Уривки

               я не знаю імені цього краю як ще не
               відаю імені щойно збіглої сльози

                              *

як міг прилинути з-поза високих стін
зів’ялий листок щоб отут вмерти і метелик
насінини аби ніколи не прорости і як
ми люди важкі долею і безкрилі дісталися
сюди адже неймовірно

                              *

життя жовтого листочка що потрапив до
тюремного дворика триваліше у людському
серці аніж його побратимів на камені міста

                              *

поряд зі стіною плачу нерушимою стіною
стіною смерті та іншими є ще одна цілком
реальна це та до якої усім єством я припав
намарно сподіваючись вчути твоє дихання

                              *

Господи як ненавиджу цю загиджену мухами
жарівку за сіткою хоч би раз поринути
у провалля темряви у порожній як небуття
сон без віконець у світ всього раз бачив
як гори виповнялися то синню то зеленню
ніби хтось переливав у них рідини

                              *

хіба не з твоєї ласки Боже головний гріх
зухвальство стало найбільшою чеснотою
для поета

                              *

дай мені змогу найдорожча бути почутим
як чую голос дітвори з вулиці ячання
трамваю на розі воркування горлички скрегіт
ключів аби сказати це не тільки моя вітчизна
вона також кожного з вас

                              *

слова вітчизна і матір такі близькі що
між ними хіба може вміститися сльоза

                              *

та зима була напрочуд сонячна і мавши

годину вільного неба над головою я вираховував
урок у школі яка за декілька кварталів
школярко забудься на мить глянь

на це радісне батькове небо

                              *

яка ти прекрасна у прощальнім вікні чомусь пригадується
як наша доня називала ікони віконами

                              *

               сім днів творіння за цими мурами сім днів
               мертвоти отут на тиждень зі мною без паперу
               без олівця без всякого сподівання на окрилену думку

                                            *

                              надибуючи ледь видимі помітки не сумніваюся
                              чия рука їх залишила ожививши двохтисячний
                              підтекст катулла це тільки ти усе старіється
                              під сонцем окрім поезії навіть сам вислів
                              про старіння

                                            *

подайте замурованому в келії останню милостиню
одну скупу мелодію один маленький

хорал баха всього через вулицю світяться
вітражі органного залу ростуть гучні
склепіння крихту музики винесіть

               *

два тижні не підозріваючи я замешкував
разом із вбивцею частував його помаранчами
колядували на Різдво два тижні посміхався до нього
нині вже певно нема його серед живих
простіть мені мамо і тату зґвалтованої
у львівських ярах я також батько дівчинки

                              *

               ця тиша не для нас для цвіркунів і вартових

                                             *

                              я не можу сказати цей вірш для шуфляди
                              хай вилежиться до слушного моменту і не
                              тільки тому що вірш не пишеться і стола
                              нема зі шуфлядою але й надія на слушний
                              час надто мізерна

                                            *

                              маю жаль до цієї чужої землі вона також
                              родить квіти за якими я плачу