Китай переживає демографічну кризу. Як вона відобразиться на китайській та й світовій економіці.
Вперше за минулі шість десятиліть населення Китаю більше не зростає, а скорочується. Як повідомляло наше видання з покликом на інформацію Державного статистичного управління КНР у Пекіні, наприкінці грудня минулого року в донедавна найбільш густонаселеній країні світу проживало 1,411 мільярда осіб, що на 850 тисяч менше, ніж роком раніше. Число народжених у 2022 році (9,56 млн) виявилося нижчим за кількість померлих (10,41 млн).
Демографічна криза в Китаї дозволила Індії вийти на перше місце за кількістю населення. За даними організації World Population Review, наприкінці 2022 року кількість індійців досягла 1,417 мільярда, що на п'ять мільйонів людей більше, ніж у Китаї.
Скорочення китайського населення, яке триває, аналітики вже назвали історичним поворотом, який, як очікується, ознаменує початок тривалого періоду демографічної кризи з поважними наслідками для економіки КНР. Та й не лише: скорочення величезного ресурсу китайської робочої сили негативно позначиться на світовій господарці.
Здавалося б, чому це може стати проблемою, адже китайців і без того тьми й тьми. Спробуємо розібратися.
Отже, зараз ми маємо найгірше демографічне падіння в Китаї з 1961 року – останнього року великого голоду в країні, який став наслідком бездумної індустріалізації та культурної революції. Ці заходи, за задумом китайського комуністичного лідера Мао Цзедуна, мали забезпечити «великий стрибок» Китаю. А замість цього китайці отримали найстрашніший голод в історії людства. Якщо вірити деяким джерелам, він забрав життя щонайменше 20 мільйонів людей.
У 70-х роках китайська влада розпочала, а в наступні десятиліття продовжувала сумнівну «політику однієї дитини». Комуністичні лідери побоювалися, що зростання населення вийде з-під їхнього контролю і що колись китайців стане надто багато. Тому було запроваджено суворі заходи контролю за народжуваністю. Якщо пара не послухалася і завела більше однієї дитини, то її очікувало неминуче покарання. Здебільшого це були фінансові санкції – та такі, що сім'я просто не могла заплатити навіть за реєстрацію народження другої дитини.
Таких дітей називали «хейхайцзи», тобто «чорні діти». Вони були позбавлені доступу до соціальних установ. Наприклад, дитина не могла ходити до школи.
Політика однієї дитини тривала аж до 2015 року, коли влада побачила, що кількість їхніх громадян почала зменшуватися. Наслідки цієї політики були доволі поважними. По-перше, зважаючи на культурні особливості, перевагу надавали нащадкам чоловічої статі. Тож багато жінок народжували дівчаток таємно – вони ставали «хейхайцзи», а їхні матері сподівалися, що з другої спроби народять хлопчика. Нині таких незаконно народжених щонайменше 13 мільйонів. Вони не мають ні документів, ні жодних прав. Багато хто з них виїхав в інші країни на заробітки і тяжко працював у підпільних цехах чи входив у злочинний бізнес – наприклад, займався торгівлею наркотиками, проституцією тощо. Тому не дивно, що у Китаї один із найвищих відсотків самогубств серед жінок у всьому світі.
Щойно 2015 року компартія Китаю дозволила парам мати двох дітей, а у 2021 році – навіть трьох.
Проте демографічна проблема пов'язана не лише зі скороченням населення, а й із його старінням. Наприклад, у вже згаданій Індії мешкає майже така сама кількість громадян, але відсоткової кількості молоді там значно більше. Приблизно половина населення Індії – це люди, молодші за 30 років.
У Китаї ж через політику стримування народжуваності явно переважають літні люди, що нівроку позначається на працездатності, а отже й на економічному розвитку.
Окрім того, по господарці країни відчутно вдарили обмежувальні заходи через пандемію COVID-19. Всі ці чинники спричинили соціальну спустошеність країни. Зростає суспільна напруженість, а молоде покоління сповнене песимізму й апатії.
Ні для кого не таємниця, що саме Китай з його відносно дешевою робочою силою багато років залишався локомотивом глобального економічного зростання. Міжнародні корпорації будували там велетенські заводи, інвестори вкладали мільярди доларів.
Тепер ця «трудова армія» стрімко зменшується з кількох причин. І демографічна криза –лише одна з них. Бо також відбувається реструктуризація китайських трудових ресурсів. Сьогодні багато китайців здобули вищу освіту, тож прагнуть зайняти привабливіше робоче місце, ніж станок чи конвеєр. Заводи, звісно, продовжать заповнювати свої робочі місця, але працівникам доведеться платити більше. Це, своєю чергою, неминуче призводить до зростання собівартості товару. Тож господарка Китаю як вигідна локація для інвестицій тепер втрачає свої переваги.
Через це ми вже бачимо, як багато компаній утікають з Китаю в пошуках інших місць, де ще збереглась дешева робоча сила. Наприклад, до В'єтнаму, Лаосу, до Африки, а навіть до Латинської Америки.
Так, Китай усе ще залишається великим ринком, на якому заробляють міжнародні бренди на кшталт IBM, Apple, Mercedes-Benz, Adidas тощо. Та якщо цей ринок почне скорочуватися, а це станеться разом із падінням чисельності населення, то виникне маса нових проблем для глобальної економіки.
Не менші проблеми існують і з китайським будівельним сектором, на який припадає до 25% всього тутешнього економічного виробництва. Зростання населення принципово необхідне для збереження будівельної галузі, а актуальні демографічні новини теж не обіцяють йому нічого обнадійливого.
Тяжке життя очікує на китайських пенсіонерів. Негативні наслідки старіння населення ударять передовсім по них. За деякими оцінками, китайський пенсійний фонд залишиться без грошей до 2035 року, насамперед через скорочення кількості працездатного населення.
Все це говорить про те, що Китай може спіткати доля Японії, яка пережила економічний бум у 1980-1990-х роках, але проблеми старіння і скорочення населення незабаром зупинили його. Благо японці зуміли передбачити такий розвиток подій і підготуватися до них, створивши потужний стабілізаційний фонд.
А що залишається китайській владі? Хіба що терміново запускати потужні державні програми для стимулювання «бейбі-буму». І Пекін уже цим займається, але поки що не надто продумано. Наприклад, китайська влада виділяє грошову допомогу на дитину, зняла обмеження з народжуваності. Але освічені жінки у Китаї все частіше відмовляються від шлюбу чи народження дітей через високі витрати на житло та освіту.
Китай також не забажав пом'якшувати іміґраційні правила для збільшення чисельності населення. У минулому він видавав дуже мало зелених карток, щоб компенсувати спад своєї робочої сили. І поки що у цій царині нічого не змінилося.
Щоби впоратися з браком робочої сили, Китай перекинув своє низькокваліфіковане виробництво в інші країни Азії, а також посилив автоматизацію і роботизацію на заводах, сподіваючись, що зможе більше покластися на штучний інтелект і технологічні сектори для майбутнього зростання. Проте це все одно не допомагає компенсувати падіння чисельності працездатного населення. Тож усі ці новини з Китаю не додають оптимізму.
