Урядовий ХДС отримав нового голову – Арміна Лашета. Про нього ходить недобра слава – мовляв, проросійський. Наскільки це правда?
16 січня відбувся знаковий з'їзд Християнсько-демократичного Союзу (ХДС), тобто партії багаторічної бундесканцлерки Німеччини Анґели Меркель. Проходив він, з огляду на карантинні заходи, спричинені пандемією коронавірусу, у режимі відеоконференції. На ній було обрано нового партійного голову. І ним став Армін Лашет (Armin Laschet). Він заступить на цій посаді жінку зі складним для вимовляння прізвищем Аннеґрет Крамп-Карренбауер (Annegret Kramp-Karrenbauer). Остання пропрацювала лідеркою німецьких хадеків трохи більше двох років, але не виправдала надій, які на неї покладала Меркель, роблячи своєю наступницею.
Прем’єр-міністр землі Північний Райн-Вестфалія Армін Лашет не був однозначним фаворитом на виборах. Навіть здавалося, що більше шансів у його конкурента Фрідріха Мерца (Friedrich Merz), котрий відносно недавно повернувся з бізнесу в політику. Ще одним гідним претендентом на лідерство в ХДС був голова зовнішньополітичного комітету Бундестаґу Норберт Рьоттґен (Norbert Röttgen).
Вибори відбулися в два тури. У першому лідером був Мерц, которого підтримали 385 делегатів. На другому місці – Лашет, який поступився лише п’ятьма голосами (380). Третій – Рьоттґен, за нього проголосувало 224 однопартійці.
У другому ж турі перемогу здобув Лашет, котрого підтримав 521 делегат, Мерц здобув лише 466 голосів. Отже, за нового партійного лідера проголосувало багато тих хадеків, котрі в першому турі підтримали Рьоттґена. І це трохи дивно, враховуючи, що політичні преференції Мерца (особливо в зовнішній політиці й політиці безпеки) значно ближчі до Рьоттґенових. До цього питання ми ще повернемося. А зараз кілька слів про нового голову ХДС.
Мерц, Лашет, Рьоттґен
Отже, народився Армін Лашет 1961 року в місті Аахені у простій шахтарській родині. До хадеків долучився у доволі ранньому віці – у 18 років став членом партії. Здобув освіту правника. Працював журналістом. Досягнув у медіацарині значних висот. У велику політику Лашет вступив 1994 року з обранням депутатом Бундестаґу. 1999 року був обраний до Європейського парламенту від ХДС. 2012 року він очолив партійний осередок землі Північний Райн-Вестфалія. А 2017 року після перемоги партії на земельних виборах очолив земельний уряд.
Весела фраза «інколи краще жувати, ніж говорити» ніби й була створена саме для Лашета, бо за останні сім років він наговорив масу дурниць, які йому випоминають зараз вже як голові партії – і випоминатимуть ще довго як можливому кандидатові на канцлерське крісло.
Зовсім нещодавно лідерка німецької партії «зелених» Анналєна Бербок (Annalena Baerbock) розкритикувала Арміна Лашета за «відсутність орієнтирів у зовнішній політиці». «Майбутній лідер найбільшої партії в країні повинен мати чітке уявлення про зовнішню політику», – заявила вона, натякаючи на позицію Лашета щодо російського питання. Бербок, закидала йому занадто доброзичливий тон у висловлюваннях про Росію у той час, як та окуповувала Крим, вчиняла інвазію на Донбасі, коїла кібератаки проти Бундестаґу, труїла Скрипаля й Навального, вбивала мирних мешканців у Сирії тощо.
Також не сподобалося главі партії «зелених» підтримка Лашетом «Північного потоку – 2». «Цей газогін є жорстокою атакою на інтереси наших східноєвропейських сусідів у царині безпеки. Він спрямований на те, щоб відрізати Україну від газового транзиту, що було б дійсно фатальним з геополітичної і безпекової точок зору. А федеральний уряд прикидається шлангом (sich einen schlanken Fuss mache), стверджуючи, що йдеться про суто економічний проєкт, що політика тут ні при чім. Це просто брехня», – цитує слова Анналєни Бербок тижневик Der Spiegel.
Отже, як стало зрозуміло зі закидів, Лашет завжди був твердим захисником газпромівського мегапроєкту. Хоча Меркель теж вперто виступала на його захист – зрештою, саме вона дала санкцію на його будівництво ще 2015 року. Тобто вже після нападу Росії на Україну й навіть після грубого порушення Кремлем другої Мінської угоди, коли російські війська пішли масованою атакою на Дебальцеве.
Але були в пасиві Лашета й більш компрометуючі висловлювання. Наприклад, у березні 2014 року, коли відбувалося нахабне захоплення Криму російськими військовиками, «зеленими чоловічками», Лашет в одному інтерв'ю несподівано накинувся на критиків російського президента Володимира Путіна. Закиди проти кремлівського шефа з боку західних політиків він назвав «позірним антипутінським популізмом». Там же він процитував Генрі Кіссінджера, який сказав, що «демонізація Путіна – це не політика, а алібі, щоб виправдати її відсутність».
Але й це ще не все. У той час, коли весь світ засуджував масові вбивства сирійських громадян, які чинив режим Башара Асада за підтримки Кремля, Лашет виступав за необхідність підтримки Асада та співпраці з Росією у сирійському питанні.
Ще Лашет відзначився 2018 року після гучної справи з отруєнням Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в Солсбері. У той час, як весь цивілізований світ визнав, що за цим терактом стоїть Кремль, запроваджував черговий пакет антиросійських санкцій, виганяв з країн російських дипломатів, Лашет шокував усіх твітом, де заявив про відсутність доказів того, що саме Росія стояла за отруєнням.
Можна навести ще довжезний список таких його компрометуючих висловлювань. Утім вже й наведених прикладів вистачило для того, щоби зрозуміти, за що в німецькому (та й не тільки) політикумі за ним закріпилося звання «путінферштеєра» (Putinversteher, від слів Putin – Путін і verstehen – розуміти), тобто захисника Путіна.
Хоча слід визнати, що з певного часу Лашет став обачнішим. Переломним моментом у його ставленні до Москви стало вбивство російськими спецслужбами чеченського польового командира в одному з парків Берліна 2019 року. Також поважним ударом по його «путінферштеєрству» стало отруєння російського опозиціонера Олексія Навального. Тут вже Лашет не намагався вигороджувати Кремль – хоча виступав за те, щоб покарання для Росії було не таким суворим, як закликали деякі його однопартійці.
Отут ми знову повернемося до певної солідарності у ставленні до Кремля конкурентів Лашета – Мерца і Рьоттґена. Двоє останніх після отруєння Олексія Навального зажадали запровадження жорстких санкцій проти Росії. Мерц запропонував щонайменше накласти мораторій на будівництво газпромівського проєкту. А Рьоттґен то й взагалі виступив за негайне й незворотне припинення його реалізації.
А що Лашет? Він хоч і висловився за санкції проти Росії у зв’язку з кейсом Навального, але виступив за якусь абстрактну «загальноєвропейську відповідь». Тобто проти того, щоб Німеччина в односторонньому порядку вжила штрафних санкцій проти «Північного потоку – 2». За що, як ми вже знаємо, дістав по шапці від лідерки «зелених» та багатьох інших рішучіше налаштованих німецьких політиків.
Але, як би там не було, переміг на виборах Лашет. Його вважають найпослідовнішим наступником Меркель. І сама бундесканцлерка бажала бачити саме Лашета на чолі партії. Відкрито вона про це не говорила, аби їй не закинули підігрування одному з кандидатів. Проте люди з її канцелярії робили недвозначні натяки щодо бажаної особи. Відтак Лашет має доволі високі шанси стати кандидатом у канцлери від ХДС/ХСС на наступним виборах. А вони вже не за горами – цьогоріч у вересні.
Чи варто Україні перейматися таким розвитком подій? Так, але не занадто сильно. Адже, по-перше, ще не факт, що саме Лашет стане кандидатом від ХДС/ХСС. Були випадки, коли номінацію вигравали не голови ХДС, а інші представники партійного керівництва. А двічі в історії ФРН кандидатом ставав лідер молодшої посестри – баварського Християнсько-соціального Союзу. Перший випадок був 1980 року, коли канцлерським кандидатом був визначений баварський прем’єр-міністр Франц Йозеф Штраус (Franz Josef Strauß). Вдруге таке відбулося 2002 року: тоді Анґела Меркель, котра вже очолювала ХДС, поступилася лідерові ХСС Едмундові Штойберу (Edmund Stoiber). Щоправда, обидві спроби виявилися невдалими. Штраус програв канцлерство соціал-демократові Гельмутові Шмідту, а Штойбер – Ґергардові Шродеру. Хтозна, може, чинний керівник баварського уряду Маркус Зьодер (Markus Söder) зміг би виправити цю тенденцію. Принаймні нині соціологія виводить його в лідери щодо канцлерських преференцій німців – 54 відсотки. У Лашета – лише 28%.
Але навіть якщо бундесканцлером стане Лашет, не варто панікувати. Ми вже зараз спостерігаємо якісну зміну в риториці й поведінці нового лідера ХДС. А очоливши країну, він буде змушений змінитися ще радикальніше. Пам’ятаєте, з якими проросійськими заявами виступав свого часу Борис Джонсон? Але варто було йому посісти місце британського прем’єр-міністра, як риторика змінилася кардинально – з його вуст стрімким потоком полилися прокльони в бік Кремля. Так що поспостерігаймо далі за переродженням Лашета з локального нордрайн-вестфальского політика на лідера найпотужнішої держави Європи. А вже ближче до осені зробимо свої висновки.
