Американські демократи зітхнули з полегшенням: Джо Байден зійшов з дистанції. Естафету перейняла Камала Гарріс. З’явилася надія, що Трампа вдасться перемогти.
У неділю ввечері, 21 липня, головною реакцією демократів у США було полегшення. Хоча не лише для демократів і не тільки в США, а для багатьох у світі, хто прагне стабільності в наддержаві. Президент Джо Байден виступив зі заявою, в якій оголосив, що відмовляється від своєї кандидатури на другий президентський термін. Рішення було ухвалено після, мабуть, найнеприємнішого місяця за 50-річну кар’єру Байдена, який почався з найгіршого виступу кандидата-демократа на президентських дебатах в американській історії.
Насправді Байден як тверезо мислячий політик мав би ще значно раніше визнати, що він занадто старий, слабкий і занадто непопулярний, щоб мати шанс перемогти Дональда Трампа, особливо коли останній перебуває в опозиції і не накопичує негатив від складної ситуації в США і в усьому світі.
Байден же з впертістю, вартою кориснішого застосування, намагався на ці свої вади не звертати уваги. Але, як справедливо зауважив давній прихильник політика, його друг і багатолітній спонсор, славетний кіноактор Джордж Клуні: «Єдина битва, в якій він не може перемогти, – це битва з часом». І за останні дні програш у цій битві ставав все очевиднішим. Провальні для Байдена теледебати з Трампом посіяли в Демократичній партії розгубленість. Невдалий замах на Трампа кинули партію у вир розпачу. Стало остаточно зрозуміло: Байден вибори програє і потягне за собою на дно цілу партію.
Треба було терміново щось робити. А Байден далі опирався й стверджував, що саме він здатен перемогти Трампа й більше ніхто… Але врешті-решт здоровий глузд переміг.
Що саме чи радше хто саме переконав президента зрезиґнувати з перегонів – важко стверджувати напевно. Існує безліч версій. Що його переконала колишня спікерка Палати представників Ненсі Пелосі – одна з найавторитетніших членкинь партії. Чи що це був той таки Клуні. Чи авторитетні конґресмени і сенатори від Демпартії. А може колишній бос Байдена – Барак Обама. Чи ще один експрезидент-демократ Біл Клінтон. Хоча, яка, зрештою, різниця. Припустімо, що бажаного результату вдалося досягнути завдяки їхнім спільним зусиллям.
Отже відмова Байдена від перегонів принесла партії не лише полегшення, а й небувалий ентузіазм. Спонсори зразу ж розблокували свої скарбнички й у виборчий фонд партійного кандидата потекли шалені мільйони доларів. Ба більше, пожертви на виборчу кампанію почали щедро переказувати прості демократичні виборці, яких досі стримувала лише неприйнятна кандидатура дідуся Джо.
Але на чию конкретно кампанію підуть всі ці гроші, хто тепер підніме прапор боротьби за Білий дім? З 90-відсотковою впевненістю можна стверджувати, що цим прапороносцем стане віцепрезиждентка Камал Гарріс. Адже саме її Байден оголосив своєю політичною спадкоємицею.
Тут мимоволі пригадалася російська ситуація кінця 1999 року. Пригадуєте, коли тодішній президент Борис Єльцин промовив ту свою сакраментальну фразу: «Я устал. Я ухожу». І проголосив своїм наступником тодішнього прем’єрміністра Володимира Путіна. Адже тоді Єльцин, як і нині Байден, довго й наполегливо опирався своїй демісії. Був впевнений, що він ще огого, що ще зуміє поцарювати кілька років. Але оточення зуміло його переконати, що роки взяли своє, здоров’я вже не те, тому варто йти на відпочинок. Тож через чверть століття російська історія повторилася в Америці. Сподіваємося що цей поворот спрямований вже не на зло, а навпаки на виправлення тодішнього фатального історичного прецедента.
Але повернімося до Гарріс. Чому про її номінацію можна стверджувати лише з 90-відсотковою впевненістю, а не зі 100-відсотковою? Та хоча б тому, що Америка – не Росія. Бо все ж кандидата на вибори від партії має визначити партійний конґрес, який відбудеться щойно наприкінці серпня. Більшість майбутніх делегатів з’їзду вже нібито й оголосила, що віддає преференцію віцепрезидентсці. Але питання: чи були вони при цьому щирими? Чи не змінять думку?
Справа в тому що досі Камала Гарріс вважалася доволі непопулярною політикинею. Як і більшість віцепрезидентів в історії США, вона трималася десь на марґінесі політичних процесів, фактично нічого не вирішувала. А там де, щось і вирішувала, наприклад у питанні нелегальної міґрації, то цілковито провалила своє завдання. Принаймні так вважає більшість американців, байдуже, справедлива ця думку чи ні.
Окрім того, в Камали Гарріс вистачає потенційних конкурентів. Найяскравішими з них є трійка губернаторів: Каліфорнії – Ґевін Ньюсом, Мічиґану – Ґретхен Вітмер та Іллінойсу – Джей Пріцкер. А ще є доволі авторитетній й популярні конґресмени й сенатори від Демпартії. Тому я б все ж таки залишив інтригу не до кінця закритою.
Але, щоб теоретично вийти з внутрішньопартійного рівня на загальнонаціональний, припустімо, що Гарріс вже здобула номінацію Демпартії. Як і Дональд Трамп у республіканців. І от готується їхній герць не на життя, а на смерть.
Можна сміливо стверджувати, що поява на сцені нового, енергійного гравця цілковито поламала гру виборчому штабу Трампа. Той, припускаю, дуже сподівався на впертість Байдена, котрий не захоче сходити з дистанції, тягнучи за собою всі свої гріхи як дійсні, так і уявні. Вже була вироблена стратегія «мочіння» Байдена передовсім за його вік, за Афганістан, за нерозв’язаність проблеми кордонів, за сина-наркомана, зрештою навіть за нерозторопність у російсько-українською війною, якої, за твердженням Трампа, США могли не допустити.
Виграшнгість позицій 58-літньої Гарріс полягає в тому, що більшість негативну, який висить на Байдені, так на ньому й залишиться. А от позитив, якого добилася американська влада за останні чотири роки (а його таки чимало) віцепрезидентка може закинути й до свого активу.
Байдуже, що 79-літній Трамп вже відчуває себе переможцем. Особливо після невдалого замаху на нього, коли він з окривавленим вухом постав новітнім американським героєм на тлі державного прапора. Так, нині він ще зверхньо заявляє: «Гарріс буде легше перемогти, ніж Байдена». Але це радше добра міна за злої гри. Соціологія вже демонструє некорисну для Трампа динаміку в протистоянні з Гарріс. А вона ж, як то кажуть, навіть не починала.
Ну, майже не починала. Бо вже дуже красиво й жорстко відповіла своєму візаві, пригадавши свою прокурорську діяльність: «Перед тим, як мене обрали віцепрезиденткою, перед тим, як мене обрали сенаторкою Сполучених Штатів, я була генеральною прокуроркою штату Каліфорнія. А до того я була прокуроркою в суді. І на цих посадах бралася за злочинців усіх видів: хижаків, які знущалися із жінок, шахраїв, які обкрадали споживачів, шахраїв, які порушували правила заради власної вигоди. Тому послухайте мене, коли я скажу: "Я знаю типаж Дональда Трампа". І в цій кампанії, обіцяю вам: я з гордістю поставлю свій послужний список проти його». Сильний хід чи не так. Ніби між іншим нагадати про всі злочини, які інкримінують експрезидентові, а їх вистачить, щоб засудити фігуранта ледь не на тисячу років.
І свідченням того, що Трамп вже не відчуває себе так впевнено, як раніше, а навіть боїться Гарріс, є те, що він зненацька передумав дебатувати з нею. У той час, як сама віцепрезидента заявила, що готова дебатувати хоч нині. Й от з тих дебатів, які, сподіваємося, таки відбудуться у вересні, й можна буде зробити висновок, хто тут переможець, а хто лузар.
