Володимир Путін зустрівся зі спецпосланцем президента США Стівом Віткоффом та зятем Дональда Трампа Джаредом Кушнером. Перед цим російський диктатор пригрозив війною Європі. Перемовини в Москві очікувано завершилися безрезультатно.
Російсько-американська зустріч відбулася другого грудня. Раніше, в листопаді, відбулися дві представницькі українсько-американські зустрічі. Перша – у Женеві, друга – у Флориді. Женевська здибанка пройшла доволі успішно (нагадаю, що на ній головою української делегації був нині відставлений Андрій Єрмак – мимоволі виникає думка, то чи не в ньому причина успіху?). Сторони провели судово-медичний розтин, а потім обрізання попереднього плану миру, який чомусь називали «планом Трампа», хоч за фактом це був «план Кремля» чи в крайньому випадку «план Дмітрієва-Віткоффа». З 28 пунктів вихідного плану в Женеві залишили лише 19. Яких саме – ніхто конкретно не сказав. За певними натяками можна зрозуміти, що вилучені були пункти абсолютно неприйнятні для України, зокрема про добровільне залишення ще не окупованих територій Донбасу.
Зустріч у Маямі (вже без Єрмака – українську делегацію очолював Рустем Умєров) вже такою успішною не була. Можна припустити, що Кремль натиснув на Трампа, щоб той «відіграв узад», тобто повернув план до первинного вигляду з тими самими сумнозвісними 28 пунктами. Бо Путін між цими двома перемовинами чітко дав зрозуміти, що він проти переглянутої скороченої версії плану, яка включає зміни, запропоновані Україною. Тож сонячна флоридська зустріч завершилася не так успішно, а фактично провалилася. І хай наших читачів не вводять в оману оптимістичні заяви після неї держсекретаря США Марка Рубіо і президента Трампа.
Варто відзначити суттєвий момент – що згадана на початку статті поїздка Віткоффа до Москви на чебуреки й зустріч з «другом Путіним» була запланована заздалегідь. Проте передбачалося, що у Маямі буде вироблено остаточний документ, який би репрезентував узгоджену позицію Києва і Вашінґтона. І цей документ Віткофф мав би передати росіянам. Але оскільки українсько-американської згоди досягнуто не було, то й візит до Росії фактично втрачав сенс. Ну хіба що знову скуштувати чебуреків.
Можливо, Трамп, вирішивши не скасовувати московського відрядження Віткоффа, був переконаний, що успіху таки вдасться досягнути завдяки підсиленню американської делегації президентським зятем Джаредом Кушнером? Ймовірно.
Проте з Путіним такий варіант не проходить. Він не з тих людей, яких, за висловлюванням у певних марґінальних середовищах, можна «взяти на дешевий понт». Зять, свят чи хоть брат Трампа – байдуже. Зрештою, й зі самим американським президентом, як продемонстрував досвід Аляски, Путін зуміє вигадати спосіб обкрутити свого візаві довкола пальця.
Так що Віткофф злітав до Москви цілком даремно, навіть чебуреком його не нагодували, а дали скуштувати якихось ганебних посікунчиків (що б воно таке не було). Ну й переговори не дали жодних результатів.
Ще перед самою зустріччю Путін зробив кілька заяв, які яскраво засвідчили його небажання йти на жодні компроміси, домовлятися про мир. У його очах палав вогонь війни. Мало того, що Путін демонстративно запізнився на кілька годин на зустріч з Віткоффом та Кушнером, він ще й у цей час пригрозив Європі війною, причому значно жорсткішою, ніж в Україні.
«Ми не збираємося воювати з Європою, я вже про це сто разів сказав. Але якщо Європа раптом захоче воювати й почне, ми готові прямо зараз. Якщо Європа раптом захоче почати війну і почне її, то дуже швидко може статися ситуація, за якої нам не буде з ким домовлятися. Це ж не Україна. З Україною ми там діємо хірургічним способом, обережненько, так, щоб (...) ну, зрозуміло», – отак Путін собі потролив західний світ і водночас дав зрозуміти urbi et orbi, що на жоден мир, на жоден компроміс він йти не бажає. Принаймні зараз.
Офіційно російська сторона пояснила свою незговірливість тим, що Україна вперто відмовляється вивести свої війська з усієї Донецької області. Зокрема Юрій Ушаков, помічник Путіна заявив: «Наразі не знайдено компромісного варіанта щодо територіального питання».
Наполягання Москви на тому, щоб українська сторона відмовилася від решти (однієї п'ятої частини) Донецької області, яку вони все ще контролюють, Кремлем подається як головний камінь спотикання між Росією та Україною. Зрозуміло, що Київ ніколи не погодиться піти на таке. Тож Москва цей момент подаватиме як небажання саме української сторони йти на компроміс у питанні миру. Хоча всім мислячим людям зрозуміло – залишки Донецької області, руїни обезлюднених міст йому не потрібні ні задарма, ні за гроші. Йому потрібно ліквідувати Україну як суб’єкт міжнародного права, непідкотрольний Кремлю.
Тепер єдине запитання, яке виникає в контексті сказаного: як далі діятимуть Сполучені Штати? Чи, точніше, кого зроблять винним – Росію чи Україну? Посилить Вашінґтон тиск на Кремль у вигляді санкцій і збільшення номенклатури зброї для України (нехай навіть і за кошт європейських союзників) чи вирішить «ламати» Київ, аби той погодився на російські вимоги?
