Із спроб «ЕСТЕТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ» до «КОБЗАРЯ»
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
ІХ. «Сем’я вечеря коло хати...»
Друга строфа, знову ж, – рух, дія (у кожному вірші – дієслова дії). А водночас уся вона озвучена словом «вечеря»: «Сем’я вечеря... вечерня зіронька... дочка вечерять подає...» Саме так, подає не вечерю, а вечерять (дієслово у значенні іменника). Бо вечеря – це дія, своєрідний ритуал, це слугування тілу, яке цілу днину трудилось, яке є дочасною оселею душі, її опорою. Слугування, а не догоджання тілу. Про вигадливі наїдки й напитки у «Кобзарі» – хіба що символічно: «Купив садочок і хатину, / Подякував за хліб, за сіль...» Хліб – витвір сонця і поля, сіль – сонця і моря.
Але й душі, що за життя нерозлучна з тілом, маємо давати належне, ба й годити їй усіляко, дбати про її зростання, ширення: «За обідом, – як про це Пліній у "Листах", – нам з дружиною та ще декільком особам читають книжку». Книжка, бесіда з друзями, серед яких і ті, що вчені не з книжки, а з життя, як у садах Епікура, про що з таким захопленням Горацій (згадаймо ще раз): «Ночі, вечері божественні! / Вогнище... Друзі, з якими / бесіда теж до смаку...» (як тут не згадати щось цілком протилежне – російською: «Когда я ем, я глух и нем, когда я кушаю, я никого не слушаю»?..)
Висміюючи у сатирах «гастрософів», тобто філософів шлунка, що догоджали тим, хто жив лише для того, щоб їсти, сам Горацій, бачимо, полюбляв скромні, просто неба, вечері, що перегукуються з вечеровими настроями Шевченкового «Садка...»
Що ж після обіду (вечері) в освічених римлян – про це знову ж таки Пліній: «Після обіду – комедійна вистава, гравець на лірі. Одразу ж – прóхід зі своїми, серед яких, звісно, й освічені. Так розмаїті бесіди виповнюють вечорову годину, і навіть найдовший літній день хутко йде за обрій».
Отож «Сем’я вечеря коло хати»... Була б та вечеря й не вечерею, якби не «коло хати», якби – не в сімейному колі... І те «коло», що в «Садку...», повторене чотири рази, до того ж – акцентовано: наприкінці вірша («Садок... коло хати», «вечеря... коло хати», «поклала мати коло хати», «заснула коло їх»)... «Рік у рік іде колом труд хлібороба» (Вергілій). Та й сам рік – замкнуте коло (цикл): у греків, символічно, – в образі змії, що тримає у пащі свій хвіст... Сонячне коло... Місяць, як «млиновеє коло»... Родинне коло... Танечне коло... Вінок (лат. corona)... Майданне коло... Розташовані колом прадавні поселення, міста («ринок» – від нім. «Ring» – кільце, коло)... Видноколо... Інопланетні «тарілки»...
Округле – й «О», яким рясніє грека («о-мікрони», «о-меги»): «Грекам дала муза хист округлими мовить устами», – писав Горацій у своїй «Поетиці». Рясніє – і наш «Садок...»: голосний «о» звучить тут 25 разів. Рясніють – і наші пісні своїм зачином «Ой…», що від сльози радості чи сміху («Ой що ж то за шум учинився...») – й до сльози печалі («Ой, Морозе, Морозенку...»). Та й з вечерею те наше «Ой» пов'язане: «Ой не спав, не спав, / Та й не буду спати! / Дай же мені, дівчино, / Повечеряти!»
Як хотілося б нам нинішнім тихенько підсісти до цієї вечері, послухати, про що, вечеряючи, перекидалася словом українська сім'я, які страви споживала, відчути, яким був запах тодішнього хліба!.. Хотілося б, щоби тіснішим був зв'язок із «Кобзарем», щоб душа була багатшою, бо «хто не живе минулим, – застерігав Сенека, – той взагалі не живе»…
18.12.2023