Мистецтво звуку і шуму

Мистецтво звуку і шуму: серія розмов др. Богдана Шумиловича про звукові експерименти та культуру

Локація: виставково-подієвий простір Дому Звуку (Львів, вул. Князя Романа, 6)

 

Дати і теми лекцій:

 

17 січня - Звуки невидимого: чи можна записати як звучить душа?

24 січня - Звук як частина практик мистецького світу

31 січня - Як в країнах соц-табору творили звукове мистецтво

7 лютого - Звукові краєвиди: між екологією та уявою

Час: 18:30

 

Вхід: вільний за умови попередньої реєстрації .

Саунд-арт –  це форма художнього вираження, де звук слугує центральним засобом і матеріалом. У саунд-арті все, що створює шум, може бути частиною твору мистецтва. Стукіт крапель дощу, розмовна поезія, сама тиша і навіть сучасне використання ASMR (автономних сенсорних меридіональних реакцій) –  усе це можна вважати саунд-артом. Звукове мистецтво –  це більше слуховий досвід, ніж візуальне мистецтво, але візуальні елементи можуть співіснувати зі звуком.

Під час розмов у Домі Звуку разом з др. Богданом Шумиловичем присутні міркуватимуть навколо чотирьох тем – як звук дозволяє схопити щось невидиме і чому це важливо; як мистецтво звуку вибудувалося як частина великого поля сучасного мистецтва; як художники соціалістичних країн ставали піонерами звукового мистецтва і якої форми можуть набувати звукові краєвиди. Фактично йтиметься про те, що Сьюзен Філіпс (художниця, що працює з простором, наративами та звуками) схопила своєю рефлексією: «Звук хоч матеріально невидимий, але дуже вісцеральний та емоційний. Він може визначати простір і водночас викликати спогади». 

17 січня –   Звуки невидимого: чи можна записати як звучить душа?

На цій розмові йтиметься про спроби вчених та митців 19-20 ст. спіймати те, що неможливо перцептивно пересвідчити. Лектор запропонує оглянути, як змінювалася позиція «спостерігача» і як європейці винаходили засоби для фіксації діяльності людського тіла, особливо його нутрощів. Згадає львів’янина Адольфа Бека та інших «дивних» вчених, типу психолога Юліана Охоровича чи електрика Францішка Рихновського. У 1950-х роках Фрідріх Юргенсен, художник, археолог і колишній оперний співак, який жив у Швеції, знайшов сліди зайвих голосів на плівках, за допомогою яких він намагався записати пташині співи. З цього моменту не припиняються розмови про те, чи можна записати технічними засобами звуки світу, який ми не можемо пересвідчити своїми почуттями і відчуттями. Чи можна записати звуки духів та як звучить містичний світ?

 24 січня –  Звук як частина практик мистецького світу

Поняття "cаунд-арт" вперше було використано як назву виставки 1979 року в MoMA (Музей модерного мистецтва у Нью Йорку), кураторкою якої була Барбара Лондон. На цій виставці художниці Меггі Пейн (Maggie Payne), Конні Беклі (Connie Beckley) та Джулія Хейворд (Julia Heyward) створили кожна по дванадцятихвилинному магнітофонному твору, що виставлялися протягом двох тижнів поспіль у малій відеогалереї музею. У пресрелізі Лондон зазначала, що твори "саунд-арту" тісніше пов'язані з мистецтвом, ніж з музикою, і, як правило, презентуються в музеї, галереї чи альтернативному просторі. Сорок років після виставки Барбари Лондон, у 2019 році, престижне академічне видавництво MIT Press випустило книжкуу під назвою Sound Art: Sound as a Medium of Art, матеріали якої супроводжували виставку 2012-2013 років у славетному Центрі мистецтва та медіа у Карлсруе (ZKM). Ця книжка підсумовувала майже півстолітнє захоплення художників звуком і засвідчила існування цілком своєрідної форми сучасного мистецтва – мистецтва звуку.

31 січня –  Як у країнах соцтабору творили звукове мистецтво

У 2020 році Музей образотворчого мистецтва у Лодзі організував виставку Sounding the body electric: Experiments in Art and Music in Eastern Europe 1957-1984, яку курували Даніель Музичук та Дейвід Кроулі. Музичук і Кроулі змогли показати, як андеграундна культура у Східній Європі реагувала на новий політичний режим соціалізму, представляючи доволі провокативну тезу про зв'язок між неопримітивізмом і правим радикалізмом. Виставка показала розмитість меж між офіційним соціалістичним і неофіційним (андеграунд) мистецтвом, фактично демонструючи безглуздість такого поділу. Марина Абрамович у Югославії чи Кшиштоф Водічко у Польщі стали всесвітньо знаними художниками і митцями звуку саме завдяки експериментам, які могли робити у 1970-х роках. Власне про межу експериментального та офіційного можна буде спробувати поговорити на цій зустрічі.

7 лютого  –  Звукові краєвиди: між екологією та уявою

У контексті вивчення культурної історії звуків важливе місце займає поняття чи метафора звукового ландшафту (soundscape), що передбачає сукупність звуків, які існують у певному середовищі чи місці. Ця концепція охоплює слуховий досвід місця, включаючи природні звуки, що формуються тваринами, водою, вітром і рослинністю, а також включає звуки, створені людиною, такі як рух транспорту, голоси, музика та індустріальні шуми. Поняття звукового ландшафту популяризував канадський композитор та еколог Р. Мюррей Шафер наприкінці 1960-х років. Він вважав, що звукові ландшафти відіграють вирішальну роль у формуванні нашого сприйняття світу і що їх слід вважати такими ж цінними та важливими, як і візуальні ландшафти. Шафер виступав за збереження та покращення якості природних звукових ландшафтів, і відомий завдяки своєму проекту "Світовий звуковий ландшафт", та постійній турботі про акустичну екологію, викладеній у книжці "Налаштування світу" (1977).