Чи може НАТО зірвати російське вторгнення, як у 1980-му?

Ян Бжезінський

Диспонуючи розташованими вздовж північних і східних кордонів України близько ста тисячами військовослужбовців, важкою бронетехнікою, штурмовиками, ракетами та іншим наступальним потенціалом, Росія готова до чергового вторгнення до свого сусіда.

Поки президент США Джо Байден бореться з цією кризою, його команді з національної безпеки варто пошукати підказок про те, як утримати Кремль від нападу на нечлена НАТО в межах його сфери впливу, в історії: наприкінці 1980 року тодішній президент Джиммі Картер і його команда з національної безпеки зупинили неминуче вторгнення Радянського Союзу в Польщу.

Тоді значного розмаху набрав опозиційний рух "Солідарність", викликаний невдоволенням населення радянською окупацією, глибокою кризою економіки і харизматичним лідерством профспілкового активіста Леха Валенси. Москва побоювалася, що втратить політичний контроль над Польщею і що заворушення швидко поширяться на інші частини контрольованого Радянським Союзом Варшавського договору, тому вона збільшила свій військовий потенціал.

Порівняно з сьогоднішньою Україною, ситуація в Польщі була ще складнішою: вона не межувала з жодною державою НАТО, була оточена країнами Східного блоку, а Радянський Союз дислокував на її території дві дивізії. На початку грудня американська розвідка повідомила, що радянські війська прийняли рішення про інвазію, і напад може початися в будь-яку хвилину.

"Майже на кожному фронті, що оточує Польщу, відбувається загальний рух… колони пересуваються, дивізії, полки та комунікації перебувають у стані підвищеної готовності", – записав Збігнєв Бжезінський, радник Картера з національної безпеки (і мій батько) у своїх записках, які пізніше було опубліковано. "Підготовлені підрозділи матеріально-технічного забезпечення і навіть шпиталі. В радянські літаки завантажено обладнання для розгортання повітряно-десантних військ. Коротше кажучи, йде масивна підготовка".

Щоби стримати цей потенційний напад, Картер і його команда з національної безпеки сформували стратегію, базовану на наступних цілях: позбавити Радянський Союз переваги раптовості; заспокоїти ситуацію, переконавши як польський уряд, так і "Солідарність" уникати взаємних провокацій і провокування Москви, одночасно заохочуючи їх до опору в разі вторгнення; і відрадити Кремль від вторгнення через міжнародний тиск та інформування про наслідки агресії.

Єдиний фронт

Адміністрація Картера використовувала як відкриті, так і приховані канали, щоб попередити керівництво "Солідарності" та польський уряд. Завдяки своїм польським зв'язкам уродженець Варшави Бжезінський безпосередньо зв'язався з лідерами руху і навіть з Папою Іваном Павлом II, корінним поляком. Потім Папа поширив ці попередження всіма глибокими мережами католицької Церкви в Польщі. Лідери "Солідарності" здійснили певні кроки для свого захисту, але також закрили заводи і шахти – пасивний сигнал радянським лідерам про їхню готовність протистояти вторгненню.

Тим часом Білий дім інформував і мобілізував підтримку союзників у НАТО та за його межами. Картер співпрацював зі своїми колегами в Німеччині, Франції, Великобританії, Канаді, Японії та Австралії тощо.

Це підготувало ґрунт для зустрічі міністрів оборони і закордонних справ НАТО в середині грудня, на якій було продемонстровано незвичайну, якщо не безпрецедентну, єдність і рішучість союзників. Міністри оборони провели свою зустріч, коли до Німеччини прибув перший із чотирьох американських розвідувальних літаків, щоб почати загоризонтний моніторинг сил Варшавського договору, ясно даючи зрозуміти, що НАТО у разі вторгнення в Польщу буде позапланово нарощувати власні збройні сили.

Водночас міністри закордонних справ розглянули набір жорстких економічних і дипломатичних санкцій, які оприлюднила преса. Вони включали:

• припинення всіх масштабних економічних проєктів, зокрема нового газопроводу з Сибіру до Західної Європи;

• призупинення економічних кредитів Радянському Союзу та Польщі;

• введення повного ембарго на постачання зерна в Радянський Союз;

• припинення всіх поставок машин і електронного обладнання;

• введення повного торгового бойкоту;

• заборона радянським кораблям заходити в західні порти;

• призупинення переговорів з контролю над озброєннями;

• відкликання послів союзників з Москви;

• і згортання політичних та культурно-соціальних контактів із Радянським Союзом.

В офіційному комюніке було недвозначно заявлено, що розрядка "продовжуватися не зможе, якщо Радянський Союз знову порушить основні права будь-якої держави на територіальну цілісність і незалежність. Польща має бути вільною у виборі свого майбутнього". Цю заяву підтвердив держсекретар США Едмунд Маскі, а Франція та Німеччина заявили про готовність розірвати економічні зв’язки з Москвою.

Щоб посилити ці економічні загрози, Бжезінський скоординувався з Лейном Кіркландом, впливовим і переконано антикомуністичним головою Американської федерації праці та Конгресу промислових організацій (AFL-CIO), який зайнявся підготовкою міжнародного робітничого руху до всесвітнього транспортного бойкоту товарів у Радянський Союз і з нього.

Потім адміністрація Картера повідомила Москві (як безпосередньо, так і через навмисні витоки в пресу), що вторгнення в Польщу викличе заворушення в інших країнах Східного блоку, підірве зв'язки Москви з західноєвропейськими комуністичними партіями і країнами Руху неприєднання та призведе до подальшої інтенсифікації американо-китайського військового співробітництва.

Вірогідність цих сигналів підкріплювалася розміщенням значних сил НАТО вздовж його східного кордону: уздовж залізної завіси розмістили більше двадцяти дивізій союзників, а в якості підкріплення були готові перекинути багато інших. Вирішальну частину цієї передової оборони становили понад триста тисяч розміщених у Європі американських військових.

Одночасно Сполучені Штати працювали над ослабленням Радянського Союзу в Афганістані, Картер заскочив Москву раптовим збільшенням фінансової та матеріальної (включно зі зброєю) допомоги афганським моджахедам у 1980 році. Коли більша частина світу розглядала захоплення в той час Іраном американських дипломатів у заручники як ознаку слабкості США, Москва розуміла, що страждає від дій США в Афганістані.

Шаблон на сьогодні?

У підсумку дипломатією Картера, загрозою руйнівних економічних санкцій, потужною військовою позицією Альянсу та визнанням у Москві того, що Картер розпочав тверду стратегію проти радянського експансіонізму, вторгнення Радянського Союзу в Польщу було стримано.

У результаті до кінця грудня криза почала згасати, а згодом стала ще одним не зауваженим успіхом Картера – одним із тих, які були досягнуті адміністрацією президента, що програв листопадові вибори Рональду Рейгану.

Нині Байден і його власна команда з національної безпеки повинні порівняти поточний контекст, свої підходи і чергові кроки стосовно стримування російської агресії з Картеровим управлінням кризою 1980 року.

Існують ключові відмінності: по-перше, позиція сил НАТО вздовж його східного кордону нині значно менш злютована, ніж це було під час холодної війни. І можливо – що ще важливіше – президент Росії Владімір Путін не може не помітити, що багато вищих урядовців у команді Байдена були високопосадовцями в адміністрації Обами, коли уряд США відмовляв Україну від опору російському вторгненню в Крим 2014 року. Лише в квітні минулого року нарощування московських військ вздовж кордону з Україною призвело до чогось більшого за мовчазну відповідь Альянсу, включно зі Сполученими Штатами.

Зовсім інакше резонує в теперішній кризі й Афганістан. Замість того, щоб підкреслити єдність Альянсу і міць США, серпневе виведення військ породило розбіжності та підняло питання – в тому числі й у Москві – про військову рішучість США.

Хоча адміністрація Байдена ділиться розвідувальними даними і координує свої дії з Україною та її союзниками, вона публічно не сформулювала можливих дипломатичних та економічних санкцій на випадок, якщо Росія знову вторгнеться в Україну. Крім того, НАТО не здійснило суттєвого зміцнення своєї військової позиції на східному кордоні. Як наслідок, Сполучені Штати та їхні союзники в НАТО ще не заявили про свою готовність до серйозного військового та економічного протистояння з Москвою.

Путін перебував на п’ятому році своєї кар’єри в КҐБ, коли Москва замислювала вторгнення в Польщу. Належить думати, що рішучість США та союзників у цьому випадку є одним із критеріїв, які він стосує, щоб оцінити детермінованість Заходу, коли обмірковує свій наступний крок стосовно України. У міру того, як зростають перспективи чергового російського вторгнення, НАТО повинно нині відповідати рівню рішучості, яку воно проявило в значно складнішій ситуації, з якою зіткнулося 1980 року.