Суперника осліплено в темниці.
Зачинено всі брами у столиці.
Війська – чекають і юрба – чекає.
І василевс ув одязі із пурпуру.
Немає невдоволених, ні опору –
і Патріарх читає,
з Священних книг благословінь початки
він вчасно мусить заспів розпочати,
коли цей василевс увійде в Храм Софії,
бо сам Христос, Суддя і Пантократор,
за всі діла буде його питати
за всі події.
У нього все тепер – палаци, слуги, коні,
війська добірні – піші і комонні.
Піщинка, равлик – всі його підлеглі.
Імперія в руках, тремтливих і вельможних,
Йому все можна. Що йому не можна?
Але високі стелі
відлунюють перешепти придворних,
доносять, що в темницях темінь чорна,
що в Азії Малій бунтують час до часу.
Ну, і в столиці – шпигуни й промовці,
і папій-ключник і нічні дозорці,
на гроші ласі,
а він – смиренність під вагою слова,
Імперії – фундамент і основа,
намісник Бога, що повторить стих
з Писання про блаженних й властолюбців,
про час дочасний, про звитяги куці
й хосен від них.
При всіх пишнотах й строгій коронації,
він теж деталь людської декорації,
він теж слуга, – і обруч жил
також стискає й коле гострим шилом,
як смертна тятива, накинута на шию,
із кінських сухожиль.
А при кінці – спітнілий царський одяг.
Луна уславлень. З натовпу підходить
відомий виробник імперських гробівців,
питаючи, який бажає мармур:
наш василевс: чи з дальної Каррари
на саркофаг вкінці?
28.06.2025