Ілюзії Майдану-2

Юридично оформлене рішення уряду не підписувати договір про Асоціацію з ЄС детонувало акціями протесту. У Києві журналісти та громадські активісти через соціальні мережі зібрали за два дні кілька тисяч прихильників європейського майбутнього України. Мета – показати, що ми є. Але другий вечір протестів ледь не перетворився на «маски-шоу» за участю комунальників і правоохоронців.

21 листопада на заклик журналістів у соцмережах вийти на вулиці, щоб обстоювати європейське майбутнє України, відгукнулися спочатку кілька десятків людей. Згодом були вже сотні. А коли на головній площі столиці зібралося не менше тисячі протестувальників, до них приєдналися провідні опозиційні політики: Віталій Кличко, Арсеній Яценюк і Олег Тягнибок. Незважаючи на дощ, до двох сотень людей вирішили заночувати в першу протестну ніч в центрі Києва. Міліція нікого не чіпала.

Найцікавіше почалося наступного дня. Близько 18:00 у п’ятницю, у другий день протесту, на Майдан підвезли торговельні новорічні кіоски та залізну огорожу. Міліція намагалася допомогти комунальникам встановити паркан. Але, не наважившись силоміць перешкоджати громадській акції, яка встигла перетворитися на безстрокову, ідею з кіосками відклали на невизначений час.

Пізно ввечері 22 листопада на сцені знову були політики, знову палкі промови лунали з їхніх вуст. «Вони вкрали у нас надію», – казав лідер УДАРУ Віталій Кличко. Леся Оробець з «ВО «Батьківщина» заявила, що кількість протестувальників має вимірюватися сотнями тисяч. Головною ціллю протестів вона вважає підписання асоціації з ЄС. «Свобода» ж не приховує, що добиватиметься відставки уряду та імпічменту голови держави.

Але журналісти, які першими закликали громадян виходити на вулиці й обстоювати європейське майбутнє України, головною метою вважають те, що висловили двозначним гаслом «Ми Є!». Мовляв, слід показати і владі, і Європі, що громадян України, прихильників євроінтеграції, в Україні дуже багато. Все інше, включаючи імпічмент, реалізувати в теперішніх умовах неможливо, а тому виступати з такими вимогами безглуздо.

Хоча цілі різні, але Майдан один. У другий вечір, здалося, доступ до мікрофона мали тільки політики. Чи вони єдині найавторитетніші оратори в країні? Принаймні близько 21.00, коли всі охочі мали би вже з’їхатися до Майдану, лише голоси політиків було чути з гучномовців.

Нинішній Євромайдан може спіткати доля Майдану мовного, бо в цих двох акцій дуже багато спільного. Мовний виник так само стихійно, згуртувавши людей навколо гасел із соціальних мереж. Ані Мовний, ані нинішній Євромайдан не мали, та й не мають жодного стратегічного плану дій. Жодна з озвучених активістами цілей акції за європейське майбутнє не виглядає переконливо, і це не сприятиме зростанню кількості протестувальників. Не мали два майдани і лідерів думок, які були би визнані більшістю, аби почати гуртуватися навколо них. Як мав Мовний майдан, так і «європейський» має надметУ. В першому випадку – це було скасування «мовного» закону. В другому – домогтися підписання Асоціації з ЄС. Першого досягти не вдалося. Схоже, друге спікає така сама доля. Постає справедливе питання: навіщо нам збільшувати історію наших поразок? Питання болюче й риторичне, адже виходити на вулиці, навіть маючи неґативний досвід, все одно потрібно. Бо ж як не ми, то хто? Відповідь криється у слабкості громадських інститутів, бо, виходить, лідери жодної громадської організації не можуть достатньою мірою впливати – у тому числі на дії політиків, які монополізували сцену.

Та повернімося до «наших майданів». Між Мовним і Європейським таки є одна відмінність. Якщо єдину державну українську мову обстоювала на вулицях Києва здебільшого молодь, то на Євромайдан у столиці, як це не дивно, прийшли переважно представники старшого покоління. Інша ситуація в регіонах – у Львові на вулиці вийшла рекордна кількість людей, і більшість із них – саме студентська молодь.

Увечері другого дня на Майдані почали з’являтися ідеологічні червоно-чорні прапори, але до партійних справа наразі не дійшла. Але це в столиці. В деяких регіонах, як-от у Кіровограді, без партійних прапорів не обійшлося. Там їх було ледь не більше, ніж самих учасників акції.

У неділю в Києві очікується найбільша акція протесту, бо саме 24-го числа демократи відзначатимуть 9-ту річницю Помаранчевої революції.