Сьомого липня на міжнародній арені сталася подія, якої найбільше боялися українці: Борис Джонсон оголосив про намір зрезиґнувати з посади прем’єр-міністра. Наскільки це вплине на Україну, на її обороноздатність, на стійкість світової антипутінської коаліції?
Після кількох днів боротьби за те, щоби втриматися в кріслі, Борис Джонсон таки вирішив за краще ретируватися. Надто поважними були звинувачення. Вже і його щирі соратники (наприклад, канцлер казначейства Надгім Загаві) закликали прем’єра «піти з гідністю», допоки існує така можливість.
Борис Джонсон був змушений оголосити про свою відставку після хвилі відходів з уряду його однопартійців, котрі заявляли про втрату довіри до свого лідера. Нагадаємо, що цього тижня в середовищі Консервативної партії Об’єднаного Королівства спалахнув скандал навколо колишнього парламентського організатора Кріса Пінчера. Скандал стосувався його п’яних сексуальних домагань у закритому клубі три роки тому. Раніше Джонсон стверджував, що йому не були відомі ці ганебні факти, тому він не бачив проблем із призначенням Пінчера на посаду на початку цього року. Але тепер з’ясувалося, що прем’єр збрехав щодо своєї непоінформованості.
А лише за місяць перед тим Джонсон дивом видерся з попереднього скандалу, який виник навколо гучних вечірок у резиденції прем’єра в час жорсткого локдавну. Джонсон був звинувачений не лише й не стільки в порушенні ним же запроваджених карантинних правил, як у брехні в парламенті, що нібито жодних порушень не було.
Шостого червня за результатами розслідування першого скандалу відбулося голосування серед депутатів Консервативної партії щодо вотуму недовіри Джонсонові. Тоді голосів для його відставки забракло. І згідно з внутрішніми правилами Консервативної партії, це мало б дати Джонсонові принаймні рік часу для безперешкодної роботи.
Утім після викриття вже другої поспіль брехні Джонсона в парламенті так званий «Комітет 1922» Консервативної партії вирішив переглянути правило «річної недоторканості». Комітет був налаштований на те, щоби змінити це правило й дозволити знову ініціювати вотум недовіри. Тому, не чекаючи ганебного для себе рішення, Джонсон наважився на оголошення своєї майбутньої демісії.
Виступаючи перед натовпом людей на порозі прем'єрської резиденції на Давнінг-стріт, Джонсон під бурхливі оплески присутніх подякував за підтримку своїм прихильникам і народу Великої Британії. Він заявив, що йому неймовірно сумно залишати «найкращу роботу у світі». Джонсон зазначив, що гордий з того, чого досяг його уряд, на долю якого випали найскладніші часи як у загальносвітовому значенні, так і в масштабах країни. За його словами, вони з честю впоралися з Brexit, зробили все можливе для подолання пандемії коронавірусу й очолили світову громадськість у боротьбі проти путінської аґресії в Україні.
Джонсон також звернувся і до народу України та запевнив, що Велика Британія продовжить підтримувати його за будь-яких обставин та виконає всі свої обіцянки. «Ми продовжимо підтримувати вашу боротьбу за свободу так довго, як буде потрібно», – запевнив він.
Отже Борис Джонсон оголосив, що зрезиґнує з посади лідера Консервативної партії, а відповідно й з посади прем'єра. Проте він ще до жовтня продовжуватиме виконувати обов'язки прем'єр-міністра Великої Британії, допоки консерватори оберуть собі нового лідера.
Того ж дня Президент України Володимир Зеленський зателефонував Джонсонові й подякував «за рішучу та безкомпромісну підтримку нашої держави з перших днів повномасштабної російської агресії, а також за лідерство у відстоюванні інтересів України на міжнародній арені». «Усі ми з сумом сприйняли цю новину. Не лише я, а й усе українське суспільство, яке вам дуже симпатизує. Весь мій Офіс та всі українці вдячні вам за допомогу. Ми не сумніваємося, що підтримка Великої Британії збережеться, але ваше особисте лідерство й харизма робили її особливою», – наголосив Зеленський.
Борис Джонсон створив собі у світі імідж безтурботного ексцентричного політика (але саме ця безтурботність і зіграла з ним врешті-решт злий жарт). Він запам’ятається як політик, який піднявся на вершину влади на хвилі Brexit. З поміркованого прихильника Росії він перетворився на її затятого критика. Завдяки своїй харизмі Джонсон зумів підняти авторитет і електоральну привабливість Консервативної партії до небачених висот, унаслідок чого консерватори виграли позачергові вибори 2020 року з неймовірним результатом. І саме ця грандіозна перемога дозволила Великій Британії зрушити справу Brexit із мертвої точки.
Трагедія актуального становища Джонсона полягає у тому, що якби не його очевидна нездатність бути чесним у таких дрібницях, як ота гучна вечірка чи п’яний сексуальний скандал з його протеже, то й нині його могли б вшановувати як видатного візіонера й державного діяча.
Нас же цікавить, яка доля чекає «Україну без Джонсона». Сам він, як уже було сказано, запевняє українців, що підтримка Об’єднаного Королівства не зменшиться після його відставки. Багато в кого це може викликати сумніви. Бо складно собі уявити, щоб хтось, окрім Джонсона, зміг би так ефективно очолювати міжнародний антипутінський фронт. Пригадаймо, як на самітах «Великої сімки» і НАТО саме він зі шкіри дерся, аби змусити світових лідерів продемонструвати єдність у підтримці України й пообіцяти надати Києву таку необхідну військову допомогу. Тому досить імовірною виглядає версія, що саме російські спецслужби «допомогли» розгорітися цьому скандалу. Практику опосередкованої дискредитації незручних політиків Кремль використовує вже давно й доволі успішно.
Хтось може скептично зауважити, що Джонсон більше старався для себе, а не для України. Зрозумівши, в які скандали він вшелепкався, британський прем’єр вчепився за тему російської аґресії як за рятівну соломинку. Мовляв, яка може бути мова про карантинний скандал, коли Путін загрожує цілому цивілізованому світу. З одного боку, в цьому закиді є певна рація. З іншого – чи нас, українців, мала б так турбувати мотивація Джонсона? Для нас головне, що він реально зробив для підвищення обороноздатності України, посилення санкційного тиску на Росію, налаштування цілого світу на допомогу нам.
Зрештою, рація в тому, що й після Джонсона Велика Британія всіма силами допомагатиме Україні, таки є. Раз Лондон взяв твердий курс на українську перемогу, то з нього він уже й не зверне. Тим більше, що в цьому питанні існує багатопартійний консенсус.
Також і головні кандидати в наступники Джонсона викликають у нас лише симпатію. Це, наприклад, міністр оборони Бен Воллес, який ще до початку широкомасштабного вторгнення росіян пригрозив Путіну «накопати в дупу». Чи міністерка закордонних справ Ліз Трасс, що як левиця виборювала найжорсткіші санкції проти Росії. Утім чи готові вони так само активно очолювати міжнародну антипутінську коаліцію – це ще велике питання.
