Надзбручанщина славиться своїми карстовими печерами, відомими далеко поза межами України. А от про грандіозні рукотворні підземелля долини Збруча знають одиниці. Про ці штольні «Z» побіжно згадував у публікації "Іванківці – скіфи, показуха та катакомби". На жаль, під час тієї подорожі потрапити до них не вдалося. Автор зробив фатальну помилку. Замість спитати у місцевих: «А де тут у вас закинуті штольні?», було вжито слово «каменоломні». Селяни охоче пояснили де… Після довгих блукань польовими дорогами та каменоломня знайшлася. Вона була файна, гонорова… Але не та…
Каменоломня біля с. Іванківці
Аби проілюструвати текст, довелося шукати світлини в мережі інтернет. На той час (осінь 2016 року) знайшлася лише одна невеличка підбірка. Зауважимо, що навіть якби тоді вказали правильний напрямок, навряд би з того щось вийшло. Від села до штольні понад 4 км закинутою та розбитою вщент лісовою дорогою, якою проїхати можна хіба на позашляховику, або ж йти пішки. Ця неприступна дорога береже штольні від нашестя масового туриста краще від будь-яких парканів.
Дорога до штолень
Цієї осені автору поталанило нарешті детально дослідити закинуті каменоломні. Тим більше, що взяти участь в дослідженні погодилися два досить авантюрних хлопи (один, до того ж, зі стареньким, але позашляховиком). Зауважимо, що за три тижні до того було здійснено побіжну та абсолютно спонтанну розвідку. Тому представлені тут фотографії будуть дещо відрізнятися.
Перш ніж перейти далі – коротка довідка. Від початку на верхівці безіменної надзбручанської товтрини камінь добували відкритим способом. Двосходинковий амфітеатр старого кар’єра й досі добре простежується. Таких рукотворних кратерів у цих краях – з десяток.
На цій світлині добре видно сліди відкритого кар’єра
Але у відкритий спосіб добувати пиляні будівельні блоки (а вони дорожчі та корисніші у господарстві, ніж ламаний камінь та щебінь) неможливо. Тому тут почали пиляти камінь підземним способом. Сталося це приблизно у середині 1950-х років. Не виключено, що якісь мініштольні, де камінь пиляли кустарно, тут були й раніше. За місцевими переказами, десь тут, у схованих посеред величезного лісового масиву катакомбах, базувалася боївка УПА.
Про високу аварійність свідчать чисельні сліди обвалів
Штольні пропрацювали десь до 1971 чи 1972 року і були закриті через високу аварійність. Втім місцеві мешканці й далі продовжували навідуватися сюди й пиляти каміння для господарських потреб. Не виключено, що й сьогодні періодично хтось таємно пиляє. Згідно з різними джерелами, довжина місцевих катакомб сягає від 4 до 21 км. Остання цифра досить фантастична, а от 4-5 км – цілком реальна. 7-8 км – можлива. Але навіть мінімальні 4 км – нівроку і достатні, аби заблукати.
Головна штольня
Вхід, а точніше – проїзд, до головної штольні розташований в основі нижньої тераси-сходинки старого «відкритого» кар’єра. Він чималий. Свого часу сюди вільно в’їздили вантажівки і, з огляду на сліди у вапняковому пилу, хтось періодично тут влаштовує покатушки й досі. Центральна штольня, що веде на північ, має довжину приблизно 250-300 метрів (спеціально не міряли, але десь так), від неї в усі боки тягнуться бічні відгалуження. Якщо дійти до краю та повернути праворуч, то незабаром буде ще один тунель північного напрямку, що веде далі, углиб гори. Цей прохід цікавий тим, що тут збереглося чимало колод, якими колись кріпилася виробка. В інших місцях їх давно поцупили та пристосували до справи хазяйновиті подоляни (чому добру пропадати?). У тому ж тунелі в місці одного з обвалів видно прохід на 2-й ярус катакомб (на жаль, фотографія виявилася абсолютним браком, аби показати).
Колоди кріплення та склепіння, що от-от обвалиться
Тут поталанило побачити першого мешканця катакомб – мініатюрного, розміром з невеличку сливу, самотнього кажанчика виду малий підковоніс (Rhinolophus hipposideros Bechstein). Це досить рідкісний вид. В Україні маємо лише дві більш-менш значні популяції цього дрібного рукокрилого – в товтрських штольнях та надзбручанських печерах і печерах гірського Криму. Взагалі в іванківецьких штольнях живуть та зимують 5 видів рукокрилих, але автор бачив лише малих підковоносів.
Самотній підковоносик
…і ціла колонія
В одній з ділянок штолень (знаємо де, але не скажемо) випадково поталанило знайти місце масової зимівлі підковоносів. Якщо хто на таке натрапить, не займайте, не чіпайте та не турбуйте тваринок. Ваші дії можуть призвести до загибелі якщо не усієї колонії, то значної частки її мешканців. Це ж стосується і усіх інших видів кажанів. Нагадаємо, всі рукокрилі в Україні є червонокнижними і охороняються.
Сліди обвалу і колонія підковоносів позаду
В основі другої, вже горішньої тераси, майже одразу над «нижнім» центральним входом, маємо ще один великий «промисловий» заїзд до штольні. Його знайти важче – від сторонніх очей він схований за пізнішим насипом.
Вхід до штолень в основі верхнього ярусу
Ця штольня невеличка – приблизно мерів 40-50 завдовжки та практично без бічних відгалужень (ті, що є, швидше великі ніші). Сліди грандіозних обвалів на стелі та чималі тріщини в стінах яскраво засвідчують, чому у цьому місці несподівано припинили видобуток. Вірогідно, що скельний масив тут сильно пошкодили вибухами під час експлуатації відкритого кар’єра-попередника.
Зверніть увагу на склепіння
Якщо прогулятися вздовж скельної стіни «верхньої тераси», можна натрапити ще на кілька щілин різної ширини, що ведуть до підземного лабіринту. Вони могли утворитися як природним шляхом (обвали), так і спеціально – аби в тунелях утворилися протяги. Нагадаємо, штольнями колись курсували вантажівки, тож потреба в добрій вентиляції була нагальною.
В щілину можна й пропхатися, але там все те саме
Верхній скельний виступ цікавий ще тим, що тут можна роздивитися, які морські організми сформували масиви місцевих вапняків. Нагадаємо, що Товтрський кряж – це великий бар’єрний риф біологічного походження, що почав формуватися в океані Паратетіс і закінчив – у Сарматському морі (ізольованій ділянці колишнього Паратетісу).
Будиночки червів-серпул
У верхніх шарах місцевих вапняків, що належать до Сарматського моря, впадають у вічі утворення у вигляді клубків сплутаної вермішелі. Це вапнякові будиночки червів-серпул – давніх мешканців Сарматського моря. Взагалі на цих теренах серпули відомі ще від Силуру та океану Палеотетіс, але такі клубки належать саме до часів Сарматського моря.
Пхатися в місцеві щілини не радимо. Шкірка не варта вичинки. Продиратися до них – задоволення не з приємних, а все заради того, аби побачити ті ж самі тунелі «в клітинку».
Штольні досить одноманітні
Повернімося до найбільшого (нижнього) входу. Якщо стояти до нього обличчям, то одразу ж ліворуч добре проглядається закинута дорога, що веде кудись у напрямку долини Збруча. Пройшовши нею десь 150 метрів, виходимо до майданчика, оточеного з одного боку невеличким урвищем, а з іншого – скелею.
Вигляд на долину Збруча та Соколині скелі, знятий з верхівки скельного карнизу, в основі якого ще три штольні
Восени погода міняється миттєво. Усього 30 хв. різниці. Знято з майданчика перед штольнями
Від урвища відкривається чудовий краєвид на долину Збруча та розташовану на протилежному березі гору Соколиха з Соколиними скелями (принаймні мав би відкриватися, бо несподівано впав туман). За цією горою ховається Бохіт, на якому колись стояв знаменитий Збручанський ідол. Саму ж статую чотириликого Світовида виловили з річки за кілька кілометрів нижче за течією.
Один із 3-х проходів
В скельній стінці маємо одразу три проходи до штолень. Один чомусь перекритий дерев’яними ґратами. Враховуючи, що всі три дірки з’єднані між собою коридором, що тягнеться паралельно скелі, ті ґрати якісь алогічні і непотрібні. Відверта декоративність конструкції навіює думки про зйомки якогось кіна чи відеокліпу (цілком може бути).
Дерев’яні ґрати
Детально досліджувати цю ділянку катакомб якогось великого бажання не виникло – всі тунелі досить одноманітні і урізноманітнюються хіба що слідами різного ступеня обвалів. Але якщо ця ділянка з’єднується з горішньою, то маємо триярусну систему катакомб. Двоярусна ж – стовідсотково є.
Основа хреста
Під стінкою ліворуч – іржава совкова лопата
З цікавих знахідок виокремимо витесану з каменю основу для цвинтарного хреста. Можливо, тут діяла ще й майстерня з виготовлення надгробків. Але не виключено, що то хтось з робітників робив «халтурку». Крім того, було знайдено кілька жалюгідних решток переносних гасових ламп та геть іржавих совкових лопат, якими робітники згрібали вапняну пилюку.
Зі штольнями пов’язана й чимала загадка. Автор розмовляв з кількома старожилами, і всі вони розповідали таке: мовляв, коли лише почали розробку, то поруч зі штольнями була печера з розмальованими стінами, але місце, де був вхід, перетворили на звалище відходів, куди скидали браковані блоки, дрібні уламки каменю та «тирси». На жаль, про печеру всі вони чули від батьків, які працювали в каменоломні, тож жодних подробиць не знали. Невідомо навіть, яка то печера була – природна чи рукотворна.
Так само навіть приблизно не відомо, що то були за малюнки. Та й чи малюнки, а не продряпані в камені зображення. Можливо, колись і дізнаємося – печеру, за переказами, не знищили, а закидали непотребом. Найвірогідніше, то могло бути якесь житло відлюдника, на кшталт Печери відлюдника, що можна побачити усього за кілька кілометрів від штолень. Хоча, хто знає, може, то було якесь язичницьке святилище. Адже й Бохіт з дольменом та іншими дохристиянськими реліквіями чи не одразу за Збручем.
Місцеві буки – вражають…
Як туристична точка, штольні цікаві не лише як підземний лабіринт. Тут й дивовижної краси природа та краєвиди. Ба! За кілька кілометрів маємо ще велику ділянку букового лісу, що входить до об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та інших регіонів Європи». Спеціально робити гак лісом, аби подивитися на юнесківську бучину, не обов’язково та й не варто. Вистачає буків і вздовж дороги, що веде до штолень. Серед них трапляються й справжні гіганти.
Якщо хто захоче відвідати описану вище дивовижу, пам’ятайте:
1) штольні є об’єктом підвищеної небезпеки. Особливо іванковецькі, їх, нагадаємо, закрили саме через високу аварійність;
2) тут легко заблукати, тож не захоплюйтеся ходінням лабіринтом;
3) всі кажани охороняються законом, не турбуйте цих милих тваринок;
4) на відміну від більшості туристичних місць, територія біля штолень практично позбавлена сміття. Тож хай вона такою й залишається далі.
Всі фото Дмитра Полюховича
26.01.2022