ЧОМУ В ПИТАННІ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ВЕСЬ СЕЙМ ПРОГОЛОСУВАВ САМЕ ТАК, ЯК ЗАДУМАЛА РОСІЯ
У законі про вшанування пам’яті жертв Волинської масакри, який одностайно підтримали Коаліція 15 жовтня, PiS і Конфедерація, маємо справу з просто демонстративною присутністю московських спеціалістів.
6 червня урядова Комісія з розслідування російських та білоруських впливів на внутрішню безпеку та інтереси Республіки Польща у 2004–2024 роках підбила підсумки своєї річної роботи. Підбила потиху: повідомлення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за організацію та діяльність комісії, з’явилося лише через чотири дні і без феєрверків.
Згідно з цим повідомленням, комісія – до складу якої входять 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, голови Служби військової контррозвідки – обговорила таємний рапорт, який вже 7 квітня передала прем’єр-міністрові Дональду Туску. Тематичний діапазон аналізів охоплює питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Яко підсумок було представлено 50 рекомендацій, які «мають слугувати зміцненню стійкості держави до російських впливів».
Генерал Стружик нагадав, що комісія передала до прокуратури клопотання про початок розслідування проти Антонія Мацеревича (звинувачення в дипломатичній зраді) та полковника Пйотра Поґоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 представництв установи).
Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: «В умовах сучасних геополітичних викликів, які нині становлять найбільшу загрозу безпеці Польщі, викладені комісією висновки й рекомендовані заходи, а також клопотання, передані до прокуратури, становлять важливий внесок у посилення безпеки Польщі».
Це лиш декларації. Присутні на зустрічі міністри – окрім Боднара, це також міністр внутрішніх справ і координатор з питань спецслужб Томаш Сємоняк та міністр культури Ганна Врублевська – разом із членами комісії
повністю проіґнорували той факт, що за два дні до того викинули на смітник аналіз щодо впливу Росії на польсько-українські відносини.
За ініціативи Польської селянської партії (PSL) правляча коаліція (лише одна депутатка утрималася) разом з опозицією проголосували за закон про встановлення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях Другої Речі Посполитої.
Геноциду, – як уточнює закон, – скоєного в 1939–1946 роках «над польським населенням» «українськими націоналістами з Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА) та інших українських націоналістичних формувань, що діяли на землях Східних кресів Другої Речі Посполитої (волинське, тернопільське, станіславське, львівське, поліське воєводства), а також на території сучасних Люблінського та Підкарпатського воєводств».
Чому немає свята 17 вересня 1939 року чи Дня Катині, а є свято Волинської масакри
Це відверто антиукраїнський крок, адже державного свята немає ні 17 вересня (вторгнення СРСР у Другу Річ Посполиту 1939 року), ні 5 квітня (рішення радянського Політбюро 1940 року про розстріл польських офіцерів у Катині), ані 11 серпня (наказ №00485 від 1937 року голови НКВД Ніколая Єжова про так звану «польську операцію» в СРСР, внаслідок якої було розстріляно 111 тисяч осіб).
Натомість ще в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за ухвалу про встановлення 11 липня як Національного дня пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польща.
А оскільки в новому законі нічого не сказано про скасування цієї ухвали, то 11 липня поляки відзначатимуть те саме двічі: і як державне свято, і як національний день пам’яті. Абсурд? І не єдиний.
У законі також не згадано, що у 2018 році до закону про Інститут національної пам’яті окрім так званих «єврейських» поправок, які запроваджували кримінальну відповідальність за приписування польському народу чи державі відповідальності за злочини нацистської Німеччини – було також внесено «українські» поправки. Згідно з ними, злочини українських націоналістів були прирівняні до злочинів комуністичних і нацистських режимів, період їх здійснення визначено як 1925–1950 роки, а за їх заперечення запроваджено покарання.
Президент Анджей Дуда та тодішній омбудсман Адам Боднар оскаржили використання термінів «українські націоналісти» та «Східна Малопольща».
Трибунал (Конституційний суд) погодився з їхніми застереженнями й обидва ці терміни із закону викреслив.
Виконання рішень Конституційного трибуналу є обов’язком законодавчої та виконавчої влади, але протягом шести років ані влада PiS, ані нинішня нічого не зробили. Тобто закон чинний, але без вказівки, хто саме вчинив злочини проти поляків у 1925–1950 роках і на яких територіях.
У грудні парламентська фракція PiS подала законопроєкт, у якому стверджується, що злочини були скоєні «членами й співпрацівниками ОУН – фракції Бандери (ОУН-Б), УПА та інших українських формувань, які колаборували з німецьким Третім Рейхом». І що йдеться про дії, вчинені у 1921–1950 роках. Перше читання законопроєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комісії.
Триває також аукціон про кількість польських жертв. В ухваленому 4 червня законі мовиться про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що було їх 120 тисяч, а презентер PiSовського проєкту Пшемислав Чарнек – про 200 тисяч.
У сфері польсько-українських історичних відносин не діють ані норми, ані здоровий глузд, бо сказати й ухвалити можна що завгодно.
Зовсім не ІНП. Де знаходиться «хаб Путіна» в Польщі
Стосовно PSL-івського проєкту уряд не позиціонувався – бо як заявив під час сесії Сейму заступник міністра культури Мацей Врубель, «вже за чинним законодавством ніщо не заважає урочисто відзначати 11 липня, але жодних зауважень до цього депутатського проєкту Міністерство культури і національної спадщини, очевидно, не подає».
Чому ж – можна спитати – таке вмивання рук владою має бути очевидним? Прецінь у випадку згаданих історичних законів маємо справу з демонстративною присутністю московських спеціалістів.
«Українські» поправки до закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спецслужб. Не відрізняється й ситуація з проєктом закону від PSL. Войцех Чухновський оприлюднив у «Ґазеті виборчій», що в лютому комісія генерала Стружика передала Агентству внутрішньої безпеки список із 25 прізвищ осіб, які поширюють у мережі кремлівську пропаганду.
За словами його співрозмовника з числа членів комісії,
головним джерелом кремлівської пропаганди в Польщі є середовище, зосереджене довкола видавничого дому «Myśl Polska» – «основного хабу» проросійських ініціатив у Польщі.
«Myśl Polska», – вичислює співрозмовник Чухновського, – має власне інтернет-телебачення, промує там Ґжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, «повертатися додому» і поширює фейки про нібито пріоритетність українців у чергах до лікарів, їхню злочинність і про гроші, які вони отримують від держави, «але не висловлюють вдячності».
У цьому дискурсі Європейський Союз – це «тоталітарне утворення», Україна – «бандерівсько-фашистська держава», а «спеціальну операцію в Україні» спровокували американці.
Окрім телевізійного каналу «Myśli Polskiej», у листі до ABW комісія також згадала інші портали: narodowcy.net, narodowy.info, kresy.info. Анонімний член комісії зазначив, що спільними цілями матеріалів цих медіа є:
• підрив довіри до уряду РП (як попереднього, так і нинішнього);
• дезінтеграція Європейського Союзу;
• ослаблення Заходу як цілісного блоку;
• ворожнеча між Польщею та Україною.
І підсумував: «Цими порталами яко джерелом користуються акаунти соціальних мереж, інфікуючи польський суспільний простір. В значній мірі вони підтримуються спеціальними підрозділами російської армії, створеними для ведення фейкових акаунтів».
Після таких висновків експертів із російської дезінформації мали би загорітися всі сигнальні лампи у структурах, відповідальних за безпеку держави.
Не загорілися. Навпаки – лампи попередження про «хаби Путіна» згасли, натомість яскраво спалахнули лампи попередження про «загрозу» з боку України.
Ексгумації йдуть добре, а PSL обирає дипломата з ПНР і кореспондента з Москви
Доповідачем законопроєкту від 4 червня ініціатори обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив дисертацію в Московському університеті імені Ломоносова, на зламі 70–80-х років виконував функції першого секретаря посольства ПНР у В’єтнамі та Лаосі, а згодом був московським кореспондентом «Зеленого штандаря» – органу Об’єднаної селянської партії, сателіта ПОРП (Польської об’єднаної робітничої партії), створеного після розгрому історичного PSL на початках Польської Народної Республіки.
Від PSL він двічі був депутатом Сейму (1993–1997, 2001–2005), а в 2023 році здобув мандат за списками Третього шляху. Він очолював Фундацію «Допомога полякам на Сході», до 2017 року входив до керівництва Товариства «Польща–Схід» – до 1990 року це було Товариство польсько-радянської дружби.
Самборський є постійним автором «Myśl Polska», часто пише про злочини ОУН-УПА, а в 2023 році видав у цьому ж видавництві збірку своїх текстів. «Myśl Polska» є медіапатроном організованого ним фестивалю.
Міхал Ольшевський, керівник міжнародного відділу «Виборчої» – один із небагатьох журналістів, які критично писали про цей закон – стверджував, що «ініціатори з PSL і Третього шляху вловили шанс на хвилі антиукраїнських настроїв і – як, зрештою, вже майже вся польська політична сцена – стали заручниками антиукраїнської риторики».
Послідовність подій свідчить, що йдеться не лише про змагання, хто перший добіжить до союзу із Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка дозволила розблокувати питання ексгумацій польських жертв в Україні та українських – у Польщі.
Під егідою міністерств культури почала роботу спільна робоча група. 24 квітня завдяки особистій участі прем’єра Дональда Туска і президента Володимира Зеленського розпочалися ексгумаційні роботи у Пузниках на Тернопільщині. У травні було знайдено останки 42 поляків, вбитих УПА. Прем’єр назвав цю подію «переломною».
У відповідь Чарнек заявив, що про жоден перелом не може бути й мови. Він аргументував, що після прийняття закону «в Польщі не можна буде під загрозою покарання глорифікувати упівців, бандерівців, всіх тих українських націоналістів, які звірськи вбивали наших співвітчизників 80 років тому».
– Закон зупинить також ці ганебні переговори Міністерства культури і національної спадщини з українською державою стосовно евентуально наступних пам’ятників упівцям на польських землях, – додав він, презентуючи PiS-івський проєкт змін до закону про Інститут національної пам’яті.
Здавалося б, усі розуміють, що «маємо передвоєнні часи», як зауважив Туск, і що коли Україна впаде під ударами Росії та через зраду американців, Польща буде межувати з путінською Росією не на відрізку в 628 кілометрів (Крулевець, в російській номенклатурі Калінінград, плюс Білорусь), а на 1163 км. Можливості ведення Москвою гібридної війни (від дезінформації й електронної війни до регулярних диверсій) радикально зростуть.
Здоровий глузд наказує мінімізувати все, що роз’єднує поляків і українців. Москва навіть особливо не приховує, що однією з її цілей є посварити наші народи. Але намарно – для надто значної кількості польських політиків Україна також є ворогом.
Чи PSL полегшує завдання Брауну
Свій законопроєкт PSL подав до Сейму 25 квітня, тобто наступного дня після початку ексгумацій у Пузниках.
У ті ж дні невідомі особи встановили на сплюндрованій могилі 62 бійців УПА на горі Монастир (також відомій як Монастиж) у гміні Гораєць-Здруй табличку з написом:
«Братська могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського й єврейського населення. Господи, змилуйся над ними й не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони скоїли своїм братам. „Прощення означає не забуття, а зцілення болю”».
Міністерства культури Польщі й України у спільній заяві назвали цю подію «свідомою провокацією, яка слугує інтересам держави-агресора – Росії, і має на меті зірвати конструктивний діалог, що в останні місяці розвивається між нашими країнами».
Табличку забрали, тож Браун не зміг урочисто «відкрити» її 2 травня, як то собі планував. І можна було б відзначити незначний поступ у розв’язанні польсько-українського вузла, якби не PSL та спосіб, у який ця партія домоглася ухвалення свого законопроєкту.
7 квітня генерал Стружик передав прем’єрові засекречений звіт комісії, що містив оцінку «Myśl Polska» як «хабу Путіна» в Польщі та 50 рекомендацій стосовно обмеження російського й білоруського впливів.
Чи передав голова уряду цей звіт Владіславу Косіняк-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично зайвим, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро і визнаного дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик також неодноразово доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.
Спочатку доповідачем законопроєкту – під яким стоїть підпис Косіняка-Камиша – мав бути віцемаршалок Сейму Пйотр Згожельський, який у своїй риториці щодо українських націоналістів змагається в радикалізмі з Брауном. Однак він виявився для цієї ролі недостатньо принциповим – бо 30 травня його замінили на Самборського.
Це сталося перед другим туром президентських виборів, коли PSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.
Отже, метою подання й просування законопроєкту було не лише суперництво в антиукраїнському радикалізмі та блокування ексгумацій. Йшлося також про демонстрацію того, що «хабу Путіна» нічого не загрожує – попри висновки комісії генерала Стружика та чинну політичну конфігурацію. Ба більше, представника цього «хабу» делеговано пильнувати, аби під антиукраїнським котлом під правлінням коаліції, що називає себе демократичною, не бракувало політичних дров.
Символічно, що закон про антиукраїнське державне свято було ухвалено 4 червня – у День свободи та прав людини, який відзначається на згадку про вибори 1989 року,
що стали кінцем комунізму в Польщі (цей збіг помітив – на шпальтах Newsweek – лише Владислав Фрасинюк) і поклали початок трансформаціям у всьому регіоні, згодом призвівши до розпаду СРСР і здобуття незалежності його 15 республіками – зокрема й Україною.
Ще донедавна польська влада представляла неперервність визвольних і демократичних рухів у нашому регіоні як джерело польської гордості та політичної величі: від польського Жовтня 1956 року й угорського національного повстання, через Празьку весну, «Солідарність», 4 червня і «осінь народів» 1989 року – аж до українських Майданів 2004 і 2013–2014 років та теперішньої боротьби українців проти російського агресора.
А коли День волонтера, який допомагає українським біженцям?
Усвідомлення цієї традиції могло б підказати необхідність запровадження Дня польського волонтера – на згадку про небувалу солідарність, проявлену щодо мільйонів українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського суспільства показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце, у чому полягає дух старого континенту та його цінності.
Натомість політики підважили польську солідарність щодо України, підкинувши ще одну грудку на могилу відомої «лінії Ґедройця» в польській східній політиці.
Такі інституції, як комісія генерала Стружика, повинні пройти два тести, аби оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.
Перше – виявити ворожі впливи серед представників попередньої влади. Із цим, здається, комісія справляється.
Друге – виявити російські та білоруські впливи серед «своїх». І це урядовці занехаяли. Причини не такі вже й важливі: збереження коаліції задля голосів PSL, конкуренція з правицею в антиукраїнському радикалізмі чи щирі прокльони невдячним українцями, які, мовляв, «не хочуть визнати правду про Волинь».
Важливий результат – те, що у польсько-українських відносинах ми дійшли до стіни.
Українці вчинили розсудливо, видавши кілька нових дозволів на ексгумації, попри ворожий крок Польщі.
Й оскільки мости ще не спалені, варто пошукати шляхів виходу з теперішньої ситуації.
Почати треба з принципових речей – громадської думки. Під час ексгумацій у Пузниках Кароліна Левицька в ефірі TOK FM спілкувалася з професором Мотикою. Вона стверджувала, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було побоювання, що вони виявлять «чергові ями, братські могили, повні кісток цивільних жертв. Ну, і Київ рано чи пізно мусів би зіткнутися зі своєю дуже трудною і чорною історичною сторінкою».
Вона додала, що знищені у 2015–2017 роках «невідомими особами» українські могили й пам’ятні знаки були незаконними.
Брак знань не повинен звільняти від журналістської ретельності. Насправді частину знищень здійснили місцева самоврядна влада, а російська агентура діяла відкрито, публікуючи відео зі своїх акцій на сайтах так званої «донецької народної республіки». Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва з Об’єднанням українців у Польщі.
Після кількарічних складних перемовин було узгоджено, що на табличці з іменами буде напис: «загинули за вільну Україну». Тодішнім головою Ради був Станіслав Броневський – керівник «Сірих шеренг», у переговорах брала участь також Світова спілка солдатів Армії Крайової, зокрема середовище 27-ої Волинської дивізії.
Ці люди події Другої світової війни знали з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. Але все ж підтримали домовленість між РОПМ та ОУП, побачивши в ній крок до ширшого польсько-українського порозуміння.
Саме тому Росія та її агентура, а також проросійські й ендеківські сили роблять усе, щоби не допустити відновлення могил на горі Монастир у погодженому вигляді. Кремлю йдеться про те, щоби поляки й українці показали, що вони не здатні осмислити свою трагічну історію й мислити у категоріях спільного майбутнього.
Дослідження професора Галаґіди й неприємні факти для польських істориків
Кілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі присутнє жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як «українські націоналісти», а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників було зведено до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії й висновки, декретуючи «правду» залежно від політичного попиту.
Це відбувається в ситуації, коли в процесі підготовки до ексгумацій виявлено низку фактів, м’яко кажучи, неприємних для польської держави.
Підтвердилося, що єдиними повномасштабними дослідженнями з ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років займається команда професора Ігоря Галаґіди в Українському католицькому університеті у Львові. За сім років праць дослідники змогли встановити імена й прізвища понад 22 тисяч українських жертв і окреслити загальну кількість вбитих на рівні понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.
Завдяки цьому українська сторона змогла надати перелік із двохсот локацій у Польщі, на кожній з яких було вбито не менше п'яти цивільних осіб української національності.
Аналогічного комплексного переліку населених пунктів на території України не змогли надати ані Інститут національної пам’яті, ані жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.
Те саме стосується й кількості польських жертв та встановлення – наскільки можливо – їхніх імен і прізвищ.
Виявилося також, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумації не є інструментом визначення загальної кількості жертв та їх ідентифікації. В окремих населених пунктах це ефективна і необхідна методика, але не для всієї території, де в 1940-х роках розігрувалась польсько-українська трагедія.
А тому історики мусять виконати свою роботу і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена загиблих, щоб якомога точніше їх порахувати. Це єдиний і найнадійніший спосіб пізнати реальний образ минулого та вшанувати пам’ять убитих.
В радіо TOK FM професор Мотика назвав тих дослідників, які сумніваються у цифрі в 100 тисяч польських жертв, «науковими антивакцинаторами». Бо ніхто не підважив польських досліджень, які говорять про таку кількість. Слова професора мають державну вагу, адже він є головним посадовцем, відповідальним за історичну політику чинної влади. Він представляє Військове історичне бюро, а також входить до складу комісії генерала Стружика та є членом Колегії IPN.
Але польська історіографія досі оперує оцінками, в яких розкид сягає десятків тисяч, хоча минуло вже достатньо багато часу, аби питання ґрунтовно дослідити.
Маючи певне уявлення про літературу з цього питання, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також часткові результати ідентифікації польських жертв, я маю дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, якщо почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.
Що аж ніяк не зменшує значення факту, що жертв було десятки тисяч – і що кожній належиться поховання, відновлене ім’я і пам’ять.
І насамкінець – кілька слів для посадовців, відповідальних за ліквідацію загроз безпеці Польщі. У резонансному інтерв’ю Донати Субботко «Росія вже тут» генерал Пйотр Питель, керівник Служби військової контррозвідки у 2014–2015 роках, заявив, що «все, що сталося в Польщі після 2015 року, вписується в російські інтереси». І що польські спецслужби залишили державу перед загрозою з боку Росії «голою й беззахисною».
Через півтора року після повернення колег генерала на службу можна констатувати, що в сфері впливу Росії на польсько-українські відносини цей стан триває й досі.
Mirosław Czech
Dlaczego w sprawie historii polsko-ukraińskiej cały Sejm głosował po myśli Rosji
Gazeta Wyborcza, 29.06.2025
30.06.2025