Військова операція США й Ізраїлю проти Ірану затягується і масштабується. Легкого виходу з неї наразі не видно. Але й розмови про Третю світову війна – явне перебільшення.
Американські та ізраїльські повітряні сили вже майже тиждень прасують Іран. Знищують важливі військові та державні будівлі в Тегерані, руйнують заводи оборонного комплексу, обстрілюють армійські об’єкти, пробивають глибинними бомбами бункери Корпусу вартових Ісламської революції. Іран б’є у відповідь, хай безладно спорадично, на відліг. Але удари ці доволі болісні і не без наслідків причому глобальних, а не тільки для країн-сусідів.
В Україні, наприклад, вдруге з початку повномасштабного російського вторгнення стрімко подорожчав бензин на АЗС. Ціна за літер вже перевалила за 70 гривень.
У Німеччині розпалилася бурхлива суперечка між членами урядової коаліції. Християнські демократи, хоч і критикують американсько-ізраїльську інвазію, але вважають її меншим злом у порівнянні з існуванням режимом аятол і можливістю створення іранцями ядерної бомби. Соціалдемократи переконані, що війна тут нічого не вирішить, а лише поглибить проблему й завдасть болю, як країнам реґіону, так і цілому світові.
Іспанія рішуче відкинула як участь у війні, так і можливіть допомоги Сполученим Штатам і бомбардуванні Ірану. Через це Дональд Трамп у своєму стилі пригрозив розірвати будь-які торгівельні відносини з Мадридом. Схожі проблеми й суперечки виникають у Великій Британії, Франції, Італії тощо
Макроекономічні аналітики дають невтішні прогнози на найближчу перспективу, навіть, якщо війна закінчиться за 4-5 тижнів, як то оптимістично прогнозував президент Трамп. Хід військових дій демонструє, що за такий короткий термін США аж ніяк не досягне жодної з поставлених цілей: знищення ядерної та ракетної програми Ірану чи ліквідація (чи хоча б переформатування) тегеранського режиму, позбавлення країни військового потенціалу, здатності впливати на реґіон тощо.
Тож ймовірність того, що війна завершиться ще в березні, – не особливо висока. Неофіційно вже говорять про плани щодо тривалості військової кампанії до 100 днів. Деякі експерти говорять про вересень. Чому «про вересень»? Бо в будь-якому разі, Трамп спробує припинити бойові дії на початку осені, коли в США відбудуться проміжні вибори конґресменів і сенаторів, які, як засвідчує свіжа соціологія, нинішня адміністрація, тобто Республіканська партія, скоріш за все, програє.
Але й це ще не вся біда. Якщо американські військовики загрузнуть у довгостроковому конфлікті на Близькому Сході, якщо американці таки зважаться на хоча б обмежену наземну операцію (а все вказує не те, що без неї вся затія летить котові під хвіст), то США за деякий час почнуть відчувати поважну нестачу військових ресурсів. А передовсім – високоякісних засобів протиповітряної та протиракетної оборони. І ця обставина стає загрозою для безпеки не лише Америки. Адже Вашінґтон диспонуватиме чимраз обмеженішими можливостями для паралельних дій в інших частинах планети. І мова не лише про Україну, хоча про неї – в першу чергу. Це може добряче підбадьорити супротивників Заходу, а також місцевих опортуністів, які можуть спробувати використати таке стратегічне вікно для досягнення своїх цілей у військовому плані. Що означає активацію заморожених конфліктів і, можливо, спалах нових. Так, навіть розвиток такого прикрого сценарію ще далеко не означатиме початку Третьої світової війни, але може послугувати своєрідною інтродукцією до неї.
Бо в обставинах глобального хаосу деякі великі військові потуги можуть спробувати скористатися обставинами, щоб змінити на свою користь політичний статус-кво та нав'язати військовими засобами новий реґіональний або світовий порядок, який буде для них більш вигідним. І йдеться не лише про трампівські США, путінську Росію чи комуністичний Китай. От, наприклад, Північна Корея, навіть зі своїм обмеженим ракетним і ядерним арсеналом, може вирішити реалізувати свою давню мрію – захоплення Сеулу. Такий собі матч-реванш через 74 роки після припинення вогню в Корейській війні 1953 року.
Туреччина, яка наразі є досить нейтральною (чи вдає нейтральність) в поточному близькосхідному конфлікті, може відмовитися від оборонної доктрини НАТО та спробувати вирішити раз і назавжди своє «курдське питання». Тобто потужна турецька армія може спробувати несподіваним ударом окупувати землі, населені курдами, на території Ірану, Іраку та Сирії.
Ну, добре, згадаймо й Китай. Хоча, що тут згадувати, тут все ж зрозуміло: Пекін нарешті, матиме всі передумови, щоб здійснити авіаційно-морське десантування на Тайвані, поки американські військові ведуть боротьбу з режимом аятол і витрачають на нього весь свій військовий потенціал.
Тоді вже згадаймо й Росію (так ніби ми про неї забули, ха-ха). Хоча диктатор Росії Володимир Путін і виснажений чотирма роками важкої окопної війни в Україні, він все ж може спробувати (бо що вже йому втрачати) мобілізувати свої останні обмежені ресурси для несподіваної гібридної операції зі «зеленими чоловічками» в Балтії. Хоча б для того, щоб протестувати, наскільки дієвою залишається стаття 5 Статуту НАТО.
Так, погоджуюся, все це нарізі виглядає як чистої води спекуляції. Але пригадаймо, так само виглядало свого часу широкомасштабне вторгнення Росії в Україну чи та ж сама військова операція США проти Ірану.
