Почавши згадувати східні цивілізації, які вплинули на те, що згодом називатиметься Європою, у попередніх серіях ми зачепили тему Месопотамії та Єгипту, хоча стосовно єгиптян є ще одна подробиця, про яку не треба забувати. Значна частина цього захопливого світу будівничих гробовищ – з їхнім бридким ієрогліфічним письмом і таємничими пірамідами, що нині стали туристичними, – залишилась би прихованою від нас, якби не дві вкрай важливі культурні події. Однією була знахідка в 1799 році Розетського каменя; це, як вказує його назва, є камінь із висіченими на ньому ієрогліфічними, демотичними і давньогрецькими написами, завдяки якому вдалося розшифрувати письмо древніх єгиптян. Іншим важливим моментом було знайдення у 1922 р. гробниці фараона Тутанхамона, яке пролило надзвичайне світло на історію Стародавнього Єгипту (доказом важливості цієї знахідки є цілих 18 сторінок, які через сім років присвятила їй тоді фундаментальна Енциклопедія Еспаса). Той Єгипет, що нині є менш таємничим, ніж був, зіграв важливу роль у тому, що потроху, сторіччя за сторіччям, стало культурою Середземномор'я і колискою розлогої та гібридної цивілізації, яку ми в цій розповіді можемо називати європейською, а узагальнено – західною. Перша Європа насправді народилася за межами Європи: у тому Леванті, з якого, разом з багатьма іншими речами, прийшли письмо, торгівля, боги, олія і червоне вино. І поки у мряці континентальних лісів, населених кудлатими гевалами в шкурах, дикими, як мати, що їх породила, поволеньки пробивалися місцеві менш витончені культури з вужчими технічними, соціальними та інтелектуальними горизонтами (до VIII-VI ст. до н.е. в центрі та на півночі Європи залізо ще не почали використовувати), у тому Східному Середземномор'ї, в Єгипті, який контактував з народами Месопотамії та Егейського моря, близько 2100 р. до н. е. вже могли читати такі тексти, як "Речення Іпусера", з якого не пропустіть оце: «Архіви розграбовано і розкрадено їхні податні списки. Чиновників убито і взято їхні документи. Простолюдини заволоділи коштовними речами. Кожне місто каже: биймо можновладних. Будинки палають. Самоцвіти прикрашають шиї рабинь, а благородні жінки голодують. Розбійники позбавили країну царської влади. Царя захопила чернь». Тобто сучасність, в тому числі революційна, починала фігурувати офіційно, записана освіченими і прозорливими руками в перших реєстрах історії. З'являлися ранні повісті і навіть літературні тексти, які ми можемо вважати першими бестселерами, наприклад, “Розповідь селянина”, “Повчання Мерикара” (“Премудре слово – твоя сила, меч царя. Мова його – сильніша за будь-яку зброю”) і надзвичайний “Мізантроп”: “З ким я розмовлятиму нині? Ніхто не пам’ятає минулого. Ніхто не віддячує добром тому, хто був добрий з ним. Переді мною смерть – як тоді, коли мариш власним домом, пробувши багато років в ув'язненні”. І дещо навіть важливіше, бо стало прецедентом: офіційно запроваджена релігія з її таємницями i привілеями. Жерці стали надзвичайно впливовими, боги вже означали дуже багато і тамтешнє життя було просякнуте культом мертвих і потойбіччя. А ще там з'явилась одна з найпримітніших – якщо не перша – єресей античності: лжевчення фараона Аменхотепа IV, який вирішив почистити курник єгипетських богів, аби запровадити культ нового і єдиного бога – Атона, царя всесвіту, якому фараон (який змінив своє ім'я на Акенатен) доводився сином і був його фізичним втіленням на землі. Ідея не була оригінальною, але оригінальним було її насильне введення у практику. Трималась вона – казати треба все – допоки жив той фараон, бо після його смерті його ім'я стерли навіть з гробниць (жерці не пробачили йому того, що він залишив їх без роботи). Проте ідея єдиного бога і монарха як його представника на землі і далі кружляла там – і матиме велике майбутнє тут. Але зараз мають статися інші цікаві речі, які врешті матимуть сильний вплив на історію Європи. Однією з них, яка все ще була від нас далекою, хоча не настільки, як здається, була боротьба фараонів проти народу, який емігрував з Малої Азії: “пелесет”, звані також філістимлянами. Котрі, відринуті Єгиптом, осіли в місцині на Середземноморському узбережжі, якій дали своє ім'я: Палестина.
Arturo Pérez-Reverte
Una historia de Europa (III)
XL Semanal, 15/05/2021
Зреферувала Галина Грабовська
01.07.2021