"Видиш брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі у вирій!"
Ці слова, написав 1914 року під враженням побачених на залізничному двірці галичан-емігрантів, які зупинилися у Кракові під час довгої подорожі до Нового Світу, славетний поет Богдан Лепкий (1872–1941). Його текст став основою для пісні "Журавлі" – своєрідної леґітимації галичан усього світу. А поклав її на музику Богданів брат Лев (Льоньо) Лепкий, який народився 125 років тому – 7 грудня 1888 року.
Походили брати зі священичої родини Сильвестра Лепкого (1845–1901), пароха у селах галицького Поділля: Крогульці, Поручині, Жукові. Був він і літератором, підписував свої твори псевдонімом Марко Мурава. Його дружиною була Домна зі священичої родини Глібовицьких. Менш відомий широкому загалові педагог і діяч "Просвіти" у Станиславові Микола Лепкий (1878–1945), якого часто відвідували його брати Богдан і Лев.
Поет, композитор, редактор, видавець, громадський діяч, вояк УСС і УГА Лев Лепкий народився у с. Поручині (тепер Бережанський район), де у 1879–1890 рр. був парохом його батько о. Сильвестр.
Закінчив Бережанську гімназію, де був членом гуртка «Молода Україна», а також почав компонувати музику до пісень. З 1909 році почав студії на теологічному факультеті Львівського університету, згодом перевівся на право. Також вивчав рисунок і малярство в Краківській академії мистецтв. Під час навчання організовував театральні гуртки, хори, редагував гумористичні часописи. Активно займався створенням осередків товариства "Січ", став одним із засновником Українських Січових Стрільців (УСС).
Пресова кватира УСС: Льоньо Лепкий (праворуч), з борідкою – Цяпка (Скоропад)
На початку І Світової війни добровільно вступив до Легіону УСС, де служив підхорунжим, а з 1915 року – у Пресовій Кватирі. У 1918–1919 роках командував сотнею кіннотників УГА.
Його бойовий побратим, поет Роман Купчинський згадував: "Навідувалась муза часто і до стрілецьких окопів чи до стоянок і натхнула молодих авторів до творчості. Помогли в цьому і сприятливі обставини. Стрілецька команда дуже швидко зрозуміла, що стрілецтво, а з ним і цілий народ потребує воєнних пісень, що без них історія визвольних змагань змагань була б неповна та що треба дати змогу музі підійти до стрільців. З цією метою основано Пресову Кватиру УСС, до якої відкомандовано тих, хто виказував творчі здібності" (Купчинський Р. Стрілецька пісня // Стрілецька Голгофа: Спроба антології. – Львів, 1992. – С. 122).
Левко Лепкий створив у той час свої відомі пісні: «Ой видно село», «Коби скорше з гір Карпатів», «Маєва нічка», «Колись, дівчино мила», «Група «Схід», «Ой поїхав стрілець», «Ішов відважний гайовий», «Фіалки сині», «Несися, мій смутку», «Прощаюсь, ангеле, з тобою»...
Широко відома і його пісня "Бо війна війною". Ось як Р.Купчинський описав історію її створення 1916 році: "Стрілецький обоз, до якого долучилась і Пресова Кватира, провадив до Коша четар Іван Цяпка. Ішли ми тоді з Бережан до Миколаєва над Дністром і мали по дорозі досить нагод посміятися з різних "потягнень" незабутнього Цяпки та любовних клопотів стрілецького Казанови – хорунжого Осипа Теліщака. Ті два старшини стали героями двох пісень, одної Л.Лепкого "Бо війна – війною", а другої: "Як з Бережан до кадри", яка має мої слова а запозичену мелодію" (С. 124).
Крім Л.Лепкого та Р.Купчинського пісенник УСС творили тоді Олесь Бабій, Василь Бобинський, Микола Голубець, Юрій Шкрумеляк, Михайло Гайворонський, Юліан Назарак, Микола Матіїв-Мельник, Михайло Курах. А Лев Лепкий разом з Іваном Іванцем стали ще авторами проекту стрілецького однострою і знаменитої шапки-мазепинки.
Характерне і таке спостереження Р.Купчинського: "Українсько-польська війна не дала під час боїв у Львові жодної пісні. Вона і не могла дати. Кожний із піснярів сповняв сповняв тяжку фронтову службу і не мав часу подумати над піснею. Щойно після виходу зі Львова, коли стрільці утворили т. зв. "Групу Схід", зложив Л.Лепкий пісню "Від Сяну аж до гір Кавказу", а по Чортківській побіді – "Ми йдем вперід, над нами сонце сяє". Ці дві пісні – от і все, що зродилося під час боїв у Галичині" (С. 125).
У 1920-х роках Л.Лепкий працював у Львові в музичному видавництві "Сурма", видавав і редагував сатирично-гумористичні журнали «Комар», «Будяк», «Жорна», «Зиз», рисував для них карикатури. Він став співзасновником і редактором кооперативного видавництва «Червона Калина» та місячника «Літопис Червоної Калини», щорічних альманахів і календарів, був автором віршів, оповідань, фейлетонів, п’єс, літературно-критичних статей, розвідок з історії січового стрілецтва, мемуарів. Організував у Львові літературно-мистецький театр «Співомовки», ляльковий театр гумору та сатири «Вертеп наших днів».
У 1931 році став організатором українського санаторію в с. Черче біля Рогатина і до 1939 р. залишався його директором. У ті роки Л.Лепкий був членом правління Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка, брав актину участь у роботі Товариства охорони воєнних могил та мистецькому об’єднанні "Богема".
У вересні 1939 році разом із братом Богданом тікав від більшовиків і перебрався до Кракова, зайнятого тоді німцями. Л.Лепкий працював там заступником редактора газети «Краківські вісті», упорядкував і видав у 1940 році збірник "140 пісень з нотами: народний співаник".
У 1944 році виїхав він до Австрії, потім – до Німеччини, а в 1949-му емігрував до США. У Нью-Йорку став редактором відродженого видавництва «Червона Калина», був активістом Союзу Українського Січового Стрілецтва, продовжував літературну працю. Зокрема дописав останні розділи і видав книгу Б.Лепкого "З-під Полтави до Бендер".
У 1955 році Лев Лепкий заснував біля міста Трентона українську відпочинкову оселю «Черче». У цьому місті він і помер 28 жовтня 1971 року. Поховали Л.Лепкого на українському цвинтарі в Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі).
Здійснилося пророцтво пісні "Журавлі" – "в чужині умру".
07.12.2013