Такі прикрі речі трапляються. Два роки тому Amazon випустив ялинкові прикраси із зображенням концтабору Аушвіц: залізниця до воріт табору смерті, паркани з колючим дротом і бараки для ув'язнених. Врешті виробник змушений був відкликати цю продукцію з крамниць. Львівська подія теж належить до розряду тих, коли політика врешті може зацікавитися людьми принципово аполітичними.
Борис ПОТЯТИНИК
доктор філологічних наук, професор Школи журналістики і комунікації УКУ, ініціатор створення і завідувач (2011–2019) кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка
Хотілося сказати, що вже стихли дискусії, сварки, вибачення і виправдання з приводу блоґерської вечірки у День пам'яті жертв голодоморів, яка, за іронією долі, відбувалася у львівському Будинку вчених. Але ж ні. Власне коли взявся за цей текст, надійшла новина, що помер шанований директор Будинку вчених Роман Славітич. О 8 ранку прийшов до кабінету першого заступника міського голови Львова. Це був його останній службовий візит. І не тільки службовий. Через кілька днів після злощасної вечірки. Чи далося взнаки хвилювання? Припускаємо, що так. Адже спочатку його установу замкнули – призупинили діяльність через порушення карантинних обмежень. Згодом дозволили працювати, але суворо заборонили здавати приміщення в оренду в дні пам'ятних дат.
Отож, нелегко розглядати цей кейс відсторонено. Хоча він того вартує, оскільки заторкує, з мого погляду, глибші суспільні пласти, які наче йдуть урозтіч.
Моя п’ятирічна онука зацікавлена зоряним небом. Її не на жарт стурбувало, коли довідалася, що інші галактики не просто шалено далеко від нас, а що вони з кожною секундою віддаляються дедалі більше. Усесвіт розширюється з прискоренням. Галактики розбігаються. Отже, наші шанси колись туди потрапити, міркує дитина, з кожною секундою тануть.
Виглядає, що з широким входженням в наше життя соціальних мереж якихось десять років тому подібне відбувається з усіма нами. За словами американської історикині й журналістки Енн Епплбом (Anne Elizabeth Sikorska), Facebook та інші соціальні сервіси завдали непоправної шкоди демократичним суспільствам через руйнування загальнонаціональної дискусії і марґіналізацію медіа "головного нурту", які власне й забезпечують цю єдність та уможливлюють "цивілізовану розмову". У результаті люди живуть в брехливих світах Ісламської держави, Qanon, Путіна чи Трампа, в світах лівих анархістів чи крайньо-правих блоґерів.
Або ж, додамо від себе, у світах цілком аполітичних, де важать лише рецепти сексапільної зовнішності, брендовий одяг і косметика, комфорт, подорожі й пов'язані з цим емоції. Врешті для більшості з нас, людей, це завжди було важливим і цікавим. Принаймні від часів, коли можна було одягти на себе шкіру вбитого звіра чи багряну накидку на плечі. Інша справа, що з появою інтернету ми всі отримали можливості простого і легкого самовираження через миттєву самопублікацію. І це можна вважати головною особливістю всесвітньої Мережі. З усіма її плюсами і мінусами. На цьому й побудовані соціальні ліфти Instagram та інших сервісів, які несподівано викинули на поверхню, надали статусу інфлюенсерів-мільйонників зовсім молодим людям. Для них не проблема заплатити ведучому на святкуванні уродин гонорар $4 тис., не кажучи вже про оплату шоу-балету, дорогий готель і оренду приміщення.
В Україні, що не дивно, це переважно дівчата і молоді жінки. Деякі були на згаданій вечірці, про що щиро шкодують. Як от S@sashaaboo – Олександра Пустовіт з Івано-Франківська. Її вважають однією з перших українськомовних блоґерок-мільйонниць і володаркою титулу “Influencer #1 in Ukraine” за версією Cosmopolitan. Свій блоґ в Instagram почала вести п'ять років тому, у 2016. Відео, фото і тексти про материнство, здоров’я, красу і загалом лайфстайл розбавляє мотиваційними текстами і розповідями про свій внутрішній стан. Здобувши популярність, привернула увагу таких брендів, як Saaniti, Viktoriz, Apple, Porsche, Guerlain, Samsung, Loreal, Zara, Rixos та ін. "Мені соромно, що 27 листопада, був День пам'яті жертв голодоморів і я зовсім не пам'ятала про це, будучи патріоткою і завжди відстоюючи країну, у якій живу, – пише Олександра у своєму пості. – Я прошу вибачення в усіх українців, чиї почуття зачепила суботня подія. Виправдовуватися і коментувати щось не можу. Я була гостею".
Олександра – не єдина, яка "не пам'ятала". Подібно висловлювалися й інші львівські, франківські, тернопільські та чернівецькі гості. Навіть Володимир Остапчук – актор, ведучий і автор скандального посту про "голодну тусу" – не може пояснити "навіть самому собі, як міг не подумати в ту секунду, який це день", тим паче, що "обидва брати його дідуся померли від голоду".
Дехто вважає, що всі ці вибачення – вимушені, оскільки з’явилися коментарі "Метро", "Нової пошти", Lovare, Rozetka, Andreas Moskin, які пообіцяли переглянути контракти з блоґерами і, можливо, припинити з деякими співпрацю. Адже брендам також залежить на добрій репутації.
До речі, про бренди. Вони йдуть до них наввипередки, бо з їхньою допомогою заробляють ще більше, не забуваючи при цьому ділитися дрібкою виділених на рекламу і PR коштів із самими блоґерами. Втім, для молодих людей це величезні кошти, які дозволяють, услід за закордонними знаменитостями, навіть займатися доброчинністю. Так, скажімо, як робить ще одна зірка Instagram з Івано-Франківська @_verbaaa (Юлія Вербинець). У 2020 вона стала "Блоґером року" та потрапила на сторінки журналу українського Forbes, увійшовши в тридцятку найвпливовіших "інфлуенсерів-дітей". Закінчивши школу, купила житло, елітне авто й вступила на бакалаврат з журналістики місцевого університету.
Як уже згадувалось, поява заможних "інфлуенсерів-дітей" – соціальний феномен останнього десятиліття. Кількість їхніх підписників на порядок – пересічно вдесятеро – перевищує авдиторію відомих блоґерів, які пишуть аналітику на загальносуспільні і політичні теми. До найбільш впливових, відповідно до останнього щорічного всеукраїнського опитування USAID-Internews "Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа", українці зараховують Сергія Притулу, Віталія Портникова, Юрія Бутусова, Романа Вінтоніва (Майкла Щура), Яніну Соколову, Дмитра Гордона і, на жаль, Анатолія Шарія, якого підозрюють у держзраді. Кілька сотень тисяч підписників для них – великий успіх. Більшість з них фінансово підтримують самі читачі, зокрема на платформі Patreon. Тобто фінансування і популярність цих надзвичайно цікавих і важливих для суспільства авторів часто вдесятеро поступаються підтримці і популярності "інфлуенсерів-дітей". Втім, наші порівняння – недоречні. Просто перші і другі живуть наче в різних світах. З одного боку – глибока аналітика, роздуми про долю України і світу, з іншого – сексапільна візуалка, присмачена подорожами, порадами щодо макіяжу чи педикюру. Для тієї частини суспільства, яка читає перших (назвемо їх соціально відповідальними), сюрпризом є поява молодих, шалено популярних й фінансово успішних блоґерів, імена яких багато хто вперше чує: вони наче виринули нізвідки. Якби не скандальна вечірка, то й далі не знали б. Для другої частини (назвемо їх лайфстайлерами)... Ось тут мені бракує статистики. Дуже хотілося б знати, скільки молодих людей ніколи не читали текстів Віталія Портникова чи виступів Сергія Жадана. І скільки з них вперше чують ці прізвища? "Один із змістів мого життя – це туса", – написав у своєму пості Олександр Заліско. На відміну від згаданих колєжанок, йому ще далеко до першого мільйона підписників, але саме йому на згаданій вечірці випала роль уродинника...
Як наблизити ці світи один до одного? Як зробити, щоб у День пам'яті жертв голодоморів на профілях гіперпопулярних блоґерів з'являлася скорботна свічечка? Зрештою, це питання загальної культури суспільства. Не маю сумніву, що обговорення блюзнірської вечірки зробить свою справу. Але чи цього досить?
Попри всю іронію в ставленні "аналітиків" до "лайфстайлерів", мусимо визнати, що світ політики і філософії періодично перетинається зі світом стильного і комфортного життя. І тоді свічечка на профілі чи мудре слова блоґера-кумира може мати вплив на поведінку мільйонів молодих людей. Це я до того, що соціально відповідальній частині суспільства все ж варто знати гіперуспішних тіктокерів, інстаґрамерів чи ютуберів. Знати і пробувати їх інтеґрувати в різний спосіб: залучати до волонтерства, до участі у важливих акціях і подіях, зрештою до навчання.
Коли я сказав про це колегам у своєму університеті, то наразився на критику. Мовляв, такий блоґер, ставши студентом, просто "підірве" навчальний процес. Не подіяло навіть те, що одна зі згаданих вище інстаґрам-знаменитостей навчається на журналістиці в Івано-Франківську. А по-друге, ці молоді люди, переконували мене колеги, досконало освоїли комунікаційні техніки, тож навіщо їм та магістерська програма?
Звичайно, не йдеться, щоб людей зі скандальної блоґерської вечірки отак жужмом, усією "голодною тусою" цілком перенести, наприклад, в УКУ на "перевиховання". Подібно, як це зробило Міністерство цифрової трансформації, запросивши до співпраці хлопчину, який успішно запустив фальшивий додаток "Дія". Це неможливо і непотрібно. Але серед них, завдяки новим соціальним ліфтам, є дуже різні люди. Тому до справи варто підходити вибірково. Когось запросити як гостя, як спікера, просто на зустріч зі студентами. Важливою є сама спроба інтеґрації. Хтось з них навіть міг би надати стипендію для навчання. А хтось і сам захоче стати студентом магістерської програми, яка стосується бізнесу, IT, політики чи комунікації. Врешті не забуваймо, що УКУ має що запропонувати, якщо йдеться про світогляд і загальний розвиток. А саме це, з мого погляду, не завадить згаданій когорті молодих людей (тут ми говоримо саме про когорту, не обмежуючись учасниками скандальної вечірки). Чому, врешті, ними мають цікавитися тільки комерційні бренди?
Поки писався цей текст, ми отримали цікаве доповнення від Анастасії Сімашової, яка раніше професійно займалася журналістикою та викладала у Чернівцях, Хмельницьку, Вінниці, а нині – в Університеті Модени та Реджо Емілії, до речі, одному з найдавніших в Італії (1175 р.). Вона пише, що у цій країні "культурні інституції вже почали активно залучати блогерів до своїх ініціатив. Так К'яра Ферраньї на запрошення галереї Уффіці фотографувалась на тлі Боттічеллі для свого еккаунту, а потім і в низці інших музеїв, що принесло їй і музеям шалений ефект. Її чоловік – теж блогер і музикант – заговорив про свій політичний проєкт на наступні вибори. Комунікаційна канва змінюється, подобається це комусь чи ні. Потрібно бачити у цьому не тільки загрози, але й можливості".
Так, вони підкорили молодіжні і підліткові середовища візуалкою. Але мине час, і частині теперішніх "мільйонників" стане тісно в рамках інстаґрамної краси і стилю. Когось зацікавить політика і політична кар'єра. Хтось почне займатися доброчинством, допомагати волонтерським організаціям. А хтось просто захоче пропонувати своїй багатомільйонній авдиторії щось більше, ніж секрети доброго макіяжу чи манікюру. Вже й нині деякі з "мільйонників", окрім сексапильної візуалки, пишуть мотиваційні тексти. Словом, до цих молодих людей варто звертатися з доброчинними і волонтерськими пропозиціями, запрошувати на акції і події, бо ж раніше чи пізніше молодий інфлюенсер ставитиме собі екзистенційні питання, до чого ця вся модна метушня.
Упродовж останнього десятиліття ми бачимо, як молодь і підлітки вперто намагаються уникати веб-платформ, де "засіли" їхні вчителі і батьки, наприклад, Facebook. Замість нього вони "емігрували" у TikTok чи Telegram. Колишній президент США Дональд Трамп створив для своїх прихильників Truth Social. Чи маємо платформи, де могли б зустрічатися різні покоління, ідеології і політичні течії?
Всесвіт розширюється з прискоренням. Галактики вебсайтів, платформ і соціальних мереж, у яких живемо, дедалі швидше йдуть урозтіч. Їхні "мешканці" все менше розуміють одні одних. І заледве чи я можу запропонувати якийсь заспокійливий рецепт для покоління 5-, 15- чи 25-літніх. Та й чи потребують вони цього?
P.S. Дякую за запрошення на розмову з цієї теми Тарасові Базюку (Суспільне, Львів)
06.12.2021