Конфлікт між таджиками і киргизами навколо водозабору не перший і не останній. Не вирішені за три десятиліття прикордонні проблеми провокували й провокуватимуть надалі міжнаціональні сутички, особливо коли олії до вогню підливає Росія.
Конфлікт між Киргизстаном і Таджикистаном спалахнув 28 квітня в районі водорозподільного пункту «Головний» у верхів'ях річки Ісфара, який обидві країни вважають чи то своєю, чи то спільною, чи то нейтральною територією.
Водорозподільний пункт відіграє життєво важливу роль у водопостачанні як киргизьких, так і таджицьких сіл. При цьому влада Киргизстану стверджує, що тільки вона вкладає кошти в підтримку функціональності станції, яка колись була побудована на території Киргизької РСР. А таджики, мовляв, нею користають «на халяву». Таджицька влада, своєю чергою, нарікає, що й готова б вкластися в оновлення об’єкта, але киргизи не підпускають.
Причиною актуального конфлікту стало те, що таджицькі прикордонники вирішили встановити камери відеоспостереження поруч з водорозподільним пунктом «Головний». Це, своєю чергою, страшенно обурило місцевих киргизьких мешканців. Вони закидали чужих прикордонників камінням.
Тут варто пояснити, що в конфлікті навколо зазначеного об’єкта накладися одна на одну зразу дві проблеми, яких ніяк не можуть вирішити мешканці центральноазійських республік. Перша з них – водна.
За часів СРСР багаті водними ресурсами Киргизька РСР і Таджицька РСР відкривали свої резервуари для республік, що перебувають в низинах: Узбекистану, Казахстану і Туркменії. Натомість Киргизія і Таджикистан отримували від сусідів енергоресурси, передовсім газ і вугілля, які допомагали їм з опаленням і електрогенерацією.
Набуття республіками незалежності витворило в реґіоні нову економічну реальність. Здавалося б, не так складно домовитися про пролонґацію цього бартерного механізму чи перевести його на грошову основу. Утім все виявилося не так просто, коли амбіції в деяких керівників перевершували здоровий глузд і прагнення до добросусідських стосунків.
Не останню роль в нагнітанні ескалації зіграла й Росія, яка мала дві цілі. Перша: закріпити свою роль посередника й миротворця в зоні своїх інтересів у Центральній Азії. Друга: отримати арґументи для своїх заяв про те, що за часів, коли все контролювала Москва, жодних конфліктів не виникало, всі народи жили в мирі, то, мовляв, чому б не повернутися до старих добрих часів. А тому Кремлю завжди були вигідні міжнаціональні конфлікти на колишніх радянських землях.
У будь-якому випадку, бартерна система між республіками почала сипатися. Спочатку країни намагалися зберегти домовленості з водних квотами, але це ставало чимраз складнішим завданням.
Ускладнювала все і друга проблема: незакінчена демаркація і делімітація кордонів. От, наприклад, загальна протяжність лінії державного кордону між Киргизстаном і Таджикистаном становить аж 980 кілометрів, з яких майже половина (400 км) на місцевості не позначена. Існує близько семи десятків спірних прикордонних ділянок між країнами, на яких часто спалахують сутички між прикордонниками та місцевими мешканцями.
Найскладніша ситуація у Ферганській долині, де саме й розташований водорозподільний пункт «Головний». Там сходяться кордони Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану. Проблему з браком демаркації кордонів посилює ще й наявність маси анклавів, тобто географічних острівців одних республік, повністю оточених територією іншої країни. Великих анклавів в долині вісім. Три з них належать Таджикистану, чотири – Узбекистану і один – Киргизстану. Вже три десятиліття ведуться перемовини між країнами про обмін територіями, аби ліквідувати ці всі анклави, котрі страшенно ускладнюють прикордонний контроль, але всі розмови зазнавали фіаско.
Окрім цього, слід мати на увазі, що загальній конфліктогенної ситуації сприяє криміналізація цього прикордонного реґіону. Адже через цю територію пролягає один з популярних маршрутів транспортування наркотиків. Дурман везуть з Афганістану через Центральну Азію – Таджикистан, Киргизстан, Казахстан, далі в Росію і в Східну або Північну Європу. Якраз через цей відрізок кордону між Таджикистаном і Киргизстаном у Ферганській долині і проходить основний потік, а киргизьке місто Ош слугує головним перерозподільним пунктом. Тому тут доволі потужний вплив мають кримінальні угруповання, котрі, звісно, володіють масою зброї.
Відтак на киргизько-таджицькому кордоні конфлікти спалахують перманентно. Головним чином у них беруть участь місцеві мешканці з обох сторін. Інколи в конфлікти втручаються прикордонники. Щоразу суперечки вдавалося локалізувати шляхом переговорів між лідерами поселень або завдяки перемовинам центральних влад. Але цього разу, ескалація пішла занадто стрімко, що вперше до розборок було залучено збройні сили й важку техніку. Фактично відбулася така собі мінівійна між країнами-союзницями, членкинями Організації договору про колективну безпеку. Договір про такий собі проросійського варіанту НАТО було підписано в Ташкенті у травні 1992 року.
Отже, як ми вже казали, 28 квітня таджицькі прикордонники вирішили встановити камери відеоспостереження поруч з пунктом «Головний». Ці їхні дії страшенно обурили місцевих киргизів. Навіщо це взагалі знадобилося таджицькій стороні? У Душанбе пояснюють, що камери на об'єкті вирішили встановити у відповідь на появу там киргизького військового посту. Це, мовляв, стало несподіванкою для таджицької сторони, оскільки досі водорозподільна станція неофіційно мала статус нейтральної об'єкта.
Спочатку місцеві киргизькі мешканці стали закидати прикордонників камінням. Потім надійшло повідомлення, що таджики у відповідь заблокували автодорогу, яка з'єднує два райони Киргизстану. Тоді вже киргизи заблокували дорогу в таджицький анклав Ворух.
А вже 29 квітня, за інформацією Прикордонної служби Киргизстану, розпочалася перестрілка між військовиками. У відомстві заявили, що таджицька сторона відкрила мінометний вогонь по киргизьких населених пунктах. Тож зі зони конфлікту довелося евакуювати понад 30 тисяч мешканців. У прикордонній службі також повідомили, що таджицька сторона відкрила вогонь по декількох заставах і постах, через що на заставі «Достук» почалася пожежа. У відповідь спецназ киргизьких прикордонників захопив заставу на території Таджикистану.
Вже під вечір 29 квітня керівники двох держав почали намагатися розрулити ситуацію. Президент Киргизстану Садир Жапаров терміново провів засідання Ради безпеки країни у вузькому складі, за підсумками якого доручив врегулювати ситуацію на кордоні з Таджикистаном мирним шляхом.
Глави МЗС Киргизії і Таджикистану зразу ж зв’язалися телефонічно й домовилися про припинення вогню в районі кордону з 20:00 29 квітня. Сторони також домовилися про спільне патрулювання та моніторинг ситуації в прикордонній зоні. Було оприлюднено спільне комюніке, в якому Бішкек і Душанбе наголосили на необхідності врегулювання конфліктної ситуації «за допомогою політико-дипломатичних переговорів» і закликали «не піддаватися на провокації окремих деструктивних сил».
Утім локальні перестрілки між киргизами та таджиками тривали ще до другого травня. Влада Киргизстану заявила, що число постраждалих громадян цієї країни під час конфлікту на кордоні з Таджикистаном досягло 173 осіб, 35 з них загинули. З боку Таджикистану повідомляли про дванадцятьох убитих. Таким чином, згідно з офіційними даними, загальне число жертв протистояння на спірній ділянці кордону між двома країнами досягло 47 осіб.
Другого травня в Баткенській області Киргизстану відбулася зустріч урядових делегацій двох конфліктуючих країн. Бішкек і Душанбе домовилися про відведення військ від кордону. «В ході зустрічі відбувся ґрунтовний обмін думками щодо подальших дій, спрямованих на врегулювання ситуації на киргизько-таджицькому державному кордоні. Глави делегацій Киргизької Республіки і Республіки Таджикистан висловили повне взаєморозуміння про необхідність мирного врегулювання конфлікту на киргизько-таджицькому державному кордоні», - йдеться в повідомленні прес-служби киргизького кабміну.
Окрім того, урядові делегації двох країн домовилися відновити роботу з делімітації та демаркації кордону.
То можна вважати, що головну проблему у стосунках двох держав буде вирішено? Я б не поспішав з оптимістичними прогнозами. Бо неодноразово траплялися такі ситуації, коли вже вирішені на найвищому рівні локальні проблеми потім відкочувалися назад під тиском місцевих мешканців.
Наприклад, 2018 року Ташкент і Бішкек домовилися на найвищому рівні про обмін прикордонними територіями. Киргизький ексклав Барак, який належить до Кара-Суйського району Ошської області, мав перейти до Узбекистану. Своєю чергою, Узбекистан надавав Киргизстану рівноцінну земельну ділянку, дотичну до Ак-Ташськой сільської управи Кара-Суйського району Ошської області. Утім мешканці Бараку збунтувалися проти такого рішення влади. І Бішкеку довелося відіграти своє рішення назад і перепросити Ташкент.
Не виключено, що всі починання влади залагодити прикордонні конфлікти знову ж наражатимуться на спротиви місцевих мешканців. І потрібна дуже велика політична воля центральної влади, щоб, попри спротив мешканців окремих прикордонних населених пунктів, таки розв’язати цей гордіїв вузол. Але принаймні до осені киргизька влада точно не піде на таке загострення стосунків з окремими своїми громадянами. Оскільки саме восени в Киргизстані мають відбутися парламентські вибори.
