Дональд Туск несподівано очолив «Громадянську платформу». Чи допоможе це його повернення в польську політику посилити популярність головної опозиційної сили країни?
Для мільйонів поляків ця звістка була нівроку несподіваною, навіть для пересічних членів опозиційної партії «Громадянська платформа» (ГП), яка дотримується ліберально-консервативної ідеології. Щойно під час з’їзду партії в суботу, третього липня, у Варшаві чинний на той момент голова Борис Будка (Borys Budka) оголосив про свою демісію з посади і відкрив публіці, що на його місце прийде Дональд Туск.
Отже, колишній президент Європейської ради, експрем'єр Польщі й лідер Європейської народної партії 64-річний Дональд Туск повертається до активної політичної діяльності в Польщі. Чи зможе він стати для ГП тим рятівним колом, а ще краще – локомотивом, який приведе партію до перемоги після шести років поразок? Бо наразі партія з нещасними шістнадцятьма відсотками електоральної підтримки (згідно зі свіжою соціологією) не виглядає на майбутнього переможця виборів.
Так само не видається оптимістичною й остання демоскопія щодо самого Туска. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених центром SW Research, лише 23,1 відсотка поляків бажали б побачити повернення експрем’єра в крісло голови польського уряду. 49,7% не прагнуть повернення Туска до влади. 27,2% ще вагаються з відповіддю. Така ситуація наразі – утім ще час є, аби змусити поляків змінити свою думку.
А поки що нагадаймо собі, що саме Туск ще на початку 2000-х виступив одним зі засновників партії «Громадянська платформа». З 2003-го він став її головою. 2007 року ГП впевнено перемогла на позачергових парламентських виборах і сформувала свій уряд. Туск же став прем'єр-міністром.
А навесні 2010 року трагічно загинув внаслідок авіакатастрофи під Смоленськом тодішній президент від партії «Право і справедливість» Лєх Качинський. Відбулися позачергові президентські вибори, на яких перемогу здобув репрезентант ГП Броніслав Коморовський (Bronisław Komorowski). Відтак ліберал-консерватори здобули повну владу в країні.
Туск же очолював польський уряд аж до вересня 2014 року, коли був обраний президентом Євроради і змушений відмовитися від посад в країні. Відтак у сучасній польській історії ще не було політика, який зміг би протриматися в кріслі прем’єр-міністра такий тривалий термін.
Утім після відходу Туска з польського політичного життя ГП швидко втратила лідируючі позиції і вже 2015 році програла і парламентські, й президентські вибори своєму головному конкурентові – консервативній партії Ярослава Качинського «Право і справедливість», яка залишається при владі досі.
«Сьогодні в Польщі править зло, і ми готові боротися проти цього зла», – заявив Дональд Туск на згаданому з’їзді партії. Отже, він із перших же хвилин свого перебування на чолі партії кинувся в критичну атаку на головного конкурента, тобто на ПіС.
Туск звинуватив чинну владу у вибудовуванні зовнішньої політики в ключі, вигідному президентові Росії Володимиру Путіну. Він скритикував ПіС за те, що та підписала декларацію зі закликом до «більшого суверенітету» країн – членів ЄУ з відвертими євроскептиками з прокремлівським душком. Мова йде про французьку ультраправу політичну силу «Національне об'єднання» (колишній «Національний фронт») на чолі з подругою Путіна Марін Ле Пен, угорськими правими з партії Fidesz на чолі з Віктором Орбаном, котрий теж часто виступав адвокатом Кремля, та про італійську ксенофобську партію «Ліга», лідер котрої Маттео Сальвіні їздить до Москви як по святу воду.
На думку Туска, цей документ є ще одним кроком на шляху до «повної ізоляції» Польщі. «Нові друзі ПіС схожі в одному – їм ближча путінська Росія, ніж Європейська Унія. Єдиною людиною, яка після дій партії Качинського відкриє ще одну пляшку шампанського, є російський президент», – запевнив Туск.
Туск міг би з повним правом сказати полякам, як свого часу Анґела Меркель казала німцям: «Ви ж мене знаєте!». Так, німці знали Меркель, вірили їй, шанували її, тому щоразу переобирали на нову каденцію. Чи так само знання Туска поляками гарантуватиме перемогу його та ГП? Не факт.
Саме те, що Туск і його політична сила перебували дві каденції при владі, дозволило ПіС 2015 року так легко прийти до перемоги. Поляки пам’ятають не лише ефективне управління Туска, його вміння домовлятися зі західними партнерами, а й скандали у тоді правлячій партії, які нівроку підточили довіру до неї.
А от «Право і справедливість» вдалою соціальною політикою змогло здобути популярність у польському суспільстві й утримувати її донині. Тимчасом уміння Туска знаходити спільну мову з європейськими партнерами багато поляків під тиском актуальної пропаганди на державних телеканалах почали сприймати як «колаборацію», «здавання польських інтересів на догоду Берліна та Парижу».
Та не слід забувати також те, що й тривале правління ПіС викликало досить сильне невдоволення у багатьох соціальних верствах. Масові протести на захист прав жінок, обурення гомофобськими заявами провладних політиків, скандали з конституційним судом та постійні тертя з Брюсселем. Все це, своєю чергою, сформувало в Польщі чималий протестний електорат. І оновленій ГП просто треба знайти спосіб достукатися до нього.
