Вперше це ім'я я зустрів у 1974 році, читаючи оповідання Бруно Шульца «Книга», де він описує, як Аделя звертає йому увагу на дивну рекламу волосся. Зацитую тут найдосконаліший дотепер переклад Юрія Андруховича: «"Хіба може бути так, щоб волосся виросло аж до землі? Хотіла б я таке мати". Я глянув на гравюру. На великому аркуші infolio було зображено жінку з радше міцними і присадкуватими формами та енергійним досвідченим обличчям. З голови цієї дами розпливався величезний волосяний кожух, що ваговито скочувався з плечей і кінчиками товстих сплетінь волочився по землі. То був якийсь неймовірний вибрик природи, складчастий і просторий плащ, що його наче випряли з коренів волосся, і тяжко було уявляти собі, ніби такий тягар не завдає дошкульного болю й не обезвладнює перевантажену ним голову. Однак володарка цієї краси носила її, здавалося, з гордощами, а видрукуваний поруч жирним шрифтом текст оповідав історію цього дива і починався так: "Я, Анна Чиллоґ, народилася в Карловицях у Моравії; моє волосся росло дуже погано…"
Це була довга історія, за розвитком схожа на історію Йова. Анна Чиллоґ волею Божою страждала на поганий ріст волосся. Ціле містечко журилося цим її упослідженням, яке їй пробачали з огляду на бездоганне життя, хоч бути цілком безвинним воно й не могло. І от наслідком палких молитов сталося так, що з її голови було знято закляття. Анна Чиллоґ сподобилася ласки просвітлення, отримала знаки та вказівки і приготувала цілком особливий чудодійний засіб, який подарував її голові врожайність. Вона почала заростати волоссям, ба більше — її чоловік, брати і кузени з дня у день так само вкривалися тугим чорним хутром заросту. На другій стороні аркуша Анну Чиллоґ було зображено після шеститижневого користування її рецептом в оточенні братів, шуряків та небожів — усі як один мали бороди до пояса й вуса. З подивом приглядалося до цього справдешнього вибуху непідробної ведмежої чоловічості. Анна Чиллоґ ощасливила все містечко, на яке зійшло справжнє благословення у вигляді розхвильованих чуприн і довжелезних грив, а його мешканці могли, мов широкими мітлами, замітати землю бородами. Анна Чиллоґ стала апостолицею волохатості. Ощаслививши рідне місто, вона запрагнула ощасливити увесь світ і просила, вмовляла, благала прийняти як порятунок той Божий дар, той чудодійний засіб, таємницю якого знала лиш вона».
Бруно Шульц тут не відмовив собі в задоволенні познущатися з тієї реклами, бо зображення родичів Анни з бородами і вусами не існувало. Анна рекламувала винятково себе. Час минав, а вона залишалася на своїй рекламі такою ж юною і довгокосою, як і раніше.
Латинкою її ім'я писалося Anna Csillag. Українські перекладачі тлумачили його то як Чіллоґ, то як Чиллоґ. Ба навіть є й нестравне Чілок в перекладі книжки Єжи Фіцовського, який між іншим зауважив, що Csillag читана навспак перелицьовується на Ґаліч (Gallicz). Ось вам і підказка, як має звучати це прізвище. А, зрештою, і галицька преса подавала його як Чіляґ.
Ким була ця жінка, про яку знали у всіх куточках Східної Європи? Писали про неї, окрім Бруно Шульца, Юзеф Віттлін, Чеслав Мілош, німецький письменник Вальтер Беньямін, угорські прозаїки Кальман Міксат і Дюла Круді, російський прозаїк Лєонід Добичін, який таємничо зник у 1936 р., а нині оспівала польська співачка Анна Шалапак.
Чіляґ угорською означає Зірку. Мабуть, тому з'явилася легенда, що справжнє її прізвище Штерн – теж Зірка, але німецькою. Насправді її звали Анна Альтштедтер і народилася вона 1852 р. в єврейській родині в угорському місті Залаегерсег, де й померла 5 січня 1940. Однак у своїй рекламі вона вигадала інше місце народження: Карловиці на Моравії.
У 1876 р. вона відкрила в Будапешті фірму, яка виробляла різні засоби догляду за шкірою, а з 1889 р. стала власницею парфумерної фірми в Берліні з філією у Відні. У 1939 р. фірма перейшла до фабриканта Франца Відхальма й отримала назву «Діагностичний інститут дослідження волосся і лабораторія Анни Чіляґ». Закрилася фірма аж у травні 1982 р.
Основними товарами, які випускала фірма, були мило, щітки для волосся, гребінці, але найвідомішим продуктом стала мазь, яка начебто мала стимулювати ріст волосся. Все це було доволі дешевим, але потужно розрекламованим. Її «найкраще мило в світі» було дуже низької якості, відвар для миття голови був звичайним відваром з ромашки, а мазь для росту волосся складалася з тлущу з додатком ефірної бергамотової олійки і якогось «перуанського бальзаму».
Реклама тієї мазі з фантазійним портретом самої Анни містилася у безлічі часописів і календарів від Берліна до Москви. Текст завше починався словами «Я, Анна Чіляґ, з моїм 185-сантиметровим волоссям як у Лорелей» (у німецькомовній пресі) або «як у русалки» в слов'янській. А далі вона розповідала, що її волосся було слабке і негарне, але вона роздобула рецепт чудесного бальзаму, і тепер волосся у неї перестало випадати, бальзам надав йому сили і блиску, воно не сивітиме до самої старості. Вона безперечно була асом реклами, яку супроводжували подячні листи, і то не від абияких людей, а від наближених до трону.
В російському часописі «Нива» 1914 р. читаємо: «Г-жа Анна Чиллягъ! Прошу Васъ о любезной присылке за прилагаемый при семъ деньги одной банки Вашей великолепной помады для рощения волосъ. Съ глубокимъ уважениемъ Радунская, каммерфрау Ея Светлости принцессы Гогенлое».
З таким самим проханням звертаються і дружина австрійського посла в Берліні графиня Сьоґені-Маріч, графиня Кавріані-Авершперґ (замок Ґляйхенберґ, Ґрац)...
Анна була аферисткою широкого масштабу. Вона дуже мудро сформувала текст реклами. Мазь треба було втирати 14 місяців щодня. Рідко кому вистачало на це терпіння, надто що мазь ні на що не впливала – волосся росло собі як росло, не швидше, ніж зазвичай. Сивина теж не пропадала. А коли посипалися скарги, скаржника запитували: чи він з тих 14 місяців не пропустив бодай одного дня? Ну і, як можна здогадатися, ніхто такою скрупульозністю похвалитися не міг.
Одна поважна дама жалілася, що через ту мазь не могла голову помити, а тому у волоссі завелися воші. Професор мастив бороду, аби зникла сивина, а борода склеїлася. Вирішив вимити її гасом. Борода почала смердіти. Щоб перебити сморід, закурив. На щастя, очі вціліли.
Відтак з'ясувалося, що реклама фальшива. Дозвіл на продаж мазі не могла видати Варшавська медична управа, бо такої і не існувало. Але реклама й далі публікувалася.
Вірш Юзефа Віттліна «У пошуках втраченого часу» постав у 1934, тоді саме, коли з'явилися «Цинамонові крамниці».
Я, Анна Чіляґ, з довгим волоссям,
Завжди така ж, мило усміхнена,
Тридцять років – поміж шпальтами
Стою в газетах твоїх, наче свята…
На мою янгельську вроду час не впливає,
Пухнастого волосся розпущений килим
Шумливим водоспадом до ніг моїх спадає,
До босих стіп богині оволосіння…
Жодна волосинка мені не посивіла,
Жодна волосинка не впала з моєї голови.
Реклама Анни Чіляґ справила великий вплив на Гітлера. Його товариш Райнгольд Ганіш згадував, як вони з Адольфом перебували в притулку для бездомних у Відні. Майбутній рейхсканцлер голодував, бідував і шукав способу заробити собі на життя. Під впливом афери Анни (а що це афера, Адольф був переконаний) він загорівся і собі втнути подібну штуку: наповнити бляшанки пастою, яка нібито захищатиме вікна від замерзання. Суть проєкту полягала в тому, щоб цей чудодійний засіб продавати влітку, коли його ефективність неможливо перевірити. Проте ідея провалилася. Більше пофортунило торгівлі листівками з картинками Відня. Гітлер малював, а Ганиш продавав туристам.
Австрійський письменник Йозеф Ґрайнер, який знав молодого Гітлера, згадував, що той був у захваті від майстерності цієї жінки та величезних можливостей психологічного переконання. «От що таке справжня реклама! Головне – пропаганда! Пропаганда! Її треба поширювати доти, доки люди не повірять будь-якій нісенітниці і перестануть розрізняти фантазію від реальності. Пропаганда змусить повірити тих, хто сумнівається! – вигукував він. – Невігласів, на щастя, безліч». Що й довів Путін.
На початку ХХ сторіччя у Винниках об'явилася своя Анна Чіляґ. На її гробівцю написано було: «Я, Анна-Розалія з Моравії, винайшла цілющий еліксир. Моліться до мене». Легенда вповідає, що Анна-Розалія з дитинства була лиса. Геть лиса. І не лише на голові. Вона від цього дуже страждала і гаряче молилася, щоб Бог наділив її заростом. І о диво! Їй приснився перепис цілющого еліксиру. Вона його виготовила і стала втирати собі там, де хотіла, щоб виросло волосся, – себто в голову і в пах. Незабаром воно так швидко і густо виросло, що утворився цілий плащ, який вона підв’язувала собі до пояса, щоб легше було носити. З паху теж виросли цілі косми, але їх вона вже зістригала, мочила в еліксир і роздавала людям, щоб вони ними натиралися. І тоді на Винники зійшло справжнє благословення. Зникли лисі й лисуваті, а були такі, що бородами землю замітали, усім вистачило того еліксиру...
– Але то ще не все, бо Анна-Розалія також молила Матір Божу, щоб жінок більше не заливало, – розповідала мені пані Мокрицька.
– Чим? – не зрозумів я.
– Та кров'ю, курва маць!
– І шо? Послухала?
– Нє, не послухала.
15.05.2024