(З нагоди 40-літньої поетичньої творчости.)
Не любім наших заслужених поетів, артистів і вчених як той сир, аж тоді, як він глевіє. Вшановуймо їх по культурньому за життя, бож вони вартні цього, хоча й скромні та й не все знаємо про них що діять-творять. Загал не все і невідразу орієнтується!
***
Поет Масляк уродився 14 вересня 1858 в Сернках середніх, рогатинського повіту, а рід його виводиться зі старинньої Залукви під Галичем, звідси й псевдонім поета — Залуквич. Мати його повдовівши (батько був управителем панських дібр в Свистільниках) переселилась з семилітним Володимиром 1865 р. до Горішної Липиці. Учив його Д. Хома, учитель свояк в Підгороді. Від 1867 вчився в бережанській ґімназії а 1879 зложив іспит зрілости в Перемишлі. Студіював відтак під проводом укр. професора Ом. Огоновського, фільософа Охоровича, а клясичну фільольогію не лише у Львові але й у краківськім університеті. Працював в "Ділі" а в Кракові в "Новій Реформі". Там вийшов І. том його поезій 1887 р. Від 1888 р. як суплєнт ґімназії і вчитель опинився на Мазурах відтак переносили його до Станіславова, Перемишля, Золочева, Коломиї, Бучача доки не перейшов до Львова, де саме тепер по 40-літній праці покидає шкільну педаґоґічну працю й переходить у відставку.
Цими днями минає 40 літ відколи поет почав оголошувати свої поетичні твори (1879 р.) яких написав велику скількість. Тільки що, вони розкидані по "Зорях", "Буковинах", обох "Зеркалах", "Ділі", "Руслані", "Укр. Слові", Альманахах, Календарях, Одноднівках і ин. Багато має наш ювилят їх в теці, між ними новелі тощо.
Невірний тому осуд тих авторів літератури, котрі думають, що поет неоправдав цих надій, які суспільність в нім покладала. Додатиб, що не без вини сама суспільність та обставини, як переносини поета з уряду з місця на місце, нищення матеріяльні і моральні та тяжка, сили поета абсорбуюча праця ґімназійного професора.
Коли ходить о зміст і поетичний розгін його творчости, то вони ріжноманітні. Раз дає він гарну баляду то настроєву поезійку, відтак історичну пісню і про похід Наливайка, то пише "Кістяки Гольбайна" або дає поему про Войнаровського чи не кращу від "Полтави" Пушкіна, то знову поетичну гумореску ось хочби "Поетову Побіду", що й захвачує своїм гумором, легким стилем подібно як і в віршованих обсерваціях наших кругів, поетів, діячів і ин. Саме в цих сатиричних, повних гумору і іронії поезіях шановного Ювилята розвинувся його талант чи не найкраще. В тім думаємо найбільша є вартість і заслуга поета для рідного письменства.
Наша редакція має собі за честь видати отсим 3-ий том його поезій і дати тим почин відсвяткування 40-літнього ювилею праці поета Масляка, чоловіка гідного, вельми товариського, висококультурного і любого не лише в товариствах де працює, але й між молодіжю, яку своїми викладами, працею вів до вищої, духової краси, до ідеалів. Дав би Бог, щоби поет працюючи дальше при кріпкім здоровлю обдарував нашу літературу ще кількома томами своїх вельми гарних і вартних поезій а ми золотий ювілей його праці відсвяткуємо в Соборній, вольній, самостійній Українї краще чим тепер в сороклітю його праці, в якій іде скажім словами поета "Ід сонцю золотому".
Львів 28. серпня.
________________
Володимир Масляк
Ідем ід' сонцю золотому.
Ідем ід сонцю золотому
З запертим духом; кождий нерв
Дрожить мов птах в своїй клітині
І жде часу, як время люте
Минеть ся провалом журби.
Падуть на поли боєвому
Сини страдальців... їхній хрест,
Знамя борби за правд закони...
Тремтячим муром Єрихону
Завія знищенє несе.
Кровавий шлях сия' метою;
Благословить ся красший світ!
Свита' по сотнях літ неволі
Зоря, вонаж розбудить нищих,
Освітить тисячні ряди...
Мойсеїв наших заповіти
Глибоко вссались в нашу грудь;
З думок пророків зазив вийшов,
Він, покріпивши наші мязи,
У наші руки дав прапор!
А скоро вернем ми з бенкету
Так самолюбство най счеза’!
Ідучим к’ сонцю золотому
Святий буде приказ стрілецтва:
Нікчемних духом нам не тра!
Ходіть за мною!
(Невідающим і незрячим).
Ви що ніколи за час житя свого
В суть його дійсну глянути не вміли
І у свою лиш звернені дорогу
Клича ідеї поняти-б не вміли,
Ждіть — я вас вирву із сего спокою,
Ходіть за мною!
Ходіть за мною на поля розлогі,
Де поту сила сріблить ся росою,
Де дрібні скиби у колос убогі
Мимо утоми, мужицького зною.
Про се, чому так? — мене не питайте
Самі вгадайте!
Ходіть за мною у людські оселі
На хати хлопські, похилі погляньте...
Чому в них темно, холодно, студено?
Як вас здивують, хоч на хвилю гляньте
Ся нужда може і вас розжалобить,
Як мене гнобить.
Ходіть за мною на степи широкі,
Слухайте вітру, як сумно заводить;
Степів питайте, яка по них сила
Шляхами слави козацької ходить...
Чому степи ті у ярмі, в неволі
Не знають долі.
Ходіть за мною на свіжі могили,
Значні лиш зблизька дрібними хрестами
І, поспитавшись, якаж отсе сила
Казала впасти борцям головами?
Тим жнивом смерти ви протверезіться,
Раз вже збудіться!
Там у балці при дорозі.
А як сурми заревіли
І всю молодь закликали,
В неї руки затремтіли,
В неї очи заридали.
Пішов сокіл одинокий,
Пішов син, як дуб кремезний,
А у неї у вдової
Біль остався... сум безмежний.
Летить ворон від бійполя
І кружляє над хатами,
А від ліса темна мряка
Розстелилась туманами.
В сонну хвилю удовицю
Якась змора з ніг звалила:
— "На сон може синок прийде"...
Сиву голов похилила.
І приснився... такий тихий,
Такий добрий як дитина,
Як складав свою головку
У матусі на коліна.
Як став руки роботящі
Тепло, ніжно цілувати
І просив йому головку
Легко, рівно колисати.
***
А у поли бій кровавий,
А ґранати стежки ріжуть,
А баґнети мов гадюки
В самі груди, в серця лізуть.
Зойк і клекіт, сум ридання,
Брат у брата смерти просить,
А смерть ходить по розлозі,
Жнива в неї, славно косить!
Далі стихло. А у балці
При дорозі, над водою
Лиш могилонька остала
Тай одною сиротою.
В тій могилі побратими
Поховали того сина,
Що головки вже не зложить
У матусі на коліна.
Бо над ним вільховий хрестик
Рамена нерівні клонить,
А за ним верба плакуча
До схід сонця сльози ронить.
[Нова Рада, 31.08.1919]
31.08.1919