Історія Європи (ХІІ)

Артуро Перес-Реверте

Можливо, в історії людства ніколи не було когось такого ж розумного, якими були греки у V ст. до народження Христа, коли тогочасні Афіни були інтелектуальним центром усього. Не запитуйте мене чому, але п’ять десятиріч після перемоги при Саламіні викликають справжнісінький захват. Бо те, що ми називаємо європейською ідентичністю, основа, яка породила ідеї, науки, мистецтво, літературу, що викувались за два з половиною тисячоліття, які відтоді минули, зародилась там і склалася в одне ціле під час тривалого процесу, орієнтиром для якого був той чарівний світ. Європа і так званий Захід є тим, чим є (звісно, у своїй добрій частині), тому що та Греція була тим, чим була. Ніколи в історії, опріч, можливо, Флоренції часів Відродження, Мадрида Золотого віку і Парижа часів Просвітництва, не було такої концентрації видатних і талановитих постатей в невеличкому просторі одного міста. Ті Афіни, якими правив славний чоловік, що звався Періклом, стали процвітаючим і прекрасним містом; містом-державою, що керувалося демократичними законами через народні референдуми, яке давало прихисток великим митцям, великим драматургам, до яких дослухалися маси, великим математикам і великим філософам: мудрецям, які віддавались роздумам і мали чудові ідеї. Звісно, вони не раз помилялися. Навіть вони не були досконалими. Їхня наука також не була такою, як у нас – із гіпотезами, доведеннями та експериментами. Але їхні інтуїтивні прозріння і здогадки були незліченними. Ці надзвичайні фацети вважали геометрію путівником для розуміння Всесвіту (геометрія, яку досі вивчають у школах, є грецькою) і працювали лише при допомозі міркувань і системи натхненних припущень, але зайшли так далеко, що просто торопієш. Наприклад, за двадцять п’ять сторіч до того, як це підтвердиться, вони інтуїтивно відчули, що вся матерія складається з маленьких частинок, які назвали атомами (грецьке слово, яке означає щось, що неможливо розрізати, неподільне). Звісно, якщо дивитися на нього очима ХХІ ст., особливо дешевих демагогів, які прагнуть управляти світом (демагогія, звісно, є ще одним грецьким словом), те суспільство було далеким від досконалості. Життя – і треба бути дуже тупим чи дуже фанатичним, щоб цього не розуміти, – тоді було зовсім іншим. Демократія не поширювалася однаково на всіх, а коли в її найрадикальніші моменти це було так, чи майже так, самі афіняни на це нарікали, і не один і не два з них захоплювалися залізною дисципліною сусідньої Спарти (як це не парадоксально, найуспішніші в народі театральні твори, як-от комедії Арістофана, переповнені критикою народного безчинства). Щодо війни, то вона, звісно, також була безжальною (Ксенофонт оповідає нам це з холодною докладністю) і, добившись безумовної капітуляції ворожого міста (в ту епоху було розгромлено двадцять один поліс), там перерізали горлянки дорослим чоловікам, продавали у рабство жінок і дітей і всяке таке. Втім щодо рабства, то якщо задуматися, в Афінах було воно дуже терпимим у порівнянні з тим, яке буде потім у Римі. І хоча на кожного вільного афінянина справді припадало три раби (й іноді найжорстокіші господарі добряче давали прикурити своїм невільникам), вони могли купити свободу, й існували закони, які їх захищали. Тобто їх можна вважати рабами, з якими за всю історію найкраще поводилися. З іншого боку, у тому, що стосується жінок, ситуація афінян є цікавою. Як це не парадоксально, найбільше громадянських прав мали повії, бо в Афінах їхнє ремесло вважалося суспільно корисним. Греки називали їх etairas: словом, яке (і це цікаво) могло означати як професійну хвойду, так і супутницю, коханку чи подругу. Менше упереджень важко уявити. Чоловіки – принаймні ті, які могли собі це дозволити, – наймали їх не лише з сексуальних мотивів: вони ходили з ними на забави, в театр і таке інше (те, що нині ми б назвали шикарним ескортом, що не завжди дає право доводити справу до кінця). Звісно, бували всякі: дами різного рівня і соціальної активності, низькопробні і шикарні – відповідно до клієнтури. Але вищий клас тих, кого ми нині знаємо як гетер (гляньте у словник), ряснів освіченими, незалежними жінками, які з отриманих прибутків сплачували державі податки. Іншими словами, то були зразкові громадянки. Жінки, якими захоплювалися і яких поважали так, що навіть Перікл, великий правитель Афін, за якого розквітнув той золотий грецький вік, женився з одною із них. Та дама звалася Аспасія. І, як розповідають історики, була то блискуча пані.

(Далі буде).