Історія Європи (XV)

Артуро Перес-Реверте

21 квітня 753 р. до н.е. юнак на ймення Ромул убив свого брата-близнюка Рема. Вони закладали місто на манер етрусків – визначаючи його обриси борознами плуга. Один прийняв це за жарт, перескочив через борозну замість увійти через браму, а інший показав йому, де раки зимують, або дав йому доброго чосу, чи як там тоді казали. Одним словом – відправив його на тамтой світ. Звісно, ця історія звучить як легенда; та річ у тім, що від самих початків Рим пов’язаний з легендою. Бо існує ще одна, давніша: що два брати були нащадками воїна Енея: одного з небагатьох, хто вижив у Троянській війні і, втікаючи від греків, прибився до берега Лаціуму, тобто латинського. Однак те, що близько VIII ст. до н.е. на землях поблизу річки Тибр, вгору і вниз по течії, існували невеличкі міста (населені латинянами, сабінами та етрусками), які погано вживалися одні з одними, вже не є легендою. Наймогутнішим із них була Альба-Лонга, з якої й походили Ромул і Рем. Легенда твердить, що двох малюків лихий стриєчний дід кинув у річку, що їх вигодувала вовчиця тощо. Коли вони підросли, то, поквитавшись із маминим стриєм, вирішили оселитися в гарній місцині, оточеній сімома пагорбами. Братовбивець Ромул був першим царем нового міста, населеного молодими й дужими чоловіками, що прагнули зробити кар’єру, «яких не розмежовували на рабів та вільних і які були спраглими нового», як пише Тіт Лівій. Тож уявіть собі ту гоп-компанію, яка складалася з аж ніяк не інтелектуалів. Однак жінок у тих краях бракувало; тож Ромул і його кумплі безпардонно їх викрали у сусіднього народу, сабінів, в яких їх було досхочу (наберіть в Ґуґлі «Викрадення сабінянок» і побачите картини й таке інше). Такий фортель призвів до воєнної заворушки, яку втихомирили дами, ставши поміж своїми викрадачами та батьками й братами. Нам непогано з цими новими хлопцями, сказали вони, а ви, сабінські чоловіки, не такі вже й цяці. Головне, що врешті-решт усі лишилися задоволені та жили довго й щасливо: латиняни і сабіни вирішили правити разом, як свояки – з царями і таким іншим. І так вони робилися все більшими та дужчими, заповзявшись стерти на порох інший могутній народ в тих краях – етрусків. Як розповідає Індро Монтанеллі в своїй «Історії Риму» (цікавій і вартій прочитання, як і його «Історія греків»), не часто можна було побачити, як один народ зникає з лиця землі, а інший з такою заповзятливою лютістю стирає його сліди. Етруски, які, схоже, були цікавими й симпатичними людьми, жили головним чином там, де нині Тоскана, але були торговельною державою з колоніями і усім решта, були добрими мореплавцями, були на вищому щаблі цивілізації і згори позирали на тих, при Тибрі, вважаючи їх селюхами й неотесами. Насправді – облишмо легенди – попервах Рим був, ймовірно, етруським поселенням чи колонією, куди інші прибивалися спочатку як селяни чи іммігранти, а згодом вже порядкували в домі. Шкода, що етруски зникли, бо вони добре вдягалися, були вихованими, зналися на торгівлі та містобудуванні. Окрім того, їхні жінки славилися красою та вишуканістю, розбиралися в математиці та медицині. А ще вони були доволі вільних звичаїв, принаймні так кажуть (навіть театральний діяч Плавт) – настільки, що в майбутньому Римі, який попервах був суворим і нудно моралізаторським, «етрусками» чи «тосканських звичаїв» називали жінок легкої поведінки. Попросту кажучи, шльондр. Річ у тім, що латиняни і сабіни, які вже робилися римлянами, відчували до етрусків таку саму ненависть, з якою згодом ставитимуться до карфагенян, воюючи з ними до їхнього повного знищення. Адже основним в їхньому майбутньому було те, що ті перші громадяни Риму були дуже небезпечними людьми (Індро Монтанеллі назвав їх «ворогом суспільства номер один»). Вони вміли ненавидіти, як ніхто інший, затяті аж до скону, і це була одна з причин їхнього успіху. Справа в тому, що було сім царів Риму, починаючи з Ромула, доки останнього, Луція Тарквінія Гордого, не скинули приблизно в 509 р. до н.е. Тоді народ обрав двох перших у своїй історії демократичних консулів («Ми не потерпимо жодного царя чи того, хто буде загрозою для свободи», проголосили римляни), і таким чином народилася знаменита римська республіка. Ті борозни плуга, які Ромул скропив кров’ю свого брата Рема, от-от мали перетворитись на caput mundi: столицю найбільш дивовижної, впливової та вирішальної імперії в історії.

(далі)