Час розплати

За рішучий крок треба відповідати і платити. Але за помилку зазвичай доводиться платити ще більше.

Віктор Янукович обрав – Україна припиняє євроінтеграцію. Поки що держава не декларує бажання вступити у Митний Союз, але поступово рухатиметься саме туди. Це як плисти на матраці в морі. Припинення зусиль не означає зупинку – тільки рух у протилежному напрямку.

Зважуючись на крок у бік Росії, президент мав би пам’ятати, чим завершується спроба заприятелювати чи підлабузнитись до Москви. Три з половиною роки, проведені на посаді президента, принесли вдосталь історій і пригод, які мали би розвинути в Януковичеві відчуття обережності. Згадаймо укладення «харківських угод» – пакт, який вважають одним із найбільш зрадницьких у каденції Віктора Януковича. Пролонґація терміну базування ЧФ у Криму в обмін на газову знижку гріла «братні народи» зовсім недовго; невдовзі розвіявся не тільки ентузіазм дружби, а й сама «знижка» почала сприйматися стримано. Кремль багаторазово демонстрував свою персональну зневагу до Віктора Януковича. Дражнив байкерами, змушував по кілька годин чекати, утікав на «круглі столи» до Віктора Медведчука… Але жорстка мова врешті решт виявилася зрозумілішою для Януковича. Щоправда, ми всі чули тільки те, як над Януковичем хвисьнули батогом, але не бачили сочинських пряників.

Блефувати Путіну

Віктор Янукович вибирав не союзи і не вільні зони, а шукав собі перспективи. По-перше, перспективи на 2015 рік, по-друге, на другу п’ятирічку. На тому аукціоні, що його лотом була Україна, пропозиція Росії виявилася більш звабливою. Як виглядали торги? Європейські делегації та українська опозиція наполегливо закликали Януковича до Євросоюзу, говорили про реформи, про законодавство, про цінності... Але ж політичного діяча зі специфічними поглядами, яким є Янукович, вже лише це могло насторожити. Він, бачте, ризикує власним карком, а йому замість компенсацій і ґарантій виставляють умови. Навіть якби не йшлося про звільнення Юлії Тимошенко – все одно методи цільових дотацій, примушування до реформ і «м’якого тиску» не відповідали очікуванням Януковича. Із Росією все пряміше. Не треба цінностей – тільки ґарантії і взаємовигідний (а це ще під питанням) ґешефт. Звичайно, після пережитого досвіду просити гроші у Москви – так само небезпечно, як скрапнути крові на розписці перед Мефістофелем, а, втім, принада значна: «Я дам тобі таке, чого повік // Іще не бачив чоловік»… Тепер Януковичу залишається сподіватися, що його не кинуть.

Спокуситися просто. «Вступити до Євразійського Союзу дуже легко. Не існує політичних, соціальних або економічних критеріїв. Стати колонією – взагалі не потребує жодних зусиль. Пасивність і жодного виділення – ось єдиний критерій». Це цитата з промови Міхеїла Саакашвілі на сесії ООН – успішного політика, екс-президента країни, котра все ще претендує на Асоціацію. Іще за два місяці до того, як уряд Азарова ухвалив своє розпорядження, Саакашвілі прояснив ситуацію з українською дилемою, і дав відповідь на питання, чому українському автократові ліпше згодитися на дружбу з Росією (так само ця пересторога стосується і грузинів, які наостанок теж можуть наступити на «українські граблі») – і чим ця дружба загрожує. «З іншого боку, щоби потрапити до Європейського Союзу, тобто у справжнє об’єднання, треба титанічних зусиль для відповідності тим чітким критеріям, на яких стоїть Євросоюз, – продовжив Саакашвілі. – Тому тим, хто ще має сумніви з цього приводу, хочу сказати: саме тому що вступ до Євросоюзу вимагає зусиль і виконання серйозних критеріїв, саме тому, що ЄС не намагається нас проковтнути (як про це мріє інший союз) – наш вибір ясний». На жаль, у Віктора Януковича зовсім інакша візія та інша «ясність».

Через що саме Янукович наражається на небезпеку? Дуже просто – президент муситиме заплатити і розплатитися. Ризик у тім, що для Кремля він постає політиком-слабаком, який прогнувся під тиском «старшого брата». Що більше – про Януковича можуть подумати, що він блефував, коли вдавав із себе євроінтегратора, балансуючи між Росією та Євросоюзом, коли використав прозахідну риторику для поступок, які Москва ще рік тому собі й наснити не могла. Політтехнолог Кость Бондаренко у скандальному дописі десятиденної давнини написав: «Якщо дійсно все те, що озвучив Сергій Глазьєв, Росія готова дати Україні за факт непідписання Угоди про асоціацію, – то саму історію з Угодою було варто придумати, аби отримати згадані поступки». Ну що ж, усмішка, яка не щезала з обличчя Віктора Януковича під час «саме того» візиту до Австрії, і огида, з якою Микола Азаров відкидав принесений опозицією прапор ЄС під час доповіді у парламенті – вони свідчать, що влада задоволена торгами... Обидві іпостасі – слабака й шантажиста – не віщують Януковичеві нічого доброго. А що гірше, загрожують Україні.

«Дружба» – це така бензопила

Після досягнення домовленостей із Росією треба остерігатися, що Україна пункт за пунктом почне поступатися власними інтересами на догоду Кремлеві. Наша двадцятилітня «дружба» досі не увінчалася успіхом у справі делімітації Керченської протоки, також до цього часу залишалася «безхозною» українська газотранспортна система, не кажучи про те, що в списку підприємств для приватизації залишається кілька ласих пунктів... Хіба не добра нагода «заарканити» Україну зараз, посадивши її на «голку» російських кредитів? Віктор Янукович робить державу залежною від Росії, й Москва сповна скористається шансом закинути тут якомога більше гачків. Це якраз той випадок, коли ліпше заборгувати Євросоюзу, аніж Москві.

Друга загроза – Україну чекає складний рік брутальної виборчої кампанії. Гра в євроінтеґрацію змушувала українську владу триматися певних норм, але рік перед президентськими виборами, схоже, виявиться ще суворішим, аніж 2011-й – рік масових судів над опозиціонерами. Віктор Янукович кине все, аби вдруге обратися на президентський термін. Розкутість влади може проявитися вже найближчим часом, у реагуванні на євроінтеґраційні акції, а також під час грудневих виборів до Верховної Ради. Ставки перед виборами-2015 надвисокі. Янукович за роки свого президентства так «пошебуршив» (словечко з лексикону із плівок Мельниченка), що поразка може мати для нього катастрофічні наслідки. Президент міг би передбачити, що Євросоюз захоче контролювати вибори-2015 й не сприйме трюків на кшталт «поправки Кличка». Путін знову у виграші: йому на чистоту процесу плювати.

Третя загроза – разом із рішенням влади Україна, на жаль, втрачає прекрасну нагоду інтеґруватися до європейської спільноти. Це шанс, якого не мав навіть прозахідний Ющенко і «помаранчева» Україна. Хочеться сподіватися, що ця нагода залишиться чинною і після 2015 року, а «пункт два» цьому не завадить.

А втім – саміт у Вільнюсі ще попереду…

Чи є шанс?

Дивовижно, але якби пакет досягнутих сьогодні компромісів спроектувати в часі на вересень 2013-го, то він заскочив би навіть самого Віктора Януковича (якщо той справді хотів бодай формальної Асоціації). Юлія Тимошенко згодилася залишатися в ув’язненні, лиш би було укладено Угоду про асоціацію. За неофіційними даними, лідери європейських держав, і навіть найбільш скептичних, погодилися на укладання угоди при поміркованому прогресі у виконанні умов Україною. Цю інформацію частково підтверджує і п’ятнична заява МЗС Польщі про те, що Варшава й Брюссель були готові до «далеко посунутого компромісу».

У Євросоюзі, можливо, й досі вірять, що Віктор Янукович веде гру, а, отже, залишається нагода щось змінити. Принаймні, прем’єр-міністр Дональд Туск заявив, що «якщо є хоч тінь шансу», то нею спробують скористатися.

Ще в четвер вранці справді здавалося, що справді ведеться гра. Як прогнозували аналітики і як очікували іноземні дипломати, карти триматимуть аж до самого саміту. І, власне, дивно, що українська влада вирішила піти на рішучий і, як видається, остаточний хід не в останній момент, а за тиждень до саміту, ще й у односторонній спосіб перервала всі переговори. На гру це більше не схоже.

На випадок, якщо Україна втратить шанс підписати Угоду, Євросоюз дуже правильно оголосив чіткий сигнал: європейська спільнота й надалі готова виконати свої «зобов’язання» перед українцями (не владою – українцями). І натяк: у ЄС висловили сподівання, що рішення уряду обурило не тільки Брюссель, а й українців.

Що ще може зробити Євросоюз? Опісля скандального рішення уряду опозиція озвучила прохання вжити санкції до політиків режиму Януковича. Зокрема, порадила придивитися до підозрілих закордонних рахунків у європейських банках. «Доведеться вводити санкції проти тих, хто гальмує євроінтеґрацію, – емоційно заявляла у четверговому виступі Ірина Геращенко. – Будь ласка, не пускайте їх у Європу! Нехай шурують в Митний Союз!»

Може, це цинічно прозвучить, але установи Євросоюзу могли би також утриматися від переговорів із українською владою, а також від реверансів. Треба виходити з того, що багатомісячне балансування між двома спільнотами у пошуках зиску стало можливим якраз на протиставленні Митного та Європейського союзів. Логічно припустити, що як тільки ЄС засвідчить розчарування київською владою – одночасно й Москва припинить спокушати її обіцянками. Як тільки Віктор Янукович втратить баланс, він гепнеться. Можливо, при цьому стане настільки слабким (втрата електорату, розчарування бізнесу під тиском росіян, відхід соратників), що з ним навіть буде легше впоратися у 2015 році. Володимир Путін не раз доводив, що може контролювати українських політиків, але йому ще не вдавалося ошукати українців.

Українці, які після прикрих новин із уряду вийшли на майдани й вирішили взяти на себе трохи відповідальності за майбутнє, зробили те, що пасувало би зробити ще раніше, ще до того, як Віктор Янукович уявив себе єдиним розпорядником європейського майбутнього України. Що спільного між студентом, який кинув пари і стоїть під пам’ятником Шевченку у Львові зі стрічкою ЄС, бізнесменом, який на вихідних лишиться ночувати на Майдані Незалежності в Києві, і Віктором Януковичем? Ніхто з них насправді не знає, чим завершиться історія з українською євроінтеґрацією. Але, на відміну від Януковича, ті двоє знають, чого хочуть.

За все доведеться заплатити – і за поступ, і за помилки.