Найбільший у світі інтерактивний Мангеттенський фестиваль короткометражних фільмів щорічно збирає заявки від режисерів всього світу і щоосені на межі вересня-жовтня демонструє чергову добірку фільмів-фіналістів. Щороку перегляд їх дає змогу зрозуміти не тільки тренди світової кіноіндустрії, актуалізацію тем короткометражного кіномистецтва в різних куточках планети.
Короткий метр – це лаконічна концентрована поезія кінематографічного світу.
Переможця голосуванням визначає авдиторія з усього світу під час фестивальних показів, що тривають зазвичай впродовж одного тижня. Проте цього разу фестиваль продовжили ще на цілих два тижні, переможця оголосять 18 жовтня. Тож ще є змога відшукати продовжені покази в кінотеатрах вашого міста, подивитися й проголосувати за найкращу короткометражку з добірки.
У Львові я мала розкіш і подивування бути єдиною(!) поціновувачкою фестивалю того жовтневого дня в «Горіховому кіноцентрі», звідки з перших кадрів перенеслася одразу на Мангеттен.
«Смерть від рукостискання», США
Шістнадцятирічний хлопець під час пандемічних карантинів і локдаунів знімає стрічку начебто про себе й свою сім’ю під час ковідної лихоманки, а насправді про любов до свого міста.«Ми в самому епіцентрі», – повторює у телефонній розмові його мама. І вона також ніби й про пандемію, та насправді не про неї. Автор фільму почувається в епіцентрі життя саме тут, у місті, де він виріс. Тож він розповідає усьому світові в ідейно, художньо та технічно привабливий спосіб про цю любов, яка в часі збіглася тепер із пандемією. Патріотичні американці просто не могли не залучити цю роботу в перелік фіналістів власного конкурсу. Хто ж їх за це засуджуватиме?
«Крадійка», Великобританія
Кіно про єврейську сім’ю з алюзіями на Голокост, яке насправді про загальнолюдську проблему довіри до людей, що завжди поруч, але які залишаються поза колом «своїх» – найманої прислуги, що має доступ до особистих речей в домі. Покоївка будь-якої національності може мати цікавість до речей господарки дому будь-якого походження й спокуситися приміряти хазяйську шубу. Будь-яка мала дитина захищатиме й виправдовуватиме свою маму, не довірятиме чужим, якщо мама в розмові дасть до цього підстави. Можливо, власне єврейські паралелі тут не надто виправдані, хіба для режисера, який зняв цю стрічку на основі історії власної сім’ї, попри те віддаю належне стрічці за атмосферність короткометражки, цікаву операторську роботу, мистецьки заповнений кожен кадр.
«Погана прикмета», Афганістан
Актуальна жорстока реальність життя афганських жінок та їхнього становища в суспільстві. Важкі будні сліпнучої вдови торговця, що випадково загинув у перестрілці з Талібаном, залишивши її саму з дітьми-школярами борсатися між нестачею грошей, неможливістю придбати окуляри й неможливістю без них виконувати роботу швеї, а ще глухою стіною чиновницької байдужості, – «Вас таких багато». Після споглядання висушених кам’янистих пейзажів, бідних вулиць й злиденного існування хочеться цілувати щедру й прекрасну рідну землю, хоч її так само здригає війна, залишаючи сиротами дітей і вдовами жінок, війна, якої більшість з нас не бачить через географічну відстань й про яку відтак воліє не пам’ятати в своїх буднях. Фільм, як і життя, не пропонує жодного виходу зі скрути. Кожна з таких героїнь змушена знаходити свій.
«Грубі», Північна Ірландія
Історія одного песика, на якого звели наклеп за вбивство улюбленого кота північноірландського мафіозного боса. Песикові пощастило з хазяїном, який волів ризикнути власним життям і здоров’ям замість покірно віддати хвостатого улюбленця на страту. А ще песику пощастило з невинною зовнішністю, яка розчулила мафіозних головорізів аж до їхньої відмови підкорятися наказам боса, та й самого боса, який в кульмінації гніву обрав вистрелити в ногу власнику псинки замість у бідолашне створіння. Кумедна стрічка нагадує, що суворі чоловіки теж уміють никнути перед милістю пухнастих створінь.
«Синдром Арчибальда», Франція
Сюжет цілком потягнув би на повнометражне пригодницьке кіно. Арчибальд має паранормальну здібність керувати рухами інших людей без власної на те волі. Усі на безпосередній дистанційній близькості до хлопця несвідомо повторюють його рухи. Життя Арчибальда від цього зовсім не стало зірковим у позитивному змісті зірковості. Воно сумне й нецікаве аж до моменту, поки він під час невдалої спроби пограбування банку не зустрічає красуню Арізону, яка вчить його насолоджуватися життям та власним незвичайним талантом.
«Санчатний хор», Норвегія
Маленький білявий хлопчик розривається між бажанням приєднатися до санчатного хору, що збирає пожертви для африканських біженців, та зберегти добрі стосунки з власним батьком, який, як здалося усім після його вуличної сутички з темношкірим юнаком, дуже проти їхнього нашестя в їхню біляву країну, наморщивши на нього носи й продемонструвавши упередження до упередження. Широкоплечий норвежець несподівано для всіх виявився чуйним й співчутливим до проблем біженців. Режисер підняв складну й гостру в нинішньому світі проблему розділення мононаціонального суспільства через ставлення до мігрантів.
«Ті, що не бачать світла», Італія
Незвично й цікаво виконана технологія повільної зміни статичних кадрів у німому кіно, яка дає змогу зосередитися на виразах облич, емоціях акторів, що своєю живописною силуваною нерухомістю змалювали епічне полотнище з часів фашистської Італії. Історія протистояння італійських селян та чорносорочечників Муссоліні у сцені одного розстрілу.
«Занадто пізно», Франція
У мене дрібні претензії до кількох перекладів назв стрічок, але про цю скажу, бо вона перевершила всі інші, повністю змінивши суть оригінальної. Назва фільму англійською “Out of time» зовсім не означає «час вийшов». Ідіома тут вжита у значенні «не в ритм», любі перекладачі.
А кіно про танцюриста і його бабусю з деменцією, яку доглядають у будинку для пристарілих. Бабця нікого не впізнає й не реагує на онука й усі його спроби спровокувати в неї хоч якісь емоції, що означали б встановлення контакту між ними. Він цього досягає саме тоді, коли вдається до того, що любить найбільше – танцю. Попри те, що бабуся колись була проти онукового захоплення й професійного вибору, танець стає саме тією ланкою між ними, що зігріла й дала надію на те, що зв’язок між близькими людьми не втрачається навіть тоді, коли неможливою стає комунікація.
«Аврора», США
Мила мультиплікація про дівчинку, її любов і прив’язаність до найпершої конячки на ім’я Аврора, образ і пам’ять про якої не змогли витіснити всі наступні коні в її житті. Простий стиль малюнку нагадує про те, що щира любов не потребує пишних засобів для її демонстрації. Досить просто бути поряд, поки можеш. Пам’ятати, якщо втрачаєш.
«Мсьє Кашемір», Канада
Банківський клерк втрачає відчуття реальності, занурившись у давні фантазії й спогади про пережиті пригоди, коли в його кабінеті з’являється ексцентричний і загадковий клієнт, якому потрібен величезний кредит на втілення їхньої спільної мрії. Світ навколо зненацька знову вибухає барвами, а прісне офісне життя раптово знову набуває смаку. Затьмарений бажанням зняти кайдани щоденного сидіння за робочим столом, банкір не підозрює розіграшу в клієнті з чудернацьким іменем. Бурлескна комедія про латентного відірваного екстремала і шукача пригод, що живе в кожному з приручених одноманітним життєвим ладом.
09.10.2021