Нічого не чекаєш. З батьківщини –
лише зима, присипані машини,
і торохтіння дизеля – й Ґодо
не прийде – і дарма чекати.
У потягу на схід везуть солдатів,
де фронт дірявий – штопаний гандон.
А так то все тримається на нитці,
на волоску – на укрзалізниці,
по буковелях і на передку –
зима, яку запліднили снігами,
війна, яка врожаїться смертями, –
запам’ятаємо її саме таку.
Такі сніги, що без тепла і світла,
І колія сталева ледь помітна,
і ледь помітні селища й міста.
Пальне тримає тонус аґрегатів.
везуть на схід спечалених солдатів,
зі сходу – на щиті і без щита.
Почуємо у балачках цивільних:
в розмовах по крамницях бакалійних,
в Сільпо, в торгових центрах, АТБ:
от крига скресне, от війна скінчиться
картопля проростає і кільчиться,
і миш голодна голодом шкребе.
Країна тоне в снігові по шию,
Країна камуфляжну форму шиє.
Тримається з останніх – мерзне, мре.
Тримається на дизелі й бензині:
і хухає у рученята сині
й старі долоні для зігріву тре.
Цей сніг і холод стали теж війною.
Фронти тримаються єдиною стіною.
Розвізник піци, мийник, симулянт –
упіймані на західнім кордоні...
А хтось чека на обмін у полоні.
Ті – в бліндажі – із сопухами сплять.
Міста, що світять ребрами будинків.
Фанерні вікна з почорілим тиньком.
Птахи в посадках, смуги залізниць.
На схід прямує зброя на платформах.
Війна чорніє в зимових офортах
із воронням та зграйками синиць.
Така зима, така війна й країна
Такі сніги по пояс й по коліна.
Вгрузають ліктями десантники у сніг,
повзуть вперед – до першої посадки.
Якого тут Ґодо іще чекати?
Яких пророцтв вичікувати в снів?
Усе в снігах, усе без перебору:
прориті шанці та сільські обори,
і трансформатор й перемінний струм,
будинки темні, як вдовиний погляд,
і потяг, що стоїть посеред поля,
і смерть на фронті, і зимовий сум.
У темряві, у сутінках країна.
Зима накрила світ і батьківщину.
Та все минеться і сніги минуть.
І бараболя все-таки кільчиться,
І потяг мчить, як і життя промчиться,
як ця зимова біла каламуть.
07.02.2026