Соціал-демократ Олаф Шольц привів свою партію до перемоги на виборах до Бундестаґу. Утім перемога ця доволі непевна, помітна лишень із «фотофінішем». Ще непевніше виглядає ситуація з майбутньою коаліцією.
Парламентська виборча кампанія 2021 року ввійде в історію Федеративної Республіки Німеччина як одна з найбільш інтригуючих. Лише упродовж останніх місяців активної її фази фаворит змінювався кілька разів. Причому зміни здебільшого ґрунтувалися не на реальних успіхах чи провалах у діяльності партій, а на суб’єктивних симпатіях/антипатіях до лідерів політичних сил. У цьому контексті німці у своїх електоральних преференціях стали дуже схожими на українців.
Нагадаємо, що на попередніх виборах 2017 року перемогу здобув блок Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу. Чи була перемога переконливою? У порівнянні з актуальними електоральними результатами – так. У порівнянні з попередніми – аж ніяк. ХДС/ХСС набрала чотири роки тому 32,9% голосів, що на той момент стало найгіршим результатом блоку.
Упродовж останнього легіслатурного періоду християнські демократи підтримували свою популярність приблизно на цьому ж рівні. Інколи їхній рейтинг піднімався до 40 відсотків, інколи падав трішки нижче за 30. Але вони постійно залишалися лідерами на партійному ландшафті Німеччини.
Це й не давно, адже представниця блоку Анґела Меркель напрочуд вправно керувала урядом, забезпечувала сталий розвиток господарки країни і належний добробут для німців. Навіть із пандемією коронавірусу вона дуже добре давала собі раду.
І хто зна, якби вона залишилася на чолі партії, а партія виставила б її кандидаткою в канцлери – то, може, блок ХДС/ХСС залишався б лідером і надалі. Утім, як ми знаємо, Меркель вирішила піти на політичну емеритуру. Вона й партія довго обирали нового голову ХДС. І врешті-решт зупинилися на 60-літньому прем’єр-міністрові землі Північний Райн-Вестфалія Армінові Лашеті.
Вибір, скажемо щиро, не найкращий. Зокрема й для України. Освіжимо в пам’яті наших читачів інформацію про чинного лідера християнських демократів.
Отже, народився Армін Лашет 1961 року в місті Аахені у простій шахтарській родині. До хадеків долучився у доволі ранньому віці – у 18 років став членом партії. Здобув освіту правника. Працював журналістом. Досягнув у медіацарині значних висот. У велику політику Лашет вступив 1994 року з обранням депутатом Бундестаґу. 1999 року був обраний до Європейського парламенту від ХДС. 2012 року він очолив партійний осередок землі Північний Райн-Вестфалія. А 2017 року після перемоги партії на земельних виборах очолив земельний уряд.
Багато політичних аналітиків закидали Лашетові «відсутність орієнтирів у зовнішній політиці». Найбільше його критикувала за це лідерка німецької партії «зелених» Анналєна Бербок, особливо за нерозбірливість Лашета щодо російського питання. Бербок закидала йому занадто доброзичливий тон у висловлюваннях про Росію.
Наприклад, у березні 2014 року, коли відбувалося нахабне захоплення Криму російськими військовиками, «зеленими чоловічками», Лашет в одному інтерв'ю несподівано накинувся на критиків російського президента Володимира Путіна. Закиди проти кремлівського шефа з боку західних політиків він назвав «позірним антипутінським популізмом». Там же він процитував Генрі Кіссінджера, який сказав, що «демонізація Путіна – це не політика, а алібі, щоб виправдати її відсутність».
У той час, коли весь світ засуджував масові вбивства сирійських громадян, які чинив режим Башара Асада за підтримки Кремля, Лашет виступав за необхідність підтримки Асада та співпраці з Росією у сирійському питанні.
Ще Лашет відзначився 2018 року після гучної справи з отруєнням Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в Солсбері. У той час, як весь цивілізований світ визнав, що за цим терактом стоїть Кремль, запроваджував черговий пакет антиросійських санкцій, виганяв з країн російських дипломатів, Лашет шокував усіх твітом, де заявив про відсутність доказів того, що саме Росія стояла за отруєнням.
І, звісно, Лашет завжди був твердим захисником «Північного потоку-2». Тож не складно зрозуміти, за що в німецькому (та й не тільки) політикумі за ним закріпилося звання «путінферштеєра».
Хоча слід визнати, що з певного часу Лашет став обачнішим у своїх висловлюваннях та зовнішньополітичних пріоритетах. Переломним моментом у його ставленні до Москви стало вбивство російськими спецслужбами чеченського польового командира в одному з парків Берліна 2019 року. Також поважним ударом по його «путінферштеєрству» стало отруєння російського опозиціонера Олексія Навального. Тут вже Лашет не намагався вигороджувати Кремль – хоча виступав за те, щоб покарання для Росії було не таким суворим, як закликали деякі його однопартійці.
Але в будь-якому разі, Лашет аж ніяк не був популярним політиком ні в партії зокрема, ні в Німеччині загалом. І коли 20 квітня 2021 року керівництво партії підтримало його як кандидата в канцлери на виборах до Бундестаґу, то рейтинг блоку ХДС/ХСС стрімко пішов додолу.
А лідером громадських симпатій стала партія «Союз 90/Зелені» на чолі зі вже згаданою харизматичною 41-річною Анналєною Бербок. Вона ж стала й найпопулярнішою політикинею Німеччини. І за результатами тодішніх опитувань громадської думки легко перемогла б усіх конкурентів, якби вибори бундесканцлера проводилися не в Бундестазі, а шляхом прямого голосування виборців.
Але лідерство «зелених» тривало недовго. Зразу ж розпочалася потужна кампанія дискредитації партії та її лідерки. Спочатку німецькі ЗМІ оприлюднили інформацію, що Анналєна Бербок вчасно не задекларувала свої доходи за два минулі роки, згодом – що деякі пункти, зазначені в її біографії, не відповідають дійсності. Окрім того, в її книзі «Зараз. Як ми оновимо нашу країну» виявили плагіат. Існують доволі обґрунтовані підозри, що весь цей компромат «нарили» на Бербок російські спецслужби й у потрібний момент закинули його у німецьку пресу. І це виглядає досить логічним, бо з-поміж інших кандидатів у кацлери вона була найбезкомпроміснішою борчинею як з режимом Путіна загалом, так і з «Північним потоком» зокрема.
Відтак уже до кінця травня «зелені» втратили першість, упав і канцлерський рейтинг Анналєни Бербок. У лідери знову вибився блок ХДС/ХСС.
Аж тут у гру вступив третій претендент у канцлери – 63-річний соціал-демократ, чинний віцеканцлер і міністр фінансів Олаф Шольц. Що нам про нього відомо?
Шольц народився 14 червня 1958 року в Оснабрюці (федеральна земля Нижня Саксонія), виріс у Гамбурзі. Вивчав право в Гамбурзькому університеті, який закінчив 1985 року. Працював адвокатом, спеціалізувався на трудовому праві.
У лави Соціал-демократичної партії Німеччини він вступив 1975 року. Згодом увійшов у федеральне правління СДПН. За канцлерства Ґергарда Шрьодера з 2002-го до 2004 року обіймав посаду генерального секретаря партії. У 2007–2009 роках працював на посаді міністра з питань праці та соціальних справ у коаліційному уряді СДПН і блоку ХДС/ХСС. А в 2011–2018 роках Шольц був першим бурґомістром Гамбурга.
Після важких перемовин між ХДС/ХСС і СДПН на початку 2018 року врешті-решт було сформовано (відновлено) «велику коаліцію» під проводом Анґели Меркель. 14 березня 2018 року Шольц отримав посади віцеканцлера і міністра фінансів Німеччини. 9 травня 2021 року СДПН висунула Шольца кандидатом на посаду федерального канцлера.
Раніше Олаф Шольц не користувався славою харизматичного політика. З легкої руки німецьких журналістів до нього причепилося прізвисько «Шольцомат» за бюрократизм і нудний імідж. Утім цьогоріч перед нами представ зовсім інший Шольц – активний, запальний, красномовний. Його таланти оратора особливо проявилися під час так званих «тріелей» – телевізійних дебатів канцлер-кандидатів від трьох політичних сил – ХДС/ХСС, «зелених» і СДПН. Шольц тричі поспіль виграв ці дебати, що засвідчили результати опитувань телеглядачів, обійшовши і Лашета, і Бербок.
Шольц стрімко нарощував власний політичний рейтинг і водночас підтягував рейтинг своєї партії. Відтак йому вдалося вдихнути нове життя в СДПН, яку багато хто вважав уже політичним лузером. Повернення партії на політичний олімп багато хто, зокрема й у лавах самої СДПН, вважають дивом і називають «відродженням німецької соціал-демократії», поверненням до славних часів Гельмута Шмідта й Віллі Брандта.
Тож нині Шольц є головним претендентом на посаду бундесканцлера. Саме йому першому федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр надасть мандат на формування уряду, щойно буде оголошено остаточні офіційні результати виборів. Але чи дійсно він очолить кабінет міністрів – це ще велике питання. Як і те, коли і в якій конфіґурації цей уряд буде сформовано. Чому так?
Бо результати виборів не засвідчили впевненої перемоги соціал-демократів. Хадекам вдалося надолужити відставання фактично за останній тиждень перед виборами. СДПН випередила ХДС/ХСС менш ніж на два відсотки, а отже матиме в Бундестазі лише на десятьох депутатів більше. Відтак у блоку ХДС/ХСС теж є шанс сформувати й очолити коаліцію.
Після оголошення даних екзитполів у неділю ввечері, 26 вересня, виникла безпрецедентна ситуація, коли і Шольц, і Лашет заявили про готовність очолити майбутній уряд і почати відповідні зондувальні консультації з іншими партіями.
Часи, коли так звані «народні партії», тобто хадеки і соціал-демократи, відбирали собі левову частку електорального пляцка, відійшли в минуле. Тепер вже й колись другорядні партії здобувають порівнювані результати. Відтак варіанти коаліцій стають чимраз різноманітнішими. Передовсім йдеться про ліберальну Вільну демократичну партію та вже згаданий «Союз 90/Зелені».
У конфігурації майбутьої урядової коаліції ми скидаємо з рахунків ксенофобську прокремлівську партію «Альтернатива для Німеччини» – і ХДС, і СДПН, і «зелені» чітко заявили, що не бажають мати з нею справи. Так само не враховуватимемо ще одну прокремлівську силу – Ліву партію. Оскільки її підтримка за останній час стрімко впала, тож вона змогла провести до Бундестаґу занадто мало депутатів, аби стати повноцінним коаліційним партнером.
Досі ФРН знала лише двопартійні коаліції: СДПН+«зелені», ХДС/ХСС+ВДП, ХДС/ХСС+СДПН. Нині ж є всі шанси появи трипартійної коаліції. Причому існує два варіанти її формування.
Перший варіант – «світлофорна» коаліція. Червоним кольором у ній були б соціал-демократи, жовтим – ліберали, а «зелені» – звісно, зеленим. Бундесканцлером, зрозуміло, став би Олаф Шольц. Поки що експерти найбільше ставок роблять саме на таку конфігурацію федерального уряду. Є, звісно, небезпека, що зі «зеленими» не вдасться домовитися в питанні «Північного потоку-2». Утім ймовірність досягнення компромісу все ж залишається.
Другий варіант трипартійної коаліції – «Ямайка». Так її жартома назвали, виходячи з кольорів ямайського державного прапора: чорний – ХДС/ХСС, жовтий – ліберали, зелений – «зелені». Канцлером за такої коаліції стане Армін Лашет. Нагадаємо, що «Ямайка» ладналася що чотири роки тому. І перемовини вже ніби дійшли до щасливого завершення. Утім в останній момент ліберали невідомо чого вперлися й поламали всі пасочки. Можливо, цього разу справа піде краще. Утім – не факт.
Якщо два ці варіанти врешті-решт заваляться, що є доволі вірогідним, то в запасі є й третій, але вже двопартійний – повернення до великої коаліції СДПН та ХДС/ХСС. Хоча тепер вже першу скрипку гратимуть соціал-демократи як лідери парламентських перегонів. І канцлером, відповідно, стане Шольц.
Чотири роки тому на формування нового кабміну ФРН знадобилася рекордна для Німеччини кількість днів – 172. Багато експертів тоді вже впевнено говорили про позачергові вибори. Може, так і сталося б тоді, якби у коаліціаду жорстко не втрутився президент – соціал-демократ Штайнмаєр. Йому вдалося переконати своїх однопартійців, що варто таки взяти на себе відповідальність і ввійти в коаліцію з хадеками, аби не кидати Німеччину у вир хаосу.
Враховуючи, що цьогоріч результати виборів ще гірші – у сенсі відсутності чіткого лідера перегонів, то коаліціада має всі шанси побити попередній рекорд. І хоча політики обіцяють завершити справу формування уряду до Різдва, у це мало хто вірить. А журналісти іронічно перепитують: «До Різдва якого року?»
Що в цьому контексті можна сказати про інтереси України? Для нас бажанішою була б трипартійна коаліція. Найкраще – «Ямайка». Вже хоча б тому, що до неї входить «Союз 90/Зелені», який останнім часом досить активно захищає українські інтереси. Передовсім йдеться про критику «Північного потоку-2», путінської Росії, підтримку антиросійських санкцій, розуміння агресивної політики Кремля і навіть про заклик надати українцям зброю для захисту від російської агресії.
Непогано налаштована до України й ВДП. Можливо, позиція лібералів не така жорстка, як «зелених», наприклад, у питанні газпромівського газогону, але фактично це єдина німецька партія, яка виступає за надання Україні членства в Європейській Унії.
Щодо хадеків, то зрозуміло, що Армін Лашет аж ніяк не є для українців омріяним канцлером Німеччини. Бо забути його заяви на користь Кремля ще довго не вдасться. Але в будь-якому разі, хадеки для нас є кращими хоча б тому, що значно менше налаштовані на примирення з Кремлем, аніж соціал-демократи. Чого вартує лише той факт, що СДПН досі відмовляється засудити свого ексканцлера Ґергарда Шрьодера, котрий перетворився на хлопчика на побігеньках у Путіна.
