Будь мужнім, витривалим, щоби
тебе тримали корабельні щогли
і цупкість домотканних перкалів.
Якщо ти Одіссей – то конче знати:
куди пливти, докуди допливати,
які порти для сну і кораблів.
Та греки ще позбудуться колоній,
програють війни, піші та комонні.
Їх острови, поселення, мандрівки
ув неозначенім триванні дієслів,
у вантажах нав’ючених ослів,
у пустомелях й просто просторіках.
Повернуться хто як, коб до Ітаки:
зелених хвиль зеленомідний накип,
колони кипарисів, тобто зелень
і батьківщина, тобто місце дій,
з якої відпливали молоді,
прошита білим каменем поселень.
Нещадний час зогнилі кораблі
притисне владно в глибину землі,
до дна морського, до дельфінних стеж.
Якщо ти Одіссей – це конче знати:
в поверненні одні суцільні втрати
і дім порожній, й сподівання теж.
Все стало іншим, навіть кипарис,
і оцет виноградний нам прокис,
і амфори надщерблені, й пшениця
зіпріла в глеках. Спомин наче сіль
солоний; наче волосінь
у вушці голки. Все і так згодиться,
коли позаду гуркотіння хвиль
і спів сирен, а ти хоч вовком вий:
ні світла маяка: ні плисти, ні втікати
і дощ морський, і прихистку нема,
й здається, що усе було дарма,
якщо ти Одіcсей – це конче знати.
Так-от, мандруючи по хвилях і вітрах,
повештавшись по різних сторонах,
яке це щастя берег визирати:
у звуках, що доносяться із флейт,
якщо ти мандрівник, як Одіссей,
якщо тобі куди є повертати.
21.02.2026