Історія Європи (Х)

Артуро Перес-Реверте

За дев’ять сторіч до народження Христа жив у Спарті чоловік, що звався Лікург. Ім’я Лікург звучить строго й суворо; та ще строгішим і суворішим було те, що він зробив зі своїми співгромадянами. Спарта й Афіни були двома найважливішими в ту епоху грецькими державами; та коли афінянами управляли за допомогою дуже передових демократичних механізмів (зрештою, це вони їх придумали) і в їхньому polis процвітали філософське мислення й культура загалом (себто те, що нині ми б назвали гуманізмом), у Спарті було все навпаки. Вона управлялася за допомогою кодексу законів, створених отим Лікургом, що мали на меті перетворити нарід на войовничих і невибагливих людей, мілітаризованих, витривалих і суворих, як мати, що їх породила. Слабакам там місця не було. Тих, хто народився кволим чи хворим, лишали напризволяще на горі. Інших у семирічному віці забирали від батьків і відправляли у школи-казарми без книжок, письма чи науки, з яких вони виходили, зробившись найкращими воїнами свого часу. Їхньою єдиною справою було воювати; а обов’язком – служити у війську, доки їм не стукне шістдесят. «Найбільше вони піклуються про дітей і роблять це офіційно», – захоплено зазначав Арістотель в «Політиці», де він, схоже, заздрить їм так само, як інші грецькі мислителі, і серед них – Ксенофонт у своїй цікавій «Республіці лаконців» (можливо, через те, що коли вони це писали, афінська демократія вже переживала занепад). Та, в кожному разі, ця турбота про малюків була радше атлетичною і військовою, ніж якоюсь іншою, бо під час виховання бідолашних малих спартанців школили так суворо, що морська піхота і командос з кіно («так точно» і всяке таке) схожі на польові квіточки. Їх постійно били, аби вони звикли страждати без ремствувань, вони мусили до скону терпіти холод, спеку, безсоння, їх змушували красти харчі, щоб вони вміли давати собі ради в житті. Річ у тім, що спартанці, діти чи дорослі, харчувалися мало й погано, жили в простих хатах, а також – цікава подробиця – змалку привчалися бути скупими на слова: небагато між них було того, що не могло вирішитися простим «так» чи «ні». Позаяк край, де була Спарта, звався Лаконія, оту стислу, строгу й сувору манеру говорити, як в її мешканців, назвали laconikós чи спартанською. Тобто лаконічною – слово, яке ми досі вживаємо, коли маємо на увазі щось стисле й категоричне. Навіть коли треба було покласти життя, згинути й таке інше, сприймати це потрібно було стримано й спокійно: фаланги спартанських гоплітів ніколи не бігли, а йшли вперед поволі, незворушно – і це страшенно лякало їхніх ворогів (згодом цю манеру переймуть іспанські піхотні терції, які в XVI і XVII ст. воюватимуть в Європі). Річ у тім, що коли Афіни врешті стали найбільш автентичною і радикальною демократією, яку знала історія, Спарта, з її мілітаризованим суспільством, перетворилася на войовничий народ, чиї закони та звичаї – або частину з них – згодом недобрим чином наслідуватимуть такі авторитарні режими, як фашизм, нацизм і комунізм, і з різним успіхом інші пристойні політичні системи. Попри те, що в деяких аспектах спартанське суспільство було взірцем рівності, та, що мала місце у фалангах гоплітів чи військових казармах, не поширювалася на все суспільство, чи поширилася не відразу. Довгий час Спарта залишалася олігархією, де невелике коло відомих родин утримувало значну владу, де (на відміну від сусідніх Афін) посадові особи не звітувалися перед народом і де крім офіційних громадян, яким заборонялося займатись ручною працею і торгівлею, були ще perioicós чи періеки (що перекладається як «сусіди»), які не мали громадянства, але вели торгівлю і володіли власними землями, та eilotes чи ілоти, більшість з яких були рабами і жертвами нелюдського поводження (якщо спартанці зі суворістю ставилися до самих себе, то уявіть собі, як вони варили воду з тих, хто стояв нижче від них). Утім, якими б суворими мудаками вони не були у відношенні майже всього, дивує особливий статус їхніх жінок. На відміну від інших місць, де пані були замкнені в домі, аби часом не викинули те саме колінце, що Єлена Троянська (через Гомера всі тодішні батьки й чоловіки були насторожі), горді спартанки не давали наплювати собі в борщ. То були в прямому значення цього слова бойові баби. Казали своїм синам «вернись зі щитом чи на щиті» (що означало переможцем чи мертвяком), займалися гімнастичними вправами, мали доступ до освіти й доволі значну на той час свободу. Таку, що решта грецьких жінок були проти них зацофаними квочками.

(Продовження).