не здогадаєшся, що в країні відбувається щось екстраординарне. В Києві Страйк Плакат вивішують в сіті-лайтах, а у Львові цієї революційної медійної інтервенції (це я так розумно про вуличну агітацію) зовсім непомітно, вздовж проспекту Свободи чи на площі Ринок (!) – жодного політичного плакату! Пристійне туристичне місто.
– У нас туризм має тут саму роль, що олігархи на Сході: він діє агресивно, не зважає на думку людей і не переймається нічим, крім прибутків. Творчі львів’яни переходять в медійний простір: знімають відео, щось постять, якісь Інтернет-проекти ініціюють. Зараз з’явилась перспектива громадського ТБ, і це дуже позитивно.
Замість PS:
Зі звернення відомого художника Бориса Єгіазаряна, який вже 20 років живе і працює в Україні, в ніч першого розгону Євромайдану він отримав серйозні травми:
«Я вважаю, що творча інтелігенція окрім гарних потужних творчих акцій має бути готова захистити саме життя, дорожче якої в світі немає нічого. Я вважаю, девіз має бути таким: «Одне людське життя вартує не тільки цілої України, але й цілого світу». На жаль, виявилося, що для теперішньої влади людське життя – ніщо. Але ми будуємо нову Україну».
Замість РPS:
Відповідь Вікторії Наріжної, перекладачки, психоаналітика на питання KORYDOR-а до діячів та діячок культури: «Яка роль творчої та інтелектуальної спільноти в Євромайдані?»
«Мені здається, що роль творчої та інтелектуальної інтелігенції найважливіша не так в самому Євромайдані, як в тому, що прийде пізніше. Досвід тактичної революційної перемоги в нас уже був, у 2004 році. Для того, щоб отримати досвід стратегічної перемоги, потрібно попрацювати і після того, як проминуть бурхливі революційні дні. Ми вже бачили, що стається, якщо новообраних, якнайкраще налаштованих, натхненних політиків лишити без контролю. Зараз творча та інтелектуальна інтелігенція має не покладаючи рук працювати над тим, щоб спільнота людей, яка зараз сотнями тисяч підтримує революцію і в реалі, і в онлайні, перетворилася на гігантську громадську організацію, готову і спроможну контролювати дії майбутньої влади та вимагати від неї виконання зобов’язань і обіцянок. Механізми для того є, світовий досвід є. Світ сильно змінився, поширення соцмереж та нових засобів зв’язку роблять можливими такі форми самоорганізації людей, про які раніше і фантасти не могли мріяти. Треба цим користуватися, і розпочати цей процес має саме інтелігенція».
Львівський проект "Міське піаніно" адаптує в Києві Маркіян Мацех
ОГОЛОШЕННЯ
Центр міської історії Центрально-Східної Європи (Львів, вул. Богомольця, 6) розпочав новий проект «Голос супротиву та надії: Київ-Львів-Харків. Грудень 2013».
Мета проекту – задокументувати події Євромайдану-2013.
Ваші приватні фото, відео, записи з мобілок…є важливими документами історії, яка твориться тут і зараз. Зголошуйтесь!
+38 (097) 48 97 287
institute@lvivcenter.org
Інформація про проект
www.lvivcenter.org
11.12.2013