Сотворення світу в симфонічних концепціях

Сотворення світу в симфонічних концепціях молодих авторів

​Так дивовижно склалося, що виконані 15 лютого на симфонічному концерті у Львівському органному залі твори двох композиторів – харків’янина Володимира Богатирьова та львів’янки Марії Слєпченко – хоч і створені незалежно одне від одного, але виявляють багато спільних рис. Обоє композиторів вперше пробують себе у жанрі симфонії, що вже само по собі передбачає здобуття ними значного рівня і досвіду у музичній композиції, незважаючи на їх ще відносно юний вік.

Симфонії в загальних рисах схожі і композиційно – обидві складаються з трьох частин, багато спільного можна відчути і в їхній образності. Спільним є і хід образів-ідей в симфонічному циклі: перша частина хаос, шукання, злі передвістя, друга – траурні образи смерті, трагізму, пов’язані переважно з долею людини, третя – просвітлення, перехід в іншу сутність, надія на краще. У цій подібності двох творів, написаних різними людьми незалежно один від другого – ще один аспект унікальності цієї концертної програми. Твори виявляють спільні риси і в концепційному плані, даючи свої погляди на фундаментальні філософські питання сотворення світу, місця та призначення в цьому процесі людини. Осмислюючи ці питання в реаліях, у яких тепер живемо, обидва автори все ж сходяться в тому, що  той процес є наслідком Божого промислу і Божої присутності, що процес цей далеко не ідилічний, а сповнений трагічних катастроф, що людина є його метою і в центром, хоч її смертність є причиною її слабкості, вона змушена боротися за своє існування і Божа поміч їй дуже конечна  для цього.

Сторонньому може видатися, що замахнутися в молодому віці на такі фундаментальні концепції – це вияв молодечого максималізму, бо ж для цього необхідний значніший, більший життєвий і духовний досвід. Приклади з історії музики показують, що композитори зверталися до таких тем уже в період зеніту слави і на завершення свого творчого шляху (згадати бодай ораторію «Створення світу» Й. Гайдна, чи симфонії Г. Малера, кожну з яких її автор вважав моделлю світу). Однак почутий результат показав, що це не максималізм, а таки справді певний етап духовної зрілості авторів, а їхнє бачення жанру симфонії пов’язане з обговоренням таких значущих проблем.

​Здобутком композиції симфонії В. Богатирьова є її компактність в часі і образна рельєфність, що полегшували слухачеві сприйняття непростої за стилістикою музики. Перша частина твору промовисто названа «Chaos» і справді є своєрідною музичною ілюстрацією біблійних слів про те, як «темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами»: роздробленість, фрагментарність інтонацій, які ніяк не можуть вкластися у єдину тему, сприяли тому, а домінування звуку духових і рокоту литавр додавали похмурості образу. Інтонаційним символом, що з’являється в першій частині твору і об’єднує лейтмотивом всі частини симфонії, є мандрівна в творчості багатьох європейських композиторів-класиків риторична фігура хреста у різних мелодичних варіантах (як у фугах cis-moll з першого та E-dur з другого томів «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха, знаменитої теми BACH, головної теми фіналу симфонії «Юпітер» В. А. Моцарта тощо). З подальшого розгортання симфонічної концепції, введення цієї теми можна розуміти так: Христос як Син Божий, який існував ще до створення світу, став запорукою спасіння цього світу, давши себе як людину розіп’ясти на хресті.

Друга частина твору – «Intermezzo» - далека від очікуваної своєї функції перерви, відсторонення, відпочинку, що зазвичай пов’язують із творами  з такими заголовками. Її образність  ще більше згущена в драматизмі і в цьому плані нагадує інтермеццо з «Польської сюїти» Б. Лятошинського (до слова, вплив музичної мови і оркестрових прийомів цього українського класика-симфоніста дуже відчутний у творі). Частина становить собою соло органа (виконувала Світлана Позднишева) і розкриває образ смертності людини в глобальному масштабі. Поява в різних комбінаціях тут теми хреста є, очевидно, авторським акцентом на необхідності уповання людини на Бога і Божу присутність і допомогу у житті людини.

Третя частина симфонії, амбітно названа автором «Cosmos», що, на мою думку, не підтверджується змістом і характером музики. Однак, частина дає розв’язання концепції твору. Мажорний лад, розсіяння густоти і щільності звучання до прозорості, дають справді lux in tenebris, промінчик світла, надії на майбутнє. У богословському сенсі йдеться, очевидно, про  Христове воскресіння як акт спасіння людства, дарування їм іншого, нового життя. Останнє підтверджується введенням хоральної теми, за якою пізнається перегармонізована на сучасний лад мелодія гімну «Боже великий, єдиний». Розумію, що введення цієї теми мало стати авторською прив’язкою твору до воєнних реалій та національного самоствердження сьогодення (тим більше, що твір написаний 2025 року у Харкові в умовах російських обстрілів), однак мені здається, що інтонаційно її поява в творі не обґрунтована і не продовжена дальшим розвитком, а спотворювати сучасною гармонізацією такий духовний символ як молитва «Боже великий, єдиний» навряд чи коректно.

Три частини симфонії композиторки-монахині Марії Слєпченко виконувалися за авторським задумом без перерви – тому сприймалися радше як великий одночастинний твір, в якому з погляду форми відчувалася структурна завершеність кожного розділу. Часова тривалість одночастинного твору і відносно невелика ступінь застосованого в ньому контрасту ближче до закінчення твору діяла не на його користь, бо починала трохи втомлювати слухача. 

За опублікованими анонсовими матеріалами, твір створений композиторкою за картинами її батька – відомого львівського художника Володимира Слєпченка. Дуже шкода, що організатори не подбали про хоч в який-небудь спосіб  (чи виставка в залі, чи фотослайди в часі виконання, чи бодай репродукції в програмці концерту) візуалізації тих картин – це спростило б слухачеві сприйняття непростого за музичною стилістикою твору. 

Авторка назвала симфонію «Кванти»: йдеться про найменші частки енергії – фундаментальне поняття мікросвіту і невід’ємна частина світотворення. В одному з інтерв’ю М. Слєпченко каже, що у її творі «традиційні музичні форми переплітаються з концепціями теоретичної фізики». Такою назвою і змістовим підтекстом музичного твору додано ще одного аспекту розумінню створення світу: адже крім духовного за Божим промислом, є ще й наукова версія цього процесу – відповідно як співвідноситися мають між собою ці версії віри і науки?

У першій частині твору, названій «Гравітація думки», передано споглядання вічності чи якого вічного образу, процесу (чи не сотворення? Хоч на думку приходять навіть окультні християнські символи), причому споглядання те невідривне (цим, мабуть, пояснюється назва частини), але й не застигле, динамічне, воно чергується з хвилями активізації руху і призводить до раптової трагічної кульмінації. Інтонаційним мотивом, який віддзеркалює невідривність і нескінченність того процесу є гамоподібні короткі поспівки, що з’являються в партіях різних інструментів і не дають можливості вирватися з їх магнетичної сили.

Цікаво, що й тут де-не-де та пробивається та ж риторична інтонація хреста, хоч не розвинена так, як в симфонії В. Богатирьова. Прикметне щодо цього висловлення композиторки, що батькова картина навела її «на ідею хреста як принципу побудови всесвіту». У зв’язку з цим концепція створення світу набуває під пером авторки релігійного, християнського забарвлення і задає відповідний хід образів та ідей  дальшій послідовності частин. Композиторка  багато і майстерно використовує як композиторські техніки (сонористика тощо), виявляє потужне володіння оркестровими барвами.

«Реквієм» — друга частина симфонії – є наслідком трагічної кульмінації в першій частині. Подібно як і в симфонії Богатирьова, ця середня частина теж має драматичний, навіть траурний характер, що підкреслюється образом тяжкої понурої ходи. Продовжуючи навіяний христологією образний контекст з попередньої частини, музика малює нам смерть Христа і весь комплекс богословських ідей з нею пов’язаних – відкуплення за гріхи, подолання смерті тощо. Якщо в попередній симфонії драматизм середньої частини твору був більше різкий, тектонічний, малерівський (згадувалася відразу 2-га симфонія австрійського автора), то у М. Слєпченко він м’якший і наводив більше аналогії з картинами Каспара Давида Фрідріха та знаменитою другою частиною Сьомої симфонії А. Брукнера – особливо в епізоді хорального соло мідних духових (тромбонів і туби). Смерть людини тлумачиться авторкою як перехід у новий вимір, можливість злучитися з Богом. Може саме тому фінальна третя частина має назву «Перехід» і своїм поступовим заспокоєнням і застиглістю в кінці відображає цей процес.

Виконавцями прем’єр обох творів був симфонічний оркестр Луганської філармонії під керівництвом львівського диригента та очільника Органного залу Івана Остаповича. Як колектив, так і диригент, регулярно і якісно представляючи на оцінку слухачів твори симфонічної української музики (як класичної, так і сучасної), давно виробили вже собі серед слухачів належну якісну марку вконань і їхня робота в цьому напрямку заслуговує підтримки і схвалення. Зі всією притаманною старанністю та скрупульозністю вони намагалися відтворити найменші вагомі деталі, аби якнайкраще донести твори до слухача. І це їм вдалося: присутність на концерті значної кількості публіки (майже повний зал), серед якої чимало авторитетних львівських  музикантів і композиторів, щирий, непідробний інтерес, який викликали твори у слухачів, щирість і теплота, з якою сприймала публіка твори і вітала вихід композиторів на сцену після прем’єри – свідчення цьому.

На завершення зазначимо, що обидва твори були написані на замовлення Органного залу. Той факт, що музичні інституції замовляють молодим композиторам твори, сприяють і організовують їх виконання і проводять в цьому плані регулярну і систематичну роботу – гідне схвалення, тим більше, що молодим композиторам необхідний такий майданчик і можливість для змоги не тільки почути ними створене, а й вчитися, коректувати, шліфувати свою майстерність. У Львові тепер таких майданчиків і можливостей досить мало, по суті – одиниці (крім Органного залу – тільки концерт молодих композиторів у рамках фестивалю «Контрасти» у Львівській філармонії), а як показав цей концерт, молодим композиторам є що сказати навіть у таких фундаментальних концепціях, як створення світу.

 Фото: Людмила Бурда.