— Він! він! мерзавий старче! Пропадай! зроби місце для мене! Досить жив єси, дармоїде! Та дурно чванив ся ти тим, що имя твоє буде записане золотими буквами...
— Пожди ще! ще троха, а можу докінчити свого. Нехай уґрунтую мої заміри, щоб і ти не пійшов иншими дорогами, лише тою, котру я тобі протопчу, а тогдї стане ся так, як се ти кажеш — мене будуть писати золотими буквами, а ти будеш чорним, чорним на віки! жаден калєндар, хоч ти й переступний, не запише тебе золотом, але шо-найбільше червоною звичайною краскою друкарскою...
— Дарма! ти бляґер був "искони" і не додержав обіцяного та не сповнив надїй, які на тебе многі покладали. Нїхто з тебе не вдоволений... навіть жиди-лихварі на тебе нарікають.
— Сину! не гани. Вже ж я більше зробив, як ти се зможеш лиш подумати.
— Ти зробив? що ти зробив?
— Сину! Я йшов з духом нашого пана — часу. І ти не зробиш инакше. Я мусїв іти за поступом трех найновійших елєментів: пари — елєктрики — і...
— І якого третього?
— .... бляґи.
— Пашол вон дурак ! Adieu mеіn Неrr!
— Пожди! нехай ще висповідаю ся перед тобою, хоть ти ще, що правда, не заинстальований.
— Parbleu! говори!
— Властиво нема нїчого злого в моїм житю. Я був мало плідний — і се мій єдиний гріх. Але все-ж я зродив неодного і неодному забезпечив безжурне житє та й — види бодай на недалеку будучність.
— Як се? кому ти добре зробив?
— Русинам передовсїм. Я зродив "Буковину" враз з єї друкарнею і дав хлїб єї нянькам... Я зродив навіть святого — се б то Рафаїла...
— А де-ж той?
— Задавив я єго сам, як виродна мати свою незаконну дитину. Бо-ж і був він неправого ложа — зроджений з чистого шляхтича і рускої нужди. Старозавітний св. Рафаїл провожав Товію, що йшов по батьківскі гроші і принїс аж до рідного дому. Сей же супровожав з грішми, але пускав з дому родинного з торбами.
— Разрішаю тя!..
— Пожди! ще не конець. Я сплодив десять Мазурів хлопів... Лише прошу тебе — не обходи ти якого пятьдесятьлїтного их ювілею. Як би ти щось таке загадав, то лише в сали соймовій можеш зробити легку лазню декотрим моїм дїтям, але памятай, що лїт тому пятьдесять уживано звичайної пили, a нинї на них єсть "циркулярка".
— Зроблю то для тебе. Може ще що?
— За зле менї бере проклята руска праса, що я піднїс Галичину до висшої достойности, роблячи з неї сатр... то єсть віце-королївство. Західна часть краю благословить мене, але жеброта всхідна... Переконай их, що то лиш для них я се зробив — то початок их колишньої на будуче величности. Се буде для них одно з найбільших добродїйств, якого другого не було від 1569 року. Лише витолкуй им, що то навіть лїпше буде для них, наколи під "jednym dachem". Впрочім можеш порушити галицке право державне, але коронувати ся лично цїсар не потребує, може то стати ся per proсura.
— Добре! Вже всьо?
— Проси Русинів — они добрі і послухають — щоби собі справили контуші на ювілей унії. Братя по крови дадуть гроші, кілько им треба на то, а сини дядька Сема мають вже приказано, щоби спровадили "кармазину" по три метри на кождого війта руского, а по чотири на кождого посла, щоби им вистало і на камізельку. Кредит покриє той, cui prodest — т. є. руска людність "via" рада повітова.
— Нудить мене! се я й без тебе зроблю.
— Старай ся мого пупіля додержати хоч до Великого посту, коли то він розжене буду, але навчи єго, що фонд диспозиційний ледви покриє вибори в віце-королївстві — а там, ген, того і в десять раз тілько за мало, бо там глупі люде — не хотять брати. Скажи єму, що фонд меліораційний зробить много, бо кождий шляхтич, діставши що з того, дасть бодай по фірі "сухарини" для виборцїв свого села і пасовиско на одну штуку для кождого війта... доброго. — Порадь єму: нехай тут обсталює кілька сот тисяч макітер і корит "драглїв" та кілька кільометрів "ковбас"... Білиньскій даремно єму відставить до Відня, до Чехії — всюда. То при виборах дуже успішне... а там ще не знають сих ласощів. Не завадило б єму пригадати инструкцію для урядників що-до безсторонности — за приклад поставити би им адміністрацію нашу. Лїпше було би, щоби Ґубаттів, Родерів і ще кількох наших перенїс на час нових виборів до Чехії, низшої Австрії і т. д.
— Дурний старче! ти будеш єго вчити?!
— Спаси-Біг тобі! Бачу, що ти будеш моїм невідродним сином, длятого...
— Пропадай!
— Подибаємо ся на сподї кітла, в котрім виробляє ся третій новосвітний елємент.
— Але аж за 306 днїв!
[Дѣло, 01.01.1896]
01.01.1896