Історія Європи (І)

 

Побачивши її такою, як зараз, – немічною, полохливою і кволою, керованою нездарами, посередностями й ошустами – ми, либонь, можемо помилятися щодо неї. Дивитися на неї зверхньо – особливо, коли пам'ять про багато з того, що мало місце, було стерто шкільними планами, написаними поколіннями міністрів освіти і культури, безграмотних урядів і політиків як у Брюсселі, так і в Мадриді, котрі змінювали одне одного. Це, ясна річ, збиває з пантелику. Розсіює чари. Змушує забути, що був час, коли Європа була великою й озорила історію. З неї пішло майже все важливе, що сформувало світ: культура, право, філософія, свободи, великий мир і великі війни. За свої приблизно три тисячі років більш-менш задокументованої історії Європа була такою ж злочинною і такою ж видатною, як усі великі цивілізації; але як сукупність і спадкоємиця багатьох із них вона перевершила їх усі. Народилася вона у Середземномор'ї, і перший промінь, який осяв це Середземномор'я, прийшов з його східної частини, з Леванту. Де, до того ж, зливалися воєдино два потужні впливи. Перший походив із місця, розташованого між двома великими річками: Тигром і Євфратом, інший – з берегів довгої і повноводної ріки Нілу. З Єгипту і Месопотамії.

 

Про Месопотамію, яка, попри свою важливість, знаходиться від нас, європейців, трохи далеко, поговоримо спочатку – і коротко. Стародавні історики вважали її єдиним географічним і майже історичним простором, але сучасні дослідники розбили цю ідею вщент. Шумери, аккадці, північ і південь, Вавилон, люта Ассирія та решта кумплів – кожен із них грав у свою дудку, хоча звідси, спрощуючи, ми бачимо їх одним цілим. Важливим для нас є те, що поміж іншим вони вигадали певні речі, які згодом – через посередників й ефект доміно – матимуть величезне значення у нашому майбутньому європейців.

 

Заходившись конструювати загальні фрази, ми могли б сказати, що урбанізм вигадали вони. Між IV і III тисячоліттями до народження Христа – оцініть варварство часу – месопотамці будували храми і міста, полегшуючи життя в колективі, пов'язане там із рільництвом і скотарством. Сучасні міста, скажімо так, хоча все ще без світлофорів. Якими вони були, нам треба уявити, бо там не було каменю, доводилося будувати з цегли, а вона зберігається паршиво: земля і порох. А якщо пішов дощ, то нащо вам розказувати – глиняста твань. Утім, глина спричинилася до великого поступу в гончарному ремеслі, серед іншого до винайдення гончарного круга, що стало мистецькою і ремісничою революцією. З іншими речами вони також справлялись незле: обробляли залізо та інші метали, будували високі будівлі, і старовинна легенда приписує їм славнозвісну Вавилонську вежу, за допомогою якої вони хотіли досягнути неба, і яка, як стверджує дехто, повалилася, як вежі-близнюки – бо були вони пихатими й зарозумілими. Крім того, в них стали заплітатися язики, і вони не могли порозумітися між собою. Або так розповідає Біблія.

 

Ну, а якщо серйозніше, то три месопотамські спеціальності матимуть вплив на розвиток майбутньої Європи, яка в історичному плані була тоді лише місцем примарних тіней. Однією з них була астрономія. Позаяк електричного світла в них не було, ті типи сиділи вечорами потемки й дивилися на небо, а сонце і місяць вказували їм години і миті. Так вони стали в цьому спеціалістами і, здається, побудували перші астрономічні обсерваторії. За чотири з половиною тисяч років до того, як знімуть “Зоряні війни”, там були здатні завчасно передбачити затемнення сонця. А це вже щось.

 

Інші два винаходи чи досягнення також означатимуть немало. Один із них – винахід кодексів і законів – дуже точно символізує цар Вавилону, що звався Хаммурапі, який за 1700 років до н.е. викарбував на камені знаменитий документ,  яких фігурує серед перших юридичних текстів людства і в котрому вперше говориться про захист вдів та сиріт. А це стало можливим завдяки іншому винаходу, що матиме всесвітнє значення: письму, чи спробі на невеличкій поверхні стисло викласти складну думку – попервах із бюрократичними і релігійними цілями, а згодом літературними. Спочатку були малюнки – як той перший з єгипетських написів, про що ми поговоримо пізніше, – та коли їм довелося робити їх на глиняних табличках, на яких погано виходили криві лінії, вони врешті перетворили їх на маленькі насічки у формі клину. І так, пані та панове – па-па-па-пам – з’явився клинопис. Така собі предтеча – або дуже далека прабабка – нашого письма.

 

(Продовження)
 


Arturo Pérez-Reverte
Una historia de Europa (I)

XL Sеmanal, 24/04/2021
Зреферувала Галина Грабовська

 

 

29.05.2021